В ті часи такі обльоти ще можна було робити. Коли ж літак ліг на курс, Устинов попрохав у мене папіроску, запаливши її спитав " Ну, здорово я их разворошил?". Я підтвердив, що здорово і що мені це сподобалось.
Пізно ввечері цього ж дня мене привезли на одній з машин, що зустрічали наш літак, до Томіліна, там я одразу зустрівся з замученим вкрай директором заводу, переговорив з ним, одержав обіцянку кинути всі сили на закриття боргів та проінструктував нашого представника, щоб не проявляв надмірної принциповості у додержанні заводом другорядних технічних умов щодо продукції, яку надсилатимуть на наш завод для відбору діодів, що якісно працюватимуть у нашій апаратурі.
На другий день я вже був у Харкові, звідки вилетів на випробування "Звезди". Відпрацювання системи тривало аж до кінця жовтня. Причин такого явища було чимало — це і хиби розробки, конструювання, виробництва, на ліквідацію яких затрачувався немалий час, тим паче, що частенько приходилося замовляти у Харкові потрібні деталі та очікувати їх доставки; це і помилки наших працівників у процесі відпрацювання; це особливості співпраці з полігоном, на якому значний час затрачувався військовими на політзаняття та гарнізонні обов'язки. Все ж таки настав час, коли система досягла очікуваної готовності, ракету, що прийшла з Дніпропетровська, було підготовлено до пуску, але, з огляду на наближення свята Жовтневої революції та на проведення на днях на сусідньому полігоні випробувань двох ядерних зенітних ракет, комісія перенесла перший пуск на пізніший час. Вся експедиція роз'їхалась і зібралась десь у середині листопада. Невдовзі відбувся пуск. Головна частина ракети впала досить близько від цілі, але, як виявилося наша система радіокерування до цього не мала ніякого відношення двигун ракети було виключено автономною системою керування, через те, що система "Звезда" не спрацювала. А це сталось через несправність перемикача режимів обчислювального приладу, непоміченою персоналом, що обслуговував цей прилад, через неуважність...
Розібравши результати цього пуску, ми підготували другу ракету і запустили її у першій декаді грудня. Результат пуску був ще гірший, ніж першого — коли на ракеті вже пройшли незворотні події і відмова від пуску стала неможливою, у обчислювальному приладі сталось щось зовсім незрозуміле — весь прилад неначе сказився, став видавати команди на зупинку двигуна через невеликі нерівні проміжки часу, в результаті чого, як тільки стало можливим проходження команд на двигун, він виключився і ракета впала у пустелю не долетівши до цілі щось близько 850 кілометрів "між озером Батпакколь і Мугоджарськими горами", як було сказано в офіціальних документах.
Після пуску обчислювальний прилад працював справно і нам ніяк не вдалося спровокувати його на "скажений" режим, хоч на різноманітні провокації було витрачено кілька днів. Ретельний аналіз записів рівнів сигналу допплерівського ретранслятора показав, що на них помітні сліди, викликані імпульсами лінії вимірювання відстані, тому виникло міркування про можливість негараздів у наслідок цього явища. Це припущення не вдалося ні підтвердити, ні спростувати через неможливість імітувати явище наявними засобами. Причини ненормальної поведінки апаратури все ж було виявлено за два роки по тому — при демонтажу системи "Звезда" було помічено обгоряння "земляної" клеми обчислювального приладу через погану затяжку гайки. Цю клему хтось додумався розташувати у самому неприступному для огляду місці монтажної шафи. Таке обгоряння могло сталося підчас пуску і закінчилось самоприваркою "земляного" проводу до клеми, через що й не вдавалося спровокувати повторення дефекту.
Склалася складна ситуація — залишилось дві ракети, тому треба було за всяку ціну забезпечити якісні пуски, аби перевірити характеристики системи, а як уникнути повторення неприємностей, коли невідомі їх причини? Залишилось лише — припустити, що вплив імпульсних перешкод на лінію вимірювання швидкості міг викликати явище, що призвело до аварійності другого пуску.
Ось коли мені довелося зрозуміти, якої величезної помилки я допустився, прийнявши рішення про вихід на випробування з широкою смугою частот приймача допплерівської системи заради прискорення їх початку! Щоправда, якби на пуску першої ракети система радіокерування працювала у штатному режимі, то у випадку негараздів через вплив імпульсів, ми мали б достатньо часу для переробки апаратури. Але тепер, коли залишилось тільки дві ракети для перевірки системи, довелося займатися терміновою переробкою, бо цей гіпотетичний вплив можна було усунути лише максимально можливим звуженням смуги частот у тракті сигналів швидкості. Заради прискорення робіт вирішено було зробити переробку прямо на полігоні, тим паче, що для неї були всі необхідні деталі та матеріали. За два місяці було виконано переробку приймальної та обчислювальної апаратури і проведено відповідні випробування, що підтвердили відсутність слідів впливу імпульсних сигналів на сигнали допплерівської лінії.
На додаток до цих неприємностей під час перебування у Харкові на початку січня 1959 року стало відомо, що нашого провідного інженера, який забезпечує титанічними зусиллями своєї групи з двох фахівців виробництво бортових ретрансляторів та їх постачання на випробування "Звезди", Москаленка Івана Йосиповича, забирають до Севастополя на військові збори, бо він був офіцером запасу військового флоту. Мій візит до обласного військового комісара з проханням не надсилати його на збори не дав бажаного результату — товариш генерал поспівчував, але пояснив, що він з задоволенням виконав би моє прохання, якби це не стосувалось флоту, бо обласний військкомат тільки ретранслює поіменні виклики на перепідготовку офіцерів флоту, що надходять з Москви.
Виїхав я на полігон після новорічних свят через Москву, де мав звітувати перед замісником голови ВПК про хід випробувань "Звезди". Доповівши та вислухавши заслужені докори, у відповідь на запитання, чи не потребую я якоїсь допомоги, я попрохав відстояти від перепідготовки нашого моряка. Зараз же було складено та надіслано відповідного листа головкому ВМФ Горшкову. І хоч у цей самий день Москаленко рушив до Севастополя, та поки я добрався до Капустиного Яру, його перехопили на Графській пристані перед виходом у плавання, повернули йому цивільне вбрання та надіслали до Харкова. Це нам дуже допомогло, бо на той момент бортового ретранслятора для чергового пуску ракети ще не існувало, бо тільки-тільки надійшли клістрони а без Москаленка виготовлення ретранслятора тривало б значно довше, ніж за його участю у виробництві.
Зробив я для себе висновки і щодо командирського (голови комісії) місця під час пуску ракети. Справа у тому, що мої військові замісники наполягали на тому, що моє місце у цьому випадку має бути на стартовій позиції, бо всілякі можуть бути ситуації та й з нашою ж бортовою апаратурою. Два пуски я провів на стартовій позиції, проте робити мені там було нічого, хоч на першому і виникла досить серйозна неприємність, з якою героїчно впорався мій замісник від фірми Янгеля — Георгій Дем'янович Хорольський, відпиливши звичайною ножівкою на очах здивованих вояків не бажавший відстиковуватися від ракети трубопровід заправки перекисом водню. А неприємність, що трапилася на другому пуску вимагала моєї присутності на наземному пункті "Звезди"... Тому на третьому пуску я знаходився на ньому, але другий мій замісник, полковник з полігону Мещеряков Віктор Іванович, що керував стартом, все ж замість того, аби прийняти рішення самостійно, коли виникли якісь проблеми з ракетою, зателефонував мені та запросив моє рішення. Я ж відповів, що я не спеціаліст по ракетам, тож вирішуйте самі. Виходить, що я був потрібен на старті лише для зняття відповідальності з інших членів комісії.
Наприкінці березня, після закінчення переробки апаратури та відповідних прискіпливих випробувань, було запущено третю ракету з нашою системою. В результаті пуску головна частина ракети впала зі значним перельотом, у той час, коли обчислена за вимірами відстані та швидкості ракети після закінчення дії двигуна точка падіння повинна була бути не далі 800 метрів від цілі. Ретельно перевіривши стан апаратури та математичні розрахунки ми дійшли висновку, що таке явище може бути лише результатом хиби польотного завдання, це підтверджувалося також аналізом команд, виданих автономною системою керування. Комісія прийняла рішення про вихід на четвертий пуск, що мав підтвердити такий висновок.
Саме у цей час мене викликали до Москви у Військово-промислову комісію (ВПК) Ради Міністрів для участі у редагуванні проекту постанови уряду щодо створення міжконтинентальної ракети Р16 у частині, що стосується створення прецизійної радіосистеми траєкторних вимірювань для її льотних випробувань. Заздалегідь це питання було поставлене переді мною М.К.Янгелем, що бувши затятим противником радіосистем керування, вважав за необхідне мати радіосистему вимірювання параметрів траєкторії ракети для відпрацювання ракет у польоті задля зменшення числа ракет на випробування, що у ті часи мало для нього неабияке значення. Досвід створення дослідних ракет Р12 виявив труднощі у взаєминах з заводом, що досить мляво робив ці ракети для випробувань, бо був завантажений серійним виробництвом Р5М.
У приміщенні ВПК в одному з адміністративних будинків Кремля заодно було влаштовано зустріч з фахівцями головного військового науково-дослідного інституту з ракетних справ НДІ-4 (НИИ-4) на якій було узгоджено основні тактико-технічні характеристики майбутньої системи з умовною назвою "Оріон". Згідно з узгодженням система мала забезпечити отримання на випробувальному полігоні шести параметрів руху ракети — трьох координат та трьох їх похідних (швидкостей) у декартовій системі координат на якомога більшому відтинку траєкторії активної дільниці траєкторії та на початку пасивного польоту, для чого ця система мала вимірювати необхідну кількість відповідних параметрів руху у своїй системі координат та забезпечити їх передачу на обчислювальний центр полігону. Точність вимірювань було завдано щодо результатів у декартовій системі координат.
Підчас цієї зустрічі я довідався, що щойно підписано постанову про створення у Харкові організації з проектування систем керування для ракет, що розробляються ОКБ М.К.Янгеля, на базі комплексів розробок харківських заводів "Комунар" та ім.