1
Сніг останніми роками став рідкістю, і навіть такого морозного січневого дня за ясного неба та відсутності вітру можна знайти достатньо теплий клаптик землі. Ось і зараз я лежу на підсохлій траві під старою обчикриженою яблунею та дрімаю під куцими променями зимового сонця. Хвіртка поруч, тож, якщо її відчинять, то й носом почую. В моєму поважному віці маю вже не такі добрі очі та вуха, але з нюхом все гаразд. Раніше ще нашорошував вуха, щоб не проґавити свист сусіда Володі, коли той хотів перекинути мені через паркан щось смачненьке. Але з появою в дворі зухвалого кудлатого цуценяти Ґавчика господарі цю годівничку прикрили... Може й добре, що я зараз погано чую та бачу як це навіжене мале собаченя несамовито носиться по подвір'ю, хапає зубами все, що йому трапляється, та нещадно шматує. Розтрощена пластикова лійка, витягнуті посеред подвір'я моя та його підстилки, невеличкі поліна, оцинковане відро та емальований бідончик, різне ганчір'я, все, що погано лежало і не було ретельно приховане, розкидано по подвір'ю. Хазяйка вже махнула рукою на цей безлад і сподівається, що Гавчик підросте та вгамується. Невже й я в його віці був таким неспокійним?!... А яке ж воно ревниве!... Раніше, як хтось з господарів підходив до хвіртки, то я вже чув і зустрічав, а мене у відповідь приємно чухали за вушком, під шиєю, ще влягався на спину й живота підставляв. Тепер же першим кидається до хвіртки Ґавчик, який нестримно стрибає, залишаючи своїми лапами брудні плями на одязі господарів та бризкаючи своїм фонтанчиком в неймовірному збуджені. Я вже мушу підчалапувати пізніше. Живіт не підставляю, бо лягти діло не хитре, а от вставати вже буде важкувато. Як тільки це мале цуценя бачить що мене гладять або за вушком чешуть, то кидається відтіснити та ще й нагло штовхається. Господарі ці ревнощі вже знають, тому невелику порцію своєї ласки дають мені згодом. На малого не ображаюся, цуценя ж.
Сонце вже котиться до обрію, стало мерзлякувато, треба мені перебиратися в будку. Ой, йой, йой ...., мої задні лапи і так вже ледве переставляються, а тут ще заклякли! ... Ох! Крок, ще крок ... Зараз зігріюся. Минулого року син хазяїна зробив мені чудовий подарунок! Вже другий рік моя будка має опалення — панель підігріву на всю бокову стінку. Тепер, коли на дворі стає морозно, я відчуваю спиною приємне тепло, яке мені зараз зовсім не завадить.
2
Свого майбутнього хазяїна я вперше побачив на третій місяць після Різдва, на яке я саме з'явився на світ. Він присів навпочіпки, усміхнувся і простягнув мені свою руку для знайомства. Я на своїх ще не певних лапах підійшов і втягнув носом новий запах, сів та став з цікавістю розглядати незнайомця. Мабуть, ми сподобалися один одному, бо невдовзі я вже сидів у його сумці, вистромивши голову, а поруч у кріслі сидів він і крутив велике чорне кільце перед собою. Піді мною щось гуділо, вібрувало, і я нічого не бачив за межами рухомої будки, в якій ми обоє сиділи, бо вікна були зависоко.
Я опинився у помешканні, де крім господаря була ще хазяйка та їх двоє діток. Вони усміхалися, лагідно щось говорили і пестливо гладили мені голову, спинку, животик, легенько чухали за вушками. Мене ретельно вимили, закутали у рушник, і я ще довго не злазив з рук нових членів моєї зграї. Потім була слизька підлога, бо лапи часом кумедно роз'їжджалися. Було весело розбігтися по ленолеумі довгого коридора і на повороті в кімнату дрифтувати, а часом кумедно ковзати завалившись на бочок. В кінці коридору мені виділили місце і поклали м'яку підстилку, на якій я солодко спав, часом трохи поскиглюючи або сіпаючи лапами, немов я й уві сні продовжував кудись бігти.
Пишаюся тим, як мене назвали. Певен, що ніхто з чотирилапих не має такої музичної клички. Вона так приємно звучить — коротко, одночасно м'яко і дзвінко. Коли мене кличуть, я залюбки біжу назустріч, трохи примруживши очі. Коли жіночка в блакитному халаті після щеплення вписувала в синю книжечку мою кличку, то на її обличчі сяяла широка усмішка й вона казала, що ще ніколи не чула, щоб цуценя так називали.
Апетит у мене хороший. Годують добре, гріх жалітися, але мені завжди хочеться їсти. Якось господар вирішив пожартувати. Дав мені апетитну смачну кістку, і тільки я її обслинив, як він забрав у мене цю смакоту. Кому таке до вподоби? Звісно, я дав зрозуміти, що такі жарти мені не подобаються, і загарчав. В цю ж мить я побачив на обличчі хазяїна подив одночасно з захватом і почув: "Ви чули його голос?! Такий малий, а від його голосу мороз по шкірі!". Комплімент приймається, господарю. Ти тут, звісно, головний, але буду вдячний, якщо повернеш мені цю кістку. Після короткої паузи, й легкого поплескування долоні хазяїна по моїй спині, я продовжив смакувати.
Невдовзі мене переселили з квартири, в стінах якої мені було вже тіснувато, у чудовий просторий садок, огороджений дерев'яним парканом. Я був вражений новим простором, небом над головою, смарагдовою зеленню, квітами, безліччю новий запахів і звуків! Вже впевнено тримався на ногах і міг бігати досхочу. А ще там жив Жук — мій новий чотирилапий друг з чорною дещо кудлатою шерстю, кінчики якої виблискували сріблом. Він мав маленьку білу борідку і гарненьку таку ж білу краватку під шиєю. Я був з ним майже одного зросту, але він був старшим і таким залишався, коли навіть згодом я став значно вищим за нього. Ми швидко познайомилися, потоваришували і були завжди разом у садку, спільно протоптуючи в ньому стежки. Критий шифером вольєр, в якому стояла моя будка, майже ніколи не зачинявся. Хоча господар і не жив у старому будинку, що стояв тоді пусткою серед цієї зелені, але кожного ранку та ще інколи ввечері він приходив, брав мене на повідок, і ми виходили через хвіртку в місто на прогулянку. Тримаючись поруч свого хазяїна, я ходив вулицями і знайомився з різноманіттям навколишнього світу. Повз мене проходили люди то з ароматом парфумів, то із запахом спітнілого тіла, дорогою проносилися автомобілі зі своїм смородом, тротуарами проїжджали возики з малюками, що пахнули молоком, або чимчикували нетвердою ходою літні люди з запахом затхлих помешкань. Мені дуже не подобалося, як тхнуло від безхатьків і запах алкоголю.
Восени я вже був пристойного зросту і набрав ваги, а міцна постава і трохи обвислі щоки підказували, що в мені тече кров серйозного бійцівського пса, тому господар на прогулянку одягав мені строгого ошийника і тримав на короткому повідку. Я бачив як люди затримували на мені погляд і відчував їхню настороженість. Якось один перехожий з алкогольним душком звернув на нас особливу увагу і почав сипати в мій бік компліменти, потім захотів ще й погладити. Господар відмовляв і попереджав чоловіка, що мені це не сподобається, але той не зважав, казав, що його собаки люблять, і почав до нас підходити. Як тільки він опинився за два кроки, я рвонув з місця, але господар був готовий і міцно тримав повідок, тому мені тільки вдалося ривком стати на задні лапи, клацнути зубами перед обличчям нетверезого чоловіка і своїм голосом переказати те, що йому вже казав мій хазяїн. Бачили б ви обличчя того невдахи після мого короткого зауваження.
Зазвичай під час прогулянки ми проходили крізь житлову забудову нашого невеликого міста, поки не опинялися в широкому полі, де мене звільняли з повідка. Певний час заради маленького смаколика я виконував різні команди господаря. Потім було просто приємно його слухатися, чути його тепле слово і легке поплескування по спині. Особливо мені подобалася команда "вмри", коли треба було миттєво лягти на бік, витягнути лапи і завмерти — лежи собі та пишайся зразковим виконанням. З приємною втомою я повертався до Жука в садок і ділився своїми враженнями. Кожного разу, як господар казав, що йдемо гуляти і в його руці з'являвся повідок, я миттю опинявся біля хвіртки, готовий підставити голову під ошийник.
3
Наш садок від ділянки іншого сусіда Валєри відгороджував невисокий довгий паркан, стовпчики якого вже похилилися, а дошки місцями прогнили і ледь трималися. Жук без особливих зусиль міг пролазити через діри в тій огорожі та розгулювати в чужих володіннях. Невдовзі якусь трухляву дошку я видавив, а якусь перегриз в тому паркані та став своєму другові складати компанію в прогулянках по чужих городах. Сусіди були зазвичай привітні та чемні й особливо не сердилися, коли я випадково потопчу їхню городину. У них була коротконога довговуха такса, яка мені чомусь не подобалася і майже завжди була в їхньому будинку, і ще під ногами плуталося якесь дрібне собаченя на тонких як сірники лапках. Пізніше у них з'явилася вівчарка Багіра, яка також часом розгулювала в нашому садку разом зі своєю дрібною подругою. Були такі періоди, коли сусіди закривали Багіру у вольєрі, а я в нестримному збудженні рвався до неї, декілька днів і ночей лежав під парканом поруч з її вольєром і страждав, навіть не торкаючись своєї їжі. Коли вже ця хвиля відкочувала, я повертався до своєї будки з впалими боками і від'їдався.
Хазяїн весь час був зайнятий якоюсь роботою. Завжди щось носив, перекладав, стукав, вимішував. То пилка в руках, то лопата, то молоток. Мені подобалося бути завжди коло нього. Навіть, коли він різав білу цеглу якимсь дуже гучним інструментом, з-під якого летіли струмені пилу, я лежав поруч його ніг, поклавши голову на лапи, і спостерігав за роботою. Як сонце вже присідало за дерева і сутеніло, господар мив руки, а я і Жук чекали на кашу з апетитними шматочками м'яса. Мене годували вже як дорослого собаку тільки раз на добу. Тільки не думайте, що то був єдиний мій харч. Ми ж мешкали у садку! У теплі червневі дні дозрівала рожева черешня, нижні віти молодого дерева були так низько, що я міг залюбки куштувати солодкі ягоди. Коли господар ласував разом зі мною, то нахиляв і мені якусь гілку зі стиглими соковитими черешнями. Випльовувати кісточки, як це робив він, я не вмів, тому наїдався швидше. Коли дозрівали вишні, то і вони були мені до вподоби. їх було багато різних на смак. А ще я часом забрідав в грядки огірків, виберу собі гарненького такого, відірву, потім ляжу в затінку в траву і гризу той огірок.