Спинились, хвилюючись, перед воротами.
Принести ще квітів, ще почестей звелено
І показати укотре їй.
Вона оглядалась – немає ще милого
І мусила вийти одна поміж погляди.
Він, може, хотів бути кращим, нестриманим,
Вдягнув усе золото.
Вона сподівалась і йшла перетомлена.
Візник оглядав і обмацував колесо.
А милий дивився униз крізь віконниці –
В них скло розкололося.