Світлі тіні в лісній імлі…
Щось туди мене наче кличе,
Але важко ступить мені.
І хоч тіло напрочуд легке,
Ворухнутись не в змозі я,
Потихеньку у лісі смеркне,
Холодніше стає земля.
Вітер тихо колише віти,
Завмирає і знову дме…
Сяйво з хащі сильніше світить,
Заворожену душу зве.
Через силу відвожу очі,
Вже не бачу де стежка та…
Ніжно темрява щось шепоче,
Та холодні її вуста.
Раптом небо світліше стало,
Хоча тільки-но вечір був,
Відчуття, наче щось пропало…
Знав я щось, а тепер забув…
Вже давно повернувся в місто,
Все відоме і звичне тут –
І буденних подій намисто,
І до цятки знайомий кут.
Та коли понад вечір вийду –
Наче щось оживе в мені,
Наче наше життя – для виду,
Все навкруг, як мара у сні.
Я вдихаю на повні груди,
Бачу серце – воно твоє!
"Світла тінь?" – Твою думку чути…
І тебе ця цікавість вб‘є.
19.04.2022