Завантаження
Павло Кравченко, "Стогін століть"
І.
Червоне небо горіло. Пахло порохом, землею. Ще чимось. Мабуть кров'ю, кров'ю невинних людей.
Темна ніч. Відкриваю очі...Тиша. Темінь. Чую постріли. Затихло. Знову постріл. Що це? Відкриваються двері. Тихий холодок пройшовся по п'ятах. Взяли за руки...
Ведуть. Куди ведуть? Навіщо? Де я? Знову стогін. Зупиняюсь. Щось вдарило та штовхнуло позаду: "Не зупинятися!". Бачу людей. Вони плачуть й кличуть когось.
Двері... Темінь... Сходи. Довго йшли. Зупинилися. "Можна ввійти?..