Володимир Вакуленко

Володимир Володимирович Вакуленко (1 липня 1972, село Капитолівка, Ізюмський район, Харківська область, УРСР — між 7 березня та 12 травня 2022, застрелений двома пострілами, точна дата та обставини невідомі) — український громадський діяч, прозаїк, поет, перекладач, вікіпедист та нумізмат. Автор тринадцяти книг. Лауреат літературних премій.

Народився 1 липня 1972 року в с. Капитолівка Ізюмського району Харківської області. З 1979 по 1987 навчався в Капитолівській середній школі, з 1987 по 1989 в Червонооскільській ЗОШ. У 1989—1990 рр. навчався в Ізюмському СПТУ № 24 за фахом кухар-кондитер. Офіційно пішов працювати в 1990 році, спочатку як кухробітник, далі набував різні спеціальності від вантажника до ремонтника квартир (стажу на різних засадах 20 неповних років). З січня 1991 по серпень 1992 року служив у лавах радянської армії, де отримав інвалідність і був комісований незадовго до демобілізації. Розлучений, має двох синів від першого і другого шлюбів — Владислава та Віталія.

Писати почав ще в дитинстві, з 2001 друкувався в ізюмській, костянтинівській Донецької області, львівській, київській, запорізькій, рівненській, тернопільській, вінницькій, закарпатській, краматорській, донецькій, луганській та харківській пресі.

З 2003 по 2006 входив у ізюмське літоб'єднання "Крем'янець", а у 2005 був членом констянтинівського літоб'єднання "Прометей". У 2005—2006 р. був заступником голови літоб'єднання "Крем'янець", м. Ізюмі де був головним редактором дитячо-підліткової газети "Криниця". В мережі автор з'явився наприкінці 2005 року.

Готував до друку і видав альманах "Ізюмська гора" (2007), де надруковані і його твори. Координатор готичного проєкту та ведучий презентації журналу "Четвер номер 30" (тема "Готика"). Січень-липень 2009 року — головний редактор журналу перекладів "DzeRkaLo" (вийшло друком 2 числа).

Кореспондент журналу "Мистецькі грані" (2009). Координатор і упорядник декількох журналів та альманахів. Співорганізатор літературних проєктів, які вийшли друком. Друкувався в антологіях, альманахах та журналах. Твори перекладали кримськотатарською, білоруською, німецькою, англійською, есперанто та російською мовами.

Наприкінці березня 2022 року під час російського вторгнення в Україну село Капитолівка Ізюмського району на Харківщині, де мешкав Вакуленко, окупували російські військові. За словами колишньої дружини Володимира Ірини Новицької, росіяни викрали Вакуленка за доносом. Подальші місце перебування його та його сина Віталія були невідомі. Поліціянти відкрили кримінальну справа за фактом викрадення. Востаннє на зв'язок Володимир виходив 7 березня 2022 року. За словами свідків, російські терористи звернулись до місцевих мешканців з вимогою поховати тіло письменника 12 травня 2022 року.

Після звільнення села, колеги Вакуленка знайшли його щоденник, закопаний у рідному садку за день до викрадення. Після розшифровки трьох десятків рукописних листів, батьки мали ухвалити рішення щодо публікації тексту — сам письменник просив віддати його людям, "коли наші прийдуть".

Після того, як ЗСУ звільнили від росіян Ізюм, у місті виявили місце масового поховання. Станом на початок вересня там знайшли понад 400 тіл. Поховання проводила місцева ритуальна служба, вона й вела журнал із відомостями про вбитих росіянами місцевих жителів, у якому під номером 319 були вказані дані Вакуленка.

Спершу правоохоронці заперечували цю інформацію, 20 жовтня в ефірі "Єдиних новин" речник прокуратури Харківщини заявив, що під номером 319 було виявлено тіло невідомої жінки.

Однак розслідувачі Суспільного знайшли фото тіла № 319, зроблене перед похованням. На ньому були прострелені документи Володимира Вакуленка, також було видно татуювання на руці, схоже на те, що мав письменник. Наприкінці листопада дані про загибель Вакуленка підтвердила ДНК-експертиза.

У тілі було знайдено дві кулі від пістолета Макарова.