Wellen, Marina, wir Meer! Tiefen, Marina, wir Himmel.
Erde, Marina, wir Erde, wir tausendmal Fruhling, wie Lerchen,
die ein ausbrechendes Lied in die Unsichtbarkeit wirft.
"Elegia fn Marina Zwetajewa-Efron"
R.-M. Rilke
На сьомій октаві перетворитись
в пісню,
злетіти щосили
шукати за мрієй
початок, і думати
ніч, може дві,
кидаючи погляд у зорі
далекі, прекрасні й холодні.
Мов птах, свої крила розтавити,
з вітром
пірнати в безодню
яскравих думок.
Захлинутись повітрям
і дихати, дихати...
Напруживши м'язи, дивитись
на відчай із посмішкой в серці,
яке, наче море, узмозі ковтнути
спокійно весь бруд,
і чистим залишитись
хоч би поверхньо.
І танком брак слів затулити.
На мить закохатись в погоду квітневу.
Навіки у космосі сім залишитись
перевтілюватись,
долаючи все: deja vu й нічну втому,
і радість і смуток,
щоб знову і знову
ставати прекрасним.
22.07.02