Господар стояв і дивився безтямно.
Вони йшли до нього зі срібними тацями,
І вікна від їхнього танцю блищали.
Господар дивився: їм тіні напружені,
Стежки після них до землі примерзали.
Вони побажали Господарю суджену,
Із срібними тацями впевнено стали.
Господар не мав ні до столу, ні шеляга,
А тільки очима – мов місяць крізь вікна.
Вони попрощалися з ним обережно так.
Згасили на ганку світло.