Взагалі, складалось враження, що Шеф уникає спілкування зо мною, чому — тільки можна гадати. Крім того, знову таки не порадившись зо мною, він погодився аби нашому комплексу було доручено розробку імпульсного ретранслятора для згадуваного радіолокаційного траєкторного комплексу, що не варто було робити, бо такі ретранслятори вже існували, але їх автори не могли дійти згоди з ОКБ-1 Корольова про невелику модифікацію ретрансляторів задля пристосування їх до певного типу ракет. Наведені дві обставини сприяли тому, що я вирішив виконати наказ Шокіна і більш не оглядатись на своє керівництво.
Одного разу, перебуваючи у Москві, я одержав повідомлення свого замісника Іванова М.А., що мене розшукує секретарка президента Академії Наук СРСР Келдиша. Зателефонувавши їй я одержав запрошення за годину бути у Келдиша. Аби я не запізнився мені ще й машину надіслали. Але, приїхавши до Нескучного палацу — резиденції Келдиша, я не міг спочатку туди пройти, бо охорона не пропускала без жодних пояснень і телефони всі було вимкнено, так що й з секретаркою не можна було переговорити. Так тривало хвилин десять, коли раптом підходить до мене самий завзятий охоронець, що не пускав, вклоняється і сповіщає що вже можна йти і розказав куди. Я пішов на другий поверх і зустрівся з великим натовпом китайців серед яких було декілька вродливих та гарно й оригінально зодягнених китаянок. Перечекавши цей натовп у якомусь закутку я пішов далі і потрапив до великої бальної зали у якій вишикувані були "покоєм" багато столів, уставлених безалкогольними напоями та відерцями з шампанським і вазами з виноградом та апельсинами і, здається, цукерками — свідоцтво престижної зустрічі з тими китайцями. У куточку зали було робоче місце секретарки — вродливої, симпатичної жінки з легким заїканням, що тільки надавало їй особливого шарму. Вона пояснила, що Келдиш, на прохання маршала Москаленка, доручив Ю.О. Ішлінському, одному з академіків, залучених до випробувань ракети Р16, зібрати нараду радіоспеціалістів аби виявити, чи потрібна допомога великої науки для створення прецизійної радіотехнічної системи траєкторних вимірювань. Невдовзі з'явились мій колишній шеф Борисенко, Богомолов та сам Ішлінський, може й ще хтось був, не пам'ятаю. Зайшовши до Келдиша радисти (Борисенко, Богомолов та Барановський) у один голос запевнили академіків, що нема у цій справі ніяких наукових проблем, лише технічні, що ми їх вміємо розв'язувати самі, аби були люди, гроші та час. Келдиш виявив неабияке задоволення з такого стану справи і нічим більше не поцікавившись подякував нам і відпустив всю компанію.
Поки готувався та узгоджувався текст тактико-технічного завдання (ТТЗ) на радіотраєкторну систему, Шеф кілька разів приїздив на полігон, проте я не вважав за потрібне доповісти йому про цю роботу, бо, передчуваючи великий скандал навколо неї, я не хотів розмінювати його на безліч невеликих сварок, бо все одно наказ Шокіна довелось би виконувати, але в більш складних обставинах. Мабуть тому ж і Соколов, і Янгель, і Шокін теж не прохопилися ні єдиним словом Шефу про свої вимоги до його підлеглого. На початку літа проект ТТЗ на нову траєкторну систему з умовною назвою "Вега" було направлено на адресу Шефа. Трапилось так, що на день одержання у ОКБ-692 цього документа Шеф був десь у відрядженні, головний інженер, виконуючий його обов'язки, покликав мене, показав ТТЗ і спитав, чи можна його підписувати, чи не з'явилось з часу його підписання мною якихось завад для цього і що якщо я згоден, то й він не проти підписати за Шефа. Я попрохав його цього не робити, бо я ще не знаю, як до такої дії поставиться Шеф, що нічого ще не знає про нову велику роботу, яка йтиме на керованому ним підприємстві. Я умовляв виконавця обов'язків начальника дочекатись Шефа, проте він підписав всі екземпляри за нього і наказав секретному відділу негайно відіслати їх за належними адресами.
Звичайно, коли повернувся Шеф, почався скандал у якому приймали участь він та я, інші ж причетні до причин скандалу людці ніби нічого й не знали. Поскандалили гучно та не дуже довго, бо вже зупинити нічого не можна було готувалося розпорядження Ради Міністрів про створення системи, готувалися графіки розвитку ракетної техніки, у яких вже планувалися поставки бортової апаратури "Вега" для кількох новітніх ракет.
Поки згадані документи готувалися, начальник відділу радіоелектроніки Держплану УРСР М.О.Безус, під час свого візиту у Харків, запропонував мені посаду начальника нового відділу Держплану у ранзі члена уряду. Цей відділ створювався у зв'язку з поділом Держкомітету з радіоелектроніки СРСР на два Держкомітети. Мене також сповістили, що з московськими організаціями моє призначення попередньо узгоджене і якщо є моя згода, то сьогодні ж можна все остаточно вирішити. Що й казати дуже спокуслива пропозиція для людини, чиї батьки живуть за 130 км від Києва, не кажучи вже про те, що Київ то є Київ. Але я не роздумував ані хвилини — відмовився, бо вірив у свою справу. Коли ж про таку пропозицію та мою відмову довідалась моя мама, вона ледь не знепритомніла... Але по хвилині похвалила мене за таку відданість справі і сказала, що вірогідно це була спроба вилученням мене з колективу цю справу задушити. Можливо вона мала рацію...
Наші військові замовники, що бачили не дуже сприятливу обстановку у якій народжується нова система, взяли на себе підготовку рішення уряду, узгодили його безпосередньо з нашим міністром (головою Держкомітету з Радіоелектроніки) В.Д.Калмиковим та винесли його на розгляд секретаря ЦК КПРС з оборонної техніки Ф.Р.Козлова. Цьому розгляду передував детальний розгляд проблеми у завідуючого оборонним відділом ЦК Сербина І.Д., що зустрівся зо мною віч-на-віч. Для зустрічі з Козловим мені виготовили кілька плакатів що пояснювали необхідність створення системи та принципи її побудови. Щоправда, була невідома одна малесенька технічна подробиця чи є на що вішати ці плакати у кабінеті секретаря? Тож коли виявилося, що нема на що, наш міністр тримав розгорнуті плакати двома руками, а я очікував, коли Козлов, що жваво щось обговорював з одним з присутніх, зверне увагу на мене і я почну свою доповідь. Але, коли він повернувся до нас, то з першого ж мого речення зрозумів про що йдеться і махнув рукою "Ну, це безперечно приймаємо, гадаю у присутніх нема заперечень?". Заперечень не було, щоправда, мабуть у мене був розчарований вигляд, що не заслухали мою доповідь, бо Фрол Романович попрохав пробачення і дуже ввічливо зауважив, що він вже знає докладно про систему і бажає успіху в роботі. За місяць-другий вийшло розпорядження Ради Міністрів про створення системи.
А на рідному підприємстві начальник та головний інженер ще довго переконували колектив, що ніякої "Веги" не буде, що то Барановський завдяки своїм особистим зв'язкам у Москві вигадав щось таке, що нікому не потрібне, що тільки заважає цим "видатним діячам землі руської"(вислів на їх адресу Пилюгіна, щоправда з іншої нагоди) рухати вперед ракетну техніку. На щастя, головне управління, що підприємство було йому підпорядковане, до цієї роботи поставилося так, як і належить, захистило нас від нападів у навколишньому світі, перш за все у Харкові та у подальшому допомогло влаштувати кооперацію підприємств для виготовлення апаратури. Але це було потім, поки що треба було визначити основні напрями проектування. Що система буде складатись з двох інтерферометрів з перпендикулярними базами було беззаперечно, але ще належало вирішити питання про забезпечення однозначності точних вимірювань різниць відстаней від об'єкта до кінців радіоінтерферометричних баз, що характеризують місцезнаходження об'єкта (у гіперболічній системі координат). Справа у тому, що зона однозначності точних вимірювань дорівнює застосованій довжині хвилі, тобто складає приблизно 4 сантиметри, а величина різниці відстаней об'єкта від кінців баз може досягати майже величини самої бази, тобто кількох десятків метрів. Тому точні виміри належало доповнити кількома ступенями більш грубих вимірів, що забезпечують похибку не більш за певну частину зони однозначності вимірів попереднього, більш точного, ступеня. Існують два методи побудови таких багатоступінних вимірів перший полягає у тому, що допоміжні виміри провадяться та тих самих базах, що й точні, для чого використовують виміри різниць фаз на радіочастотах нижчих за ту, що застосовано для точних вимірювань. Найчастіше сигнали цих частот передаються як модулюючі основного сигналу найбільш високої частоти. Оскільки розрахунки показують необхідність мати кілька таких сигналів з найвищою частотою порядку кількасот мегагерців, то спектр випромінювання подібної апаратури займатиме надмірно багато місця в ефірі, це створить проблеми для інших систем, що використовуються і у військах і у народному господарстві. Крім того, ми сподівались тоді, що наша система стане в пригоді не тільки для випробувань ракет, але і для обслуговування космічних польотів, а в цьому випадку, через все зростаючу кількість космічних об'єктів можливі взаємні радіоперешкоди між ними. До того ж, для реалізації такого ускладненого сигналу "відгуку", бортовий ретранслятор також повинен бути досить складний, а значить і завеликий. Тому, не зважаючи на те, що у наших суперників американців існувала система з ускладненим сигналом, ми вирішили будувати багатоступінні вимірювання за другим методом, а саме застосувати у інтерферометрах по кілька баз різної довжини, що й забезпечать багатоступінні вимірювання з розкриттям неоднозначності вимірів на найдовшій базі. Таким способом ми уникли ускладнення бортової апаратури за рахунок ускладнення наземної. Створення трьох різних баз було вирішено шляхом організації вимірювання різниці відстаней (параметра "q") трьома приймальними пунктами — двома на кінцях бази довжиною 60 метрів та третім між ними зі зсувом на кілька метрів від середини бази. Цей пункт, спільний для обох взаємно перпендикулярних баз названо першим. Відносно нього вимірюються різниці фаз прийнятих сигналів, що пропорційні різницям відстаней та з нього ж знімаються сигнали для виділення та вимірювання доплерівської частоти та відстані до об'єкта.