По друге голос. Низький приємний баритон більше підійшов би статній жінці з пишним бюстом. Знову дисонанс. Якщо зовнішність і антураж казали мені про як мінімум сотню років досвіду, то очі і голос ніяк з цим не в'язалися. Здавалося що всередині цієї старої зморщеної байкерки сховалася світська дама. Та що там дама, її поза і жести казали що переді мною світська львиця.
— Вітаю, Стелла. – я сів навпроти неї.
Трохи розтуливши ротову щілину, інакше це не можна було назвати, відьма вставила до рота довгий мундштук з тоненькою дамською цигаркою, повільно зробила затяжку, при цьому її впалі щоки запали так глибоко, що здається зустрілися одна з одною у ротовій порожнині. Ми продовжували розглядати одне одного.
— Подобаюсь? – куточки щілини трохи сіпнулися вгору, позначаючи легку посмішку. Трохи відхиливши голову назад і вбік, Стелла дивилася на мене зверху вниз.
— … Пф-ф, … Ви дуже …, дуже незвичайно виглядаєте.
— Ввічливий. Ще не жалієш, що прийшов?
— Жаліти? О, ні! Заради того, щоб на вас поглянути, я сюди з десяток разів ладен прийти.
— Не давай дурних обіцянок. Ти ж відьмою розмовляєш. Що з рота вискочить, те повернути назад майже неможливо.
Я мав за спиною багато курсів по спілкуванню, вищу освіту, під час якої отримав особисту відзнаку нашого педагога на екзамені з психології, але не думав, що звичайна розмова з звичайною людиною може викликати у мене таке збентеження. Внутрішньо взявши себе в руки, я вирішив хоч якось їй відповісти.
— У Вас дуже колоритний образ. Знаєте кого ви мені нагадуєте?
— Звісно знаю. Якщо взяти нинішню Сігурні Уівер, додати їй років п'ятдесят, підсушити, нататуювати, змінити зачіску, одягти на неї байкерські причандали і зробити купу пірсингу, то ти отримаєш мене.
Туше! Я, звісно, хотів сказати, щось більш елегантне, але думки у мене були саме такі. Я підняв руки.
— Здаюсь. Все так. Ви телепат?
— Не мели дурниць. Ти що до телепата на зустріч ішов? Я – відьма.
— Саме так. Відьма. – я продовжував трохи нервувати. Витягнув телефон, демонстративно увімкнув диктофон і поклав на стіл. – Дякую, що погодилися на розмову зі мною.
Стелла вільною рукою вказала на телефон, а потім потрусила пальцями коло шиї, зобразивши міжнародний жест, що потрібно припинити. Я швиденько вимкнув диктофон.
— Це проблема?
Зробивши ще одну затяжку Стелла промовила: — Розумієш, Валерій, коли люди спілкуються між собою, відбувається обмін енергією на різних рівнях. Саме тому персональне спілкування тет-а-тет цінується набагато більше, ніж телефонна розмова. А це, — Стелла знову показала на телефон, — Це лише недолуга копія, запис звукових коливань. Ні, для мене це не проблема. Просто не люблю. Однак, чого це ми на суху розмовляємо? Ти прийшов на зустріч до да-а-ами. Хе-хе, — відьма хрипло засміялася, — Ти, як прийнято у цій країні мусиш хоча б пригостити даму, щоб хоч чимось відплатити за розмову.
— Звісно. Вибачте, я мав запропонувати. Але це – кафе… . Тут … солодощі.
— Звісно кафе. Бракувало ще, щоб ти запрошував симпатичну дівчину до ганделика. Я хочу морозива, і склянку ананасового соку. Візьми собі молочний коктейль. Рекомендую. Тобі сподобається.
Картаючи себе, за те, що сам нічого не запропонував Стеллі, бо наша зустріч це, як не як, була моя ініціатива, я пішов до стійки замовити солодощі. Підійшовши до вітрини, я відволік баристу, який порався біля кавоварки.
— Можна мені молочний коктейль, а дамі, – я напівобернувшись до зали вказав рукою на … порожній столик. На столі лежав мій телефон, а Стелла кудись зникла.
— А дамі? – не витримавши паузи запитав бариста.
— Хм …, зараз прийде …, напевно … . А дамі стакан ананасового соку і морозиво. Нажаль, я не запитав у неї яке саме. Я знову повернувся до вітрини.
— А, то ви про цю даму? – бариста поглянув мені через плече. – Я її знаю, вона завжди замовляє морозиво зі смаком манго. – бариста, не чекаючи на підтвердження, заходився виконувати замовлення.
Знову повернувшись до зали я побачив, що за нашим столиком сидить молода дівчина у легенькій синій сукні.
Збентежено розрахувавшись і взявши тацю з замовленим, я пішов до нашого столика.
За метр до свого місця я зупинився, зам'явся, і зробивши винуватий вигляд промовив:
— Вибачте, це місце зайняте, зараз повинна жінка підійти, ось і мій телефон лежить … .
Молода русокоса дівчина, що сиділа на місці Стелли і спостерігала за парком повернула обличчя у мій бік, подивилася на мене тими самими карими очима і тим самим приємним баритоном сказала: — Валерію, ти швидко. Сідай, не треба стовбичити у людей на дорозі.
Я мало тацю з рук не випустив.
— Стелла?
— Я, я. Сідай, бо морозиво тане. – Стелла підхопилася, переставила замовлення на стіл і всівшись на місце, заходилася тицяти ложечкою у філігранку з морозивом.
Звільнившись від пустої таці, я сів на свій стільчик. Весь час я намагався не випускати Стеллу з поля зору. Не тільки тому, що боявся знову замість неї побачити стару байкершу, а і тому, що ця молода відьма була дуже красивою. Ніяких цигарок, тату, пірсингу, хімії і косметики. Світла, чиста, яскрава. Босоніжки, проста синя сукня, тоненький золотий ланцюжок на шиї, модельна зачіска, прозорий манікюр на нігтиках помірної довжини. Все просто, але як в біса гарно! Я ніколи до цього не бачив настільки красивих людей.
— Валерій, не переймайся. Я навмисне спочатку зустріла тебе в іншому образі, щоб ти знав, що я можу бути трохи іншою, і не пускав зараз слину на стіл.
Її поведінка також змінилася. Якщо байкерша була схожа на гордовитого повільного павука, говорила повільно, повільно курила і рухалася, то молода Стелла була схожа на студентку, що зайшла до кафешки нашвидкуруч перехопити морозива. Молода, енергійна, очі посміхаються, рухи впевнені і швидкі.
— Вале-ері-ій, — Стелла помахала у мене перед обличчям рукою. – Нумо до справи, чи мені знову стати старою гримзою?
Деякий час в мені боролися два бажання. Було цікаво подивитися, як би вона знову стала байкершою? Сам процес. Але більше хотілося лишитися в компанії цієї молодої красуні. Одночасно в мені починала рости підозра.
— Скажи, Стелла, — я вже не міг до неї звертатися на "ви". – Чому ти погодилася прийти на зустріч?
— О, повернувся. І питання правильне задаєш. Так, ти правий. Зазвичай, я не страждаю тим, що ходжу на побачення з хоч і симпатичними, але молодими і наївними парубками. Вік у мене уже не той, щоб по хлопцям бігати. Коли Людмила мені передала твоє прохання, я думала відмовитися, але подивилася трохи і побачила, що ти можеш стати мені у пригоді. Баш на баш, так би мовити. Я тобі покажу трошки чудес, які тобі так кортіло побачити, відповім на пару питань, для твоєї розповіді, а ти виконаєш для мене маленьке прохання. Не хвилюйся, ніякої ворожби, чаклунства чи чорної магії. Я ж відьма. Від слова відати. До речі ніхто тебе не примушує вірити. Стався до всього, як до казки, або жарту. Отже. Я прийшла до тебе на зустріч. До речі, тут у мене зараз буде іще одна зустріч. Але це хвилинка. Нам заважати не будуть. Отож, я прийшла – ти, як справжній джентльмен, пригостив мене смаколиками, я тобі показала маленький фокус, щоб хоч трохи підтвердити тобі, що я таки відьма. Тепер готова відповісти тобі на декілька запитань.
— А моя частина угоди потім?
— А твоя частина угоди потім.
"Дійсно, а на що я розраховував? Прийти до відьми і вимагати від неї диплом відьми? Чи напроситися з нею на Лису гору, на шабаш, щоб долучитися до оргії? Те що мені показали це і так за гранню. Звісно, можна і в це не повірити, підміна, бабця з онукою заробляють, показуючи фокуси і непомітно міняються місцями, щоб надурити наївних простаків. Хоча бабця була ще та! Таку бабцю ще пошукати треба. Що ж, лишаються питання. Маю надію, мене не змусять душу продати в рахунок моєї частини угоди."
— Добре, питання. До речі, молочний коктейль дійсно гарний, дякую за рекомендацію.
— Будь ласка.
— Чому ви стали відьмою?
— Мене ніхто не питав. Прабаба, коли при смерті була, покликала до свого ліжка, іди, каже, Стеллочка, сюди, дай бабі ручку, і все. Відьма.
Виникла пауза. Мимоволі уявив цю картину.
— Валерій, не тягни кота за його волові горішки, давай все у стилі бліц-опитування. Час не жуйка – не розтягується.
— Добре, вибач, задумався. Ти відьма зла, чи добра?
— І те, і те, штучні терміни. Ні зла, ні добра.
— Добре тоді так, ти допомагаєш людям, чи шкодиш?
— Допомагаючи одній людині, дуже часто ти можеш нашкодити іншій.
— Ти неначе викручуєшся? Скільки тобі років?
— А ти думав буде легко? Став правильні питання, будеш отримувати зрозумілі відповіді. Років багато.
— А ти знаєш скільки тобі залишилося жити?
— Знаю.
— Скільки?
— Небагато.
— А ти можеш, скажімо, приворожити мені дівчину? Чи навпаки відворожити?
— Можу. Але якщо ти попросиш, це буде вже послуга, про яку ми з тобою не домовлялися. Ти її від мене не отримаєш.
— Чому? Дорого коштує?
— Ні, тому, що я не надаю послуги на сторону.
— Але ж ти зараз надаєш мені послугу.
— Зараз присутня і моя зацікавленість.
— Тобто якщо я тебе у майбутньому зможу зацікавити, то зможу отримати від тебе послугу?
— Ач який завзятий. Ні. Ти не знаєш чим мене зацікавити і дуже багато майбутнього у мене немає. Мені лишилося трохи більше ніж пів року. Це ж тебе цікавило. І ще. Ми більше не зустрінемося.
— Шкода. І знаючи, що тобі лишилося пів року, ти сидиш тут, зі мною, і їси морозиво?
— Так, мені здається, що я дуже правильно провожу той час, який мені лишився.
— Людмила казала, що ти опікуєшся людьми з свого під'їзду?
— Я соціальна людина. Мені подобається брати участь в суспільному житті. Всім допомогти ніхто не зможе. Я обмежила зону свого впливу своїм під'їздом. У кожного свої принципи.
— Тобто їм ти надаєш послуги?
— Не завжди і не всім. Ти ж пам'ятаєш, надаючи послугу одній людині, деколи можна нашкодити іншій. Тут думати треба.
— Чому ти розмовляєш українською?
— А чому ні?
— Ну, чому не російською?
— Я ж не естрадна співачка і не медійна персона, щоб мені був потрібен російський ринок. Не дарма кажуть, що мова, то душа народу. Я київська відьма. Щоб відати, отримувати знання, я доєднуюся до пам'яті поколінь нашого народу. Так, раніше у наших предків мова була трохи інша.