Воля-воленька Душу тривожить.
Всі знайомі мелодії давніх думок
Світ незнанний і мрійний обожнить!
Завиває містраль і пустельний танок
Полохливо тупцюють бархани,
І зникає за мить босоногий мій крок
та мені ще зникати зарано.
Завиває містраль, серце звужує путь,
Я в міражну вдивляюсь пустелю.
Шепчуть губи вітрів: не забудь, не за-бу-дь!
А кого? Я не бачу крізь скелі.
Завиває містраль, поміж Сцілл і Харібд
Беневесто летить в мертве місто.
Я прямую туди, там пилюка століть,
але там щось моє — особисте!
Завиває містраль, теше камінь рудий
Їх уламки летять мені в спину.
Тридцять перший іде, та немов би старий
І зігнувся і розум заклинив.
Завиває містраль, дребо втравлює сон
Там азалія в мороці в*яне.
Асфоделі цвітуть, забуття мій полон
Ця містраль держить серце в обмані...
Примітки: Містраль(чіл.)— пустельний вітер
Сцілла і Харібда(з гр.)-міфологічні шестиголові
потвориська
Беневесто(італ.)— попутній вітер
дребо(англ)— нудний
асфоделі(з міф.)— квіти забуття
Володимир
Вакуленко-К.