Дійсно цікава була ситуація адже у цій справі партійні органи знали, що можуть діяти на свій власний розсуд, бо керівництво оборонного відділу ЦК КПРС співчувало нашому колективу, Устинов же повівся обережно, не бажаючи вирішувати нашу долю всупереч волі міністра, бо справа була не його масштабу. у таких умовах партійні органи України могли діяти самостійно, одного разу, коли створювалось ОКБ-692 так і було. ЦК КПРС прийняв пропозицію, що її подав ЦК КПУ з подання Харківського обкому.
Попередню згоду уряду УРСР на наше будівництво було доручено отримати мені, бо Брежнєв вважав, що при наявності згоди Ващенка це не буде важко. Тож і наказав мені підчас зустрічі у Москві однієї п'ятниці негайно рушити до Києва на зустріч з замісником голови Ради Міністрів Соболем М.О.. Коли ж я сказав, що краще приїхати до Києва у понеділок, Брежнєв сказав: "Выезжайте сегодня же и сразу по приезде, позвоните мне из кабинета Руденко! (завідуючого оборонним відділом ЦК КПУ)". Я ж знову про недоцільність виїзду сьогодні, замміністра вже закричав на мене, повторюючи свою вимогу. Мене ж розбирав сміх, бо я майже місяць не бачився з дружиною, що перебувала у тривалому відрядженні саме у Києві і сперечався я лише затим, щоб потім ніхто не сказав, що я виїхав до Києва лише заради побачення з дружиною. Одержавши такі категоричні вказівки, я купив квитка на поїзд і зателефонував дружині на роботу у Київ. Вона зраділа та повідомила, що у неї завтра майже нема роботи і що вона зустріне мене на вокзалі. Приїхавши до давньої столиці я з жінкою поїхав до центру міста, посадив дружину зачекати трохи у сквері театру ім. Франка, піднявся нагору до будинку ЦК КПУ, зайшов у оборонний відділ, домовився телефоном з референтом Соболя і урядовим телефоном з вказаного кабінету доповів Брежнєву про прибуття та про призначення мені зустрічі з Соболем на вівторок. Після цього повернувся до дружини, ми з нею розробили план триденного знайомства з красотами Києва і розпочали його реалізацію.
У вівторок мене прийняв М.О.Соболь і категорично відмовився дати згоду на наше будівництво у Харкові. Чи тому це сталось, що не того рангу був прохач, чи тому, що, як виявилося пізніше, згоди харківського начальства було достатньо, а може тому, що не було в мене листа від керівництва міністерства, на якому можна було б залишити історичну резолюцію?
Невизначеність з нашим будівництвом тривала кілька років. Крига почала скресати лише по раптовій смерті Брежнєва, коли ми залучили на "байконурську ""Вегу" нашого міністра і він на власні очі побачив, що то за система була створена колективом та коли дізнався про необхідність її реконструкції відповідно зростаючим вимогам ракетної техніки. Закінчивши відвідини міністр сам покаявся у тяганині з нашим будівництвом та пообіцяв зрушити справу цю з місця, щось занотував у своєму записнику. Але ще багато разів довелося нагадувати про його обіцянку-цяцянку, відловлюючи пана міністра зранку коло дверей його кабінету, а також у бункері 2-ї площадки "Байконура", де він з'являвся перед черговим пуском космічного корабля з іноземним космонавтом. Після одного такого нагадування, зробленого нашим головним теоретиком Котом П.А., щось заворушилось, до справи було залучено замісника міністра з капітального будівництва Мазура Є.В., той почав вишукувати фінансові можливості, подивився на запропонований нам майданчик для будівництва на Салтівському масиві, висловив своє невдоволення ним, через брак транспортного зв'язку з центром Харкова на що я сказав йому "Та поки ми побудуємось тут не тільки трамвай, а й метро буде". Це йому підтвердили і міські власті, тож процес нашого проектування та будівництва "пішов", як тепер кажуть. Йшов же він поволі розкручуючись і ось нарешті на 1977 рік нам асигнували на початок будівництва аж 150 тисяч рублів, при загальному обсязі близько 10-ти мільйонів, аби хоч як позначити початок будівництва, а вже потім давати і більші суми, бо ж будівництво вже триває.
Наведені вище "передбудівельні" події тривали, як бачимо, майже десяток років, тому ми, аби хоч трохи поліпшити свої виробничі умови зайнялися нелегальним будівництвом на клаптику території КБЕ, скориставшись тим, що Шеф не ходить повз той клаптик і тому не бачить, що на ньому робиться, а всі інші працівники КБЕ або ж не цікавляться цими роботами, або знають та, пов'язані родинними чи іншими зв'язками з нами, мовчать собі. Так ми збудували будинок, де розмістили відділи комплектації, постачання, кадрів та кабінет замісника директора, що з його ініціативи все це й будувалось, а також двоповерхову, за браком площі, будову для дільниці печатного монтажу та ще деякі дрібні сараї. Наші дотепники звали цей самобуд БАМ'ом. У 1973 році під час візиту у КБЕ міністра, колишній наш Шеф мав необережність поскаржитися на наші системи, я вже писав про це, але у цієї скарги був ще один наслідок — головний інженер нашого главку звернув увагу міністра, що критикований колектив працює у нестерпних умовах, а у КБЕ стоїть без діла пустий зал з площею близько 200 кв. метрів. Тож довелося Шефу віддати нам цей зал.
Незабаром після відокремлення від КБЕ, ми одержали завдання від КБ "Южмаш" та НДІ-4 забезпечити виміри траєкторій ракет з касетними головними частинами, що після головної команди розпадаються на п'ять головних частин — бойових блоків (ББ), що аналогічні головним частинам звичайних ракет. Насправді це завдання містило в собі дезінформацію, бо проектовані касетні головні частини мали послідовно відділяти кожен ББ після його індивідуального націлювання. Послідовне націлювання та відділення ББ починається після відділення касетної голови, що відповідає моменту відділення і звичайної голови після головної команди, цей процес триває кілька десятків секунд. Через надмірну, щоб не сказати більше, секретність цих проектів нам було видане спотворене завдання. Це призвело до того, що замість того, аби одним каналом вимірювань "Веги" послідовно вимірювати параметри руху всіх п'яти блоків, ми були вимушені задля одночасності вимірювань внести до складу системи ще чотири комплекти приймальної апаратури на різні робочі частоти та розробити чотири варіанти бортового ретранслятора на ці ж частоти "відгуку".
Крім того, замовники прийняли рішення про будівництво ще двох систем для Байконуру та Плесецького полігону з розташуванням їх за кількасот кілометрів попереду стартових позицій полігонів в напряму в напряму цілі, аби забезпечити достатню радіовидимість траєкторії автономного польоту касетної ГЧ для одержання високої точності вимірів. Це, у свою чергу, призвело до необхідності деякої додаткової реконструкції системи.
Ця робота була названа "додаткова апаратура ""Вега-Плеяди". У зв'язку з труднощами експлуатації ЕОМ "Раздан 2" та припиненням їх випуску промисловістю, у склад додаткової апаратури було також введено нові, суттєво кращі, ЕОМ "Наірі". Також було введено апаратуру автоматичної юстировки системи, аби позбутись згаданих вище негараздів.
Після врятування колективу та початку розгортання робіт з реконструкції систем "Вега" у січні 1969 року спеціальним рішенням Головного управління ракетного озброєння за узгодженням з іншими причетними до ракетної техніки відомствами цю систему визнано основним засобом траєкторних вимірювань полігонів Ракетних військ, а наша нова організація Український філіал НДІВТ — головною з траєкторних вимірювань.
Мабуть це рішення викликало невдоволення, м'яко кажучи, нашого колишнього шефа, що він висловив тодішньому головнокомандуючому РВ М.І.Крилову, який завітав наприкінці 1969 року до нього у Харків у справах подальшого розвитку систем керування ракетами. Внаслідок цього два генерали з почту Крилова видобули мене з лікарні, де я лежав та попрохали роз'яснити ситуацію, бо Шеф закинув маршалові, що незважаючи на погані (на його думку) характеристики "Веги" , управління озброєння Ракетних військ замовило апаратуру "Вега-Плеяди", що матиме ті ж самі характеристики. Мої співрозмовники, щоправда, були знайомі з справжнім становищем та не знали деяких деталей, бо не чекали на постановку питання про вимірювання перед головкомом і тому не підготувались. Але поки я вибирався з лікарні, вони зателефонували до своїх фахівців і наша розмова була нетривалою. Генерали розповіли, що готуючись до маршальських відвідин Шеф виявив, що з нашою організацією активно взаємодіють КБ "Південне", НДІАП (організація під проводом Пилюгіна) та готується урядове рішення щодо додаткової апаратури "Вега-Атлас" і все це без його, Шефа, відому. Ось він і вирішив таким скандальним способом заявити про свою зацікавленість у розвитку систем, непотрібність яких він раніше доводив. Генерали порадили мені для кращої інформованості широкого загалу ракетної промисловості та військових створити стислий документ з викладом стислої інформації про всі варіанти системи "Вега", що проектуються. Я пообіцяв це зробити, хоч всі зацікавлені організації мали всю необхідну інформацію, але не у вигляді окремої брошури, що можна прихопити з собою, йдучи на прийом до маршала. На тому і розійшлися, домовившись узгодити ТТЗ на ""Вегу-Атлас" ще й з КБЕ.
Апаратуру "Вега-Атлас", завдання на яку готував НДІ4 РВ на замовлення НДІАП, мало бути створено заради збільшення точності вимірювань існуючих вже систем "Вега" для випробувань нової модифікації ракет УР100. У липні 1970 року це завдання було оформлене відповідним рішенням урядових органів і невдовзі узгоджено та затверджено і затверджено ТТЗ на цю додаткову апаратуру. Для реалізації цього завдання до кожної системи було додано ще по два приймальні пункти на відстані 6 кілометрів від основного антенного поля, що утворили з першим пунктом два інтерферометри з взаємно перпендикулярними базами для підвищення точності вимірювань швидкості, удвоє збільшили модуляційні частоти для підвищення точності вимірювань відстані а також реконструйовано систему юстировочних антен та автоматизовано процес юстировки.
Таким чином почався передбачений нами подальший розвиток системи "Вега". На жаль, термін розробки додаткової апаратури був закороткий, а працівників не вистачало.