Мигнула думка: "Може краще кремація?" Пригадалося, що для повного спалювання тіла дорослої людини треба чотири кубометри деревини. Не заморочуючись на ритуальні послуги, та відкинувши крематорій, поклав своє тіло посеред степу широкого, на зіккурат з дров, і підпалив високоякісні полінця. Уявити не міг, що може бути таке багаття. Спостерігав до кінця. Залишилася лише пара зубів. "Не прогоріли…" .
Знову повернувся до дивану. Довго спостерігав. З'явилися думки: "Не має значення… . Це все не має ніякого значення… . Просто шкіряний мішок, набитий кістками та м'ясом… ."
Крутнувшись, я крізь дах піднявся над будинком, потім злетів над містом і почав спостерігати за тим, що зміниться після моєї смерті. І будинок, і квартал, і місто, і країна, і вся Земля, моєї смерті не помітили взагалі. Дівчина знайшла другого, друзі знайшли з ким проводити час, дерева, що я саджав у шкільному дворі, спиляли і на їхньому місці посадили інші. Дачу, яку я допомагав своєму дядьку будувати, з часом розвалили, і хтось побудував там нову, вдвічі більшу дачу… .
Великий мурашник, де від конкретної мурашки може залежати лише положення декількох трісочок у безкінечній роботі мурашиного народу, який захищають від сонця декілька листків велетенського дерева, що губиться серед безкрайнього лісу, що огинає заховану у шапці з хмар вершину гори, що є частиною гірського хребта, який губиться серед безлічі островів, що щільною групкою стоять посеред безкрайнього океану, який омиває маленьку частину планети, що пилинкою бігає колами по своїй орбіті навколо велетенського сонця… .
Відчувши, що знаходжуся далеко від дому, або від того мішка з потрухом, який вважаю домом, що місце в якому я жив, настільки дрібне і незначне, що шукати його зараз серед просторів космосу довго і моторошно, я завмер серед всієї цієї порожнечі, і життєва метушня мені здалася такою безглуздою і несуттєвою… . Моє "Я" почало розпадатися, бо мені не хотілося ні продовження, ні повторення. Життя видалося гидким і мерзенним, з його дрібними цілями, метушнею, змаганнями за виживання та шматок хліба. Мені хотілося просто зітерти себе, розпорошитися у великому ніщо і безповоротно зникнути. Від мене почали відлітати малесенькі шматочки мого "я". Навколо почала збиратися темрява. В цей момент я прокинувся.
Не зважаючи на те, що сон був доволі песимістичним, настрій був бадьорим, весь сон міг згадати до дрібниці і запам'ятався він мені кольоровим. Тоді я ще не знав, що за допомогою такої імпровізації, я перший раз використав свідоме сновидіння. Що цікаво, до цілеспрямованих занять свідомими сновидіннями, які я почав практикувати багато років пізніше, у мене ні разу не вийшло повторити щось подібне.
В результаті проведення видуманої смерті, від страху смерті я не звільнився повністю, бо деяка частина того страху лежала за межами сили, що змушує вас відступити від краю прірви. Справжньої чи видуманої. Але я здобув розуміння, що смерті не існує. Існує, з одного боку, життя до смерті, і з другого боку, або порожнеча, або потойбічне життя. Ніякої миттєвості, яку можна назвати смертю не існує. Або ти живий, або ні. Або ти ще тут, або ти вже там. Можу допустити, що декілька хвилин після клінічної смерті, тобто зупинки серця, ще якісь залишкові видіння, у не до кінця вимкненому мозку жевріють, але то не смерть, то ще життя. Тож миттєвості смерті я собі не уявляв, і вирішив знехтувати тими декількома секундами, що колись все одно закінчаться. Зрозумів я також, що мої спогади і моя особистість, за яку так тримається его, мають значення лише під час життя і лише для мого его.
І хоч я ще не до кінця видалив отой страх смерті, зробленого виявилося досить, щоб пропрацювати згадані вище гріхи, тобто почуття сорому. Однак варіанти рішень які я собі міг запропонувати були дуже кардинальними. Тобто з гопотою, яка збагачувалася за мій рахунок, у мене було два варіанти, або повна бездіяльність, або стовідсоткове розуміння, що переді мною смертельний ворог і вмикання берсеркера. Головне я усвідомлював, що прийнявши рішення самостійно, самостійно зробивши вибір варіанту дії, ти перестаєш звертати увагу на страх, сором, тоді приходить зосередженість для сумлінного виконання свого вибору. Якщо я приймав рішення, що зараз я не можу ризикувати життям, хай забирають гроші, то я стояв і неемоційно терпів знущання, міг навіть підіграти грабіжникам, зобразивши страх, щоб прискорити розвагу. Якщо ж я приймав рішення, що це край, так жити не можна, то, як у нас в школі казали, у мене падала планка, поняття зберегти своє власне життя для мене не існувало. Лишалося лише вчепитися в найближчого ворога і видавлювати йому очі, гризти горло, але встигнути забрати з собою на той світ, хоча б одного нападника. І хоча варіанти були дієві, але вони мало мене влаштовували. Бо не варто віддавати все з кишень, кожен раз коли тебе попросили позичити сотню до зарплати, як і не варто вбивати людину, яка з невірною інтонацією попросила тебе підкурити. Але, напевно, у мене достатньо добре вийшло пропрацювати дану ситуацію. Індикатором успіху може стати частота повторення подібних ситуацій, що раптом значно понизилася. Мені приємно було заспокоювати себе, думаючи що у мене з'явилося щось у погляді. Щось таке, що люди розуміли: "Воно дурне і його краще не займати, бо ще покусає." Як казала одна розумна людина: "Всесвіт, навчаючи тебе, раз за разом буде підкидати тобі подібні ситуації, щоразу підсилюючи ефект, до тих пір, поки ти не знайдеш найкраще рішення або найефективніший вихід з наданої тобі ситуації." Себто тебе будуть бити з кожним разом все сильніше, поки або не навчишся, або поки тебе не приб'ють к бісовій мамі. Багато разів перевіряв цей ефект. Ось ти вже зрозумів свою помилку, ти вже знаєш, що ти зробиш наступного разу, щоб бути безперечним переможцем. Ти вже повірив, що зможеш це зробити. Ти вже чекаєш подібної ситуації, яка раніше повторювалася мало не щодня, і наче по закону бутерброда, що постійно падає маслом донизу, ти з подібною ситуацією вже ніколи не стикнешся. Це навіть трохи ображає твоє его. Стільки енергії покладено, а все дарма. Але ж не дарма, бо ти таки навчився.
Та повернімося до нашого раю. Вірніше до мого, а ви самі робіть собі свій, якщо схочете.
Тепер, коли я з горем навпіл прибрав з дороги всі гріховні перепони до спокійного та щасливого потойбічного життя, належало створити саме те, заради чого я і затівав всю цю катавасію. Прийшла пора створити собі той рай, який мені до вподоби.
Всі описані вище події відбувалися на протязі довгого проміжку часу. Коли я закінчив підготовчі роботи, у мене позаду був вищий навчальний заклад а надворі були славнозвісні дев'яності. Одна відома людина сказала, що поки ми мріємо і будуємо плани, життя минає. Так і відбувалося. Складалося враження, що для мене життя, це лише час для підготовки до смерті. Навколо в країні був бардак. Владу міняли і ділили, з'явилися малинові жакети, золоті ланцюги на шиях, та дорогі іномарки на побитих дорогах. Оскільки мені у цьому житті попався організм не дуже високої якості, то в армію я так і не потрапив. Але дуже не переживав, оскільки все життя намагався вчитися на чужих помилках. Мені просто достатньо було уважно подивитися на тих дємбєлєй, яких я знав особисто і послухати їхні п'яні оповідки, щоб зрозуміти, що не потрапивши до лав армії, я не втратив аж нічого. Тоді до армії перестройка і незалежність ще зовсім не дійшли, і два роки серед дідів, черпаків і духів точно не пішли б мені на користь. А на вулиці, нагадаю, були дев'яності. Постало питання грошей та житла. Оскільки великими м'язами, або хитрим інтелектом бізнесмена природа мене не наділила, у той гармидер, що влаштували червоні піджаки я лізти навіть і не думав. Вибрав я собі нішу збирача крихт з святкового столу життя. Я пробував все, до чого дотягувався. Вже потім підрахувавши всі свої спроби я збився на двадцяти шести професіях, у яких встиг себе спробувати. Там був і шкільний вчитель, і масажист, і тренер по гірськолижному та пішохідному туризму, і різні види продаж, і графічний дизайн, і поліграфія, і металургія. У той список втрапили навіть бальні та спортивні танці і коучінг. Озираючись у ті часи я навіть зараз думаю "Як?!!! Як, спробувавши стільки варіантів, я ніде себе не знайшов?" Хоч свої духовні практики на той час я закинув, однак проміж маси книг, які я читав, щоб освоїти наступну професію, та для підвищення рівня своєї мотивації, мені попадалися книги з психології, вивчення підсвідомості, та окультизму. Для створення свого варіанту потойбічного життя я завів невеликий альбом, куди вклеював фотографії з журналів з казковими краєвидами. Певне за час, коли я був торговим агентом і мені приходилося спілкуватися з великою кількістю клієнтів, моя любов до людей зовсім зійшла нанівець, бо підбираючи найкращі краєвиди для свого альбому, відбирав лише ті, на яких не було жодної живої душі. Але всі намагання створити у себе в голові якусь загальну картину місця свого комфорту, де мені б сподобалося провести вічність, були невдалими. Йшли роки, і хоч ситуація в країні потихеньку стабілізувалася, стабілізувати власне життя у мене так і не виходило. Так мене навчили, що не спробувавши, не можна сказати, чи зможеш, чи ні. А спробувавши і зрозумівши, що це не твоє, тяжко зітхаєш за втраченим часом, та починаєш шукати наступний варіант. Життя вперто не давало мені до рук можливості скопити грошей на невеличкий капітал і почати життя в якості рантьє, закинувши обридлу роботу. Брати кредити я раз і на завжди відмовився. Добре запам'ятав історію стародавнього Риму, де процвітали лихварі а безліч людей, приваблених дармовим кредитом, в решті решт змушені були віддавати родичів, або самого себе до рабства, з варіантом закінчити життя страченим коло стіни, як раба, котрий втратив здатність працювати. І хоч кредит під розвиток бізнесу, я вважав нормальним явищем, а лише кредит для розваг та придбання збиткових речей або житла вважав злочинним, та зважаючи на кількість невдалих спроб різного роду занять, втратив віру у вдалий результат.