— Хочеш послухати дихання вітру?
Він запитав мене про це так невимушено, так просто, що я нітрохи не здивувалася.
— Хочу! — сказала я, дивлячись на те, як дощ любується своїм відображенням у калюжах.
— Приклади вухо до моїх грудей...
І я не засумнівалась. Очі самі закрилися, щоб не заважати вухам. Я давно підозрювала, що в його грудях живе нестримний рух, пекучий політ і дихання...
На що схоже дихання вітру? Це як рух світла, це як звук свободи.
Дихання вітру схоже на радість.
— А про що тепер говорить дихання вітру?
Ми стояли серед пісків. Це було далеко від дому. Це було в Єгипті. І я знову приклала вухо до його грудей. Моє обличчя обдував гарячий вітер. А вухо вловлювало гаряче тремтіння. Це було дихання особливого аромату.
Нестримний рух призупинився й засоромився.
— Так цікаво...
Ми стояли мовчки.
На що схоже дихання вітру?
На нестримний потяг облетіти всю земну кулю. А найбільше — на гаряче дихання пустелі, у якій зачаїлася мрія.
Сьогодні всередині нього дихав дужий вітер. Потужні хвилі повітря час від часу коливали уривчасті "Гірко! Гірко!" До його вітру долився і мій.
На що схоже дихання вітру?
На щастя!