Вернеться тільки як сама захоче.
Лови її замріяний творець,
При світлі дня й під покровами ночі!
Ми – люди, тому думкою живем,
Що навкруги – не завжди помічаєм.
Думки – то море, ним весь час пливем
І часто пекло бачимо ми раєм.
Коли сиджу, бувало, я один,
Приходить, часом, відчуття тривожне,
Що сам я – думка, і зійду як дим,
Крихке життя, як і видіння кожне.
Та сонце знову кожен день встає
І нові мрії йдуть старим на зміну.
Старе вмирає, що було твоє
Та проростає нове з цього тліну.
24.04.2022