НЕЙМОВІРНІ ПРИГОДИ БАРОНА МЮНХГАУЗЕНА В УКРАЇНІ
(Розділи з повісті)
БАРОН МЮНХГАУЗЕН ПОВЕРТАЄТЬСЯ
Не кожному з нас усміхнеться така слава, якої зажив легендарний барон Мюнхгаузен. Ось уже кілька сторіч він хвилює людей незалежно від віку і раси своїми неймовірними пригодами.
Часто поміж читачів виникає запитання: а чи був насправді барон Мюнхгаузен?
Присягаюся гусячим пером: був. І звали його Ієронім Карл Фрідріх фон Мюнхгаузен. Народився наш герой у невеличкому німецькому містечку Боденвердер 1720 року. Його дворянський родовід бере початок з ХІІ століття. Серед предків барона виявилися переважно військові, хоча траплялися й такі, хто перебував навіть на посаді міністра у невеличких німецьких князівствах.
Під кінець 1737 року барон Мюнхгаузен вісімнадцятирічним юнаком прибув до Росії на військову службу у складі армії під командуванням генерал-фельдмаршала Б. К. фон Мініха. Саме на той час ця армія вела бойові дії з турецькими військами, але після невдалого форсування Дністра, що передувало штурму молдовського міста-фортеці Бендери, відійшла на зимові квартири у Києві.
Відомо також, що барон Ієронім Мюнхгаузен брав безпосередню участь у боях і неодноразово відзначений високими бойовими нагородами.
То звідки ж пішла така слава про барона Мюнхгаузена? Виявляється, історія знає усе.
Після завершення військової служби барон Мюнхгаузен побував у багатьох країнах, чимало побачив там цікавого, а ще більше почув від бувалих людей. А коли звільнився у запас, то знову-таки поселився у рідному містечку. Вечорами барон збирав у своєму маєтку давніх знайомих і друзів, де за чашкою кави переповідав їм свої неймовірні пригоди.
Трапилось так, що поміж слухачів опинився один журналіст, який записав оповідки барона Мюнхгаузена і опублікував у місцевій газеті. Ці дотепні історії прочитав німецький письменник Рудольф Распе. Він надав їм художнього вигляду і видав книжку англійською мовою у Лондоні. Інший його співвітчизник поет Готфрід Бюргер переклав повість німецькою мовою і видрукував на Батьківщині. З того часу книжка "Веселих і безглуздих історій від Мюнхгаузена" (1785) здобула широку популярність серед читачів. Її перекладали на десятки мов світу. Ще за життя Рудольфа Распе тему барона Мюнхгаузена продовжили відомі німецькі письменники Готфрід Бюргер — "Незвичайні мандрівки барона Мюнхгаузена" (1790), Карл Лебрехт Іммерман — "Мюнхгаузен" (1838), Іоганн Лізер — "Життя і пригоди пана Мюнхгаузена, правдиво переказані його племінником". Нещодавно у Росії повість на цю тему написав В. Нагова, який називає себе далеким родичем Мюнхгаузена. А скільки мертвонародженого чтива про барона Мюнхгаузена нашкрябали агресивні графомани — люди, які заледве навчилися тримати в руці ручку, але готові позмагатися у судах навіть із самим Рудольфом Распе за право називатися батьком нашого героя.
Пригодами славетного барона Мюнхгаузена зацікавилися кіноматографісти. У 1988 р. в Америці на екрани вийшов художній фільм "Пригоди барона Мюнхгаузена", а кількома роками пізніше росіяни зняли фільм "Той самий Мюнхгаузен". Важко підрахувати кількість мультиплікаційних фільмів, спектаклів у лялькових театрах. Дотепність, кмітливість, винахідливість, оптимізм — далеко не всі риси нашого героя, які хвилюють не одне покоління читачів. Без таких людей, як Мюнхгаузен, наше життя було б прісне, як борщ без солі. Можливо, барон Мюнхгаузен приваблює читачів ще й тим, що він живе у багатьох із нас. Головне, щоб наші вчинки не суперечили людським законам, а лише додавали гарного настрою, який, як стверджують лікарі, продовжує життя.
Для багатьох із нас барон Мюнхгаузен став живою легендою. Сумніваюся, чи існувало б людство, якби серед його представників не було таких непосидющих, заповзятих, задерикуватих, винахідливих і чесних людей, як барон Мюнхгаузен. Саме про таких як наш герой висловився відомий англійський письменник Гілберт Честертон: "Художнє перебільшення — це один з вкрай необхідних складників великої літератури радості".
Нині на батьківщині барона Мюнхгаузена зберігається парк і будиночок героя. У кімнатах музею виставлені мисливські трофеї, фамільні документи й особиста зброя барона Мюнхгаузена. І, звичайно ж, книжки про нього, видані багатьма мовами світу.
Трохи пізніше на подвір'ї маєтку знаменитості з'явився пам'ятник-фонтан із бароном Мюнхгаузеном на коні з відірваною задньою частиною.
А ще про барона Мюнхгаузена розповідають усілякі бувальщини, ба навіть небилиці, — а їх, як відомо, складають не про таких, як ми з вами, а про визначних людей:
***
— Бароне, яка ваша перша заповідь?
— Не бреши, якщо не вмієш.
***
— Бароне, як ви гадаєте, що про вас напишуть після вашої смерті?
— "Тут спочиває барон Мюнхгаузен".
***
— Вельмишановний бароне, чому таких талановитих і героїчних людей, як ви, часто обминають державні почесті та нагороди?
— У житті, як на війні: герої і сміливці беруть фортеці, розбивають ворожі війська, а плодами їхніх перемог користуються ті, хто перебуває в тилу. Вони підбирають трофеї і привласнюють собі чужу славу і заслуги.
***
Бароне, чи не помітили ви таку дивну річ: останнім часом у лісах деяких країн значно поменшало розбійників. Вам не спадало на думку питання: куди вони поділися?
— Можу вам з певністю назвати їхню адресу: розбійники пішли у владу, а народ загнали у ліс.
***
— Скажіть, бароне, чи є хоч одна людина на Землі така сама чесна, як ви?
— Є.
— Хто ж, цікаво, вона?
— Я.
***
Один цар вирішив підкусити барона Мюнхгаузена, і запитав його:
— Кажуть, бароне, ви живете, як пташка, — безтурботно й безцільно — чи не так?
— Ваша світлосте, а ви самі досягли у житті хоч якоїсь мети?
— Звичайно, бароне, як бачите, — я вже цар!
— Але ж, Ваша величносте, і туалетний папір виконує своє при-значення...
***
— Вельмишановний бароне Мюнхгаузене! — запитав знаменитість один банкір, — Ви коли-небудь користувалися послугами банків?
— У молодості мав такий гріх — дуже хотілося розбагатіти. Але відтоді десятою дорогою їх обминаю...
— У чому справа, бароне?
— Розумієте, добродію, раніше люди грабували банки, а тепер банки грабують людей.
***
— Шановний бароне, як Ваші справи?
— Сказати погано — подумають непатріотично, сказати добре — буде неправда.
Пам'ять вдячних нащадків донесла деякі висловлювання барона Мюнхгаузена:
Сатира непідсудна, бо вона сама суддя.
***
Кажуть, де три українці, там два гетьмани. Чи не дати кожному українцеві по булаві?
***
Багато українців стають національно тверезі лише тоді, коли напідпитку.
***
Кожен багатий може стати чесним, але не кожен чесний може стати багатим.
Про нього складено прислів'я, приказки та приповідки:
Від царя, короля чи президента
до барона Мюнхгаузена — один крок.
***
У кожному із нас дрімає барон Мюнхгаузен.
***
Як казав барон Мюнхгаузен...
***
Що сказав барон, не виореш і пером.
***
Барон Мюнхгаузен у спідниці.
***
Чесний, як барон Мюнхгаузен!
***
Посієш правду — пожнеш барона Мюнхгаузена.
А втім, баронові стане і тієї слави, якої він зажив за життя. Суть не в тім. Головне, що він поневолі став за приклад для інших. Не можна не бачити те, що кількість послідовників барона Мюнхгаузена в наш час невпинно зростає. І нєсть їм числа. Особливо множаться вони у таких сферах людської діяльності як політика, торгівля, медицина, статистика, метереологія, вищі державні органи. Найбільше ж поміж урядовців, де кожне їхнє слово цінується на вагу золота не в переносному, а в буквальному розумінні цього слова.
Нарешті ми дійшли до того місця, яке читачів цікавить найбільше: як з'явилися на світ Божий нові оповідки барона Мюнхгаузена?
Відповідь така ж проста, як і форма кота. Якось я переглядав на горищі речі свого прапрапрадіда, козака Степана, і під грубим шаром спресованого тютюну знайшов деякі досить уже пошкоджені, але вельми цікаві, пожовклі від часу папери.
Як розповідали пращури, мій далекий родич, козак Степан, був не простий козак, а запорозький писар. Можливо, саме його увічнив Ілько Рєпін на славетній картині "Запорожці пишуть листа турелькому султанові" (хоча історія стверджує, нібито прообразом писаря був сам Дмитро Яворницький*).
Сподіваюся, зміст листа відомий багатьом читачам, тож я не наводитиму його в передмові. Кому ж не випадало нагоди прочитати листа, той може знайти цей сатиричний шедевр у найближчій бібліотеці або в Інтернеті.
Так от, саме мій родич Степан, як ви здогадалися, був друг барона Мюнхгаузена. Знаючи про світову славу барона, він сумлінно занотовував усі оповідки, які в колі побратимів-козаків та односельців часто розповідав барон. Саме він — на щастя, майже неушкоджений манускрипт і дійшов до нас. Безперечно, козак Степан був не надто блискучий майстер пера, щоб досконало викласти на папері дивовижні пригоди барона Мюнхгаузена, тож бо я, за правом спадкоємця, взявся довести до ладу рукопис, простіше кажучи, порозставляв на свої місця деякі розділові знаки, ледь осучаснив мову героя, але в жодному разі не втручався у текст і події, які документально зафіксував мій далекий предок, аби не порушити правдивості оповідок.
Мушу сказати й таке: робота над архівом відібрала у мене не один рік життя — папери виявилися дуже понівеченими не так часом, як усюдисущими мишами, і розшифровувати їх довелося за допомогою комп'ютерної техніки.
Ви, очевидно, завважите, що цього разу свої оповідки барон викладає трохи не так, як усі попередні. Якщо раніше його стиль був розхристаний і фрагментарний, то в останні роки свого життя барон став набагато розважливіший і досвідченіший оповідач, і це неодмінно викличе у читача ще більшу довіру до великого правдолюбця.
Але найважливіше це те, що я можу підбадьорити читача приємним повідомленням: в архіві мого родича залишилося чимало недосліджених текстів, які мірою своїх сил я намагатимуся оприлюднити у найближчому часі.
Передчуваю від вас слушне запитання: де можна побачити архів мого пращура?
Сподіваюся, з допомогою шанувальників клубу барона Мюнхгаузена нам пощастить обладнати музей славного оповідача, до якого я неодмінно передам особисті баронові речі, а саме: козацьку шаблю, люльку, мушкет і пістоль, які зберегли досить пристойний вигляд.
Наостанок мені хочеться разом з вами порадіти за барона Мюнхгаузена, який вписав своє ім'я у славну історію України.
Слава!
ЯК У МЕНЕ ВІДЬМА ЗАКОХАЛАСЯ
Хоч як би ви напружували пам'ять, але навряд чи пригадаєте, щоб я коли у своїх розповідях торкався такої делікатної теми як жінка, якій би належала бодай частка мого серця.