Шофером на ній стала дружина, бо в ті часи одноруким не дозволялося керувати машиною. Моя дружина, хоч і закінчила курси водіїв, та не мала ще досвіду і тому дуже переживала ту підвищену увагу до себе, що відчувала зо всіх сторін, сидячи за кермом. Щоправда, увагу перехожих привертала не так вона, як машина — друга "Волга" що їздила на той час у Харкові, казали, були ще дві, але стояли у гаражах. Але ж і дружина була видною жінкою і тим більший був інтерес до її машини.
1958 рік був для колективу ОКБ та заводу вирішальним, як тоді казали, бо завод мав у травні місяці завершити виробництво системи "Звезда", а колектив ОКБ — відрегулювати та відпрацювати комплекс апаратури цієї системи і розпочати льотні випробування її з чотирма ракетами, що мали бути виготовлені Південним машинобудівним заводом у третьому кварталі не тільки для випробувань "Звезди", але і для тренування однієї з бойових армійських частин. Саме тому наприкінці зими директора заводу та автора було викликано до голови воєнно-промислової комісії Ради Міністрів СРСР Д.Ф.Устинова. Дмитро Федорович заслухав мою доповідь щодо готовності системи до випробувань у якій я запевнив присутніх, що наземну апаратуру буде виготовлено вчасно, але й сказав про те, що є сумніви щодо вчасного одержання клістронів для бортової апаратури та й то не відпрацьованих, а лише проміжних зразків. Відповідаючи на запитання Устинова як це сталося, що таку важливу роботу не забезпечено вчасно цими приладами, я був змушений розповісти як вакуумна промисловість відбивалася від цієї роботи та як лише завдяки американській інформації вдалося подолати цей опір. Почувши це Устинов скрушно похитав головою і просив присутнього на нараді замісника голови Держкомітету Радіоелектроніки О.І.Шокіна, щоб подбав, аби клістрони було виготовлено вчасно.
Я багато чув про жорсткий підхід Устинова до виконання усталених строків та небажання його навіть слухати про причини відставань та всіляких затримок, але у нашому випадку не відчув ніякої особливої жорсткості і ми з директором поїхали додому з відчуттям, що нас зрозуміли, хоч і попередили про необхідність наші обіцянки виконувати на майбутнє.
У цю ж зиму рядом підприємств, включно з нашим заводом, було проведено роботу з підвищення бойової готовності ракет Р5М за рахунок впровадження чергування ракет на стартовому столі у вертикальному стані, готових до негайної заправки паливом та окислювачем, відповідної зміни технологічного графіку передпускових перевірок, спрощення та скасування деяких операцій підготовки ракети до бойового пуску, навіть з деяким погіршенням точності влучання. Всі принципові можливості такого підходу виявилися ще під час перших льотних випробувань, але ракетний комплекс уклався тоді у відведений замовником час підготовки, тому у 1955 році не стали нічого спрощувати. За три роки обстановка у світі дещо змінилась і виникла потреба по новому підійти до процедури бойового пуску. Результати проведеної роботи також потребували льотних випробувань і їх було заплановано на літо 1958 року на Капустино-Ярському полігоні. Урядом було створено комісію з цих випробувань під головуванням начальника полігону генерал-полковника В.І.Вознюка, одним з членів комісії було призначено автора, та його ж було призначено головою урядової комісії з випробувань у цьому ж році ракети 8К52 з системою "Звезда". Таким чином, починаючи з травня мені довелося перенести місце свого постійного перебування у Капустин Яр. Спершу це було пов'язано з початком роботи комісії Вознюка, а на початку червня на полігон надійшла апаратура "Звезди". І робота з нею стала основним завданням для мене та бригади інженерів і техніків нашого ОКБ. Належало встановити апаратуру на вибраній позиції, розгорнути кабельну мережу, перевірити характеристики окремих приладів, з'єднати їх у підсистеми передавальну, приймальну, обчислювальну, налагодити підсистеми, з'єднати всі підсистеми у єдиний комплекс, налагодити його, перевірити характеристики, провести випробування взаємодії з бортовою апаратурою. Слід зазначити, що деякі підсистеми та окремі прилади ще не були підготовлені для цього, тому робота розпочалась з їх доопрацювання.
Трохи згодом мені довелося навідатись у Дніпропетровськ де виникли проблеми під час цехових випробувань першої з ракет спорядженої бортовими приладами "Звезди". За кілька днів ці проблеми нашими інженерами було подолано і я повернувся до Харкова, звідки на другий день, після доповіді директорові заводу про стан випробувань, я поїхав до аеропорту, аби вилетіти до Волгограду, проте перед самою посадкою в літак, мене сповістили по необхідність зателефонувати директору заводу. Директор повідомив мене про необхідність затриматись у Харкові на день-два аби бути присутнім на зустрічі у Харкові керівництва заводів ім. Шевченка та "Комунар" з Устиновим, що повертався з відпустки у Криму на літаку, орендованому Південмашем.
Як я зрозумів, цей візит Устинова мав піднести в очах Харківського раднаргоспу та українського уряду значення згаданих заводів, а також виявити та, по спроможності, усунути причини затримок у постачанні Південмашу бортової апаратури для комплектації ракет. Виявивши, що виробництво заводу ім. Шевченка стримується нестачею напівпровідникових діодів, що виробляє завод у підмосковному Томіліні, Устинов наказав мені летіти з ним до Москви, аби там розібратись у цій проблемі. Ніхто не заперечив доцільність такого вояжу, хоч відомо було що вся проблема полягає у невідпрацьованності виробничого процесу на цьому дуже молодому підприємстві.
Під час візиту Устинова на наш завод мені довелося бути свідком цікавої розмови, яка запам'яталась мені на все життя. Як прийнято у високого начальства, візит на підприємство завершувався знайомством з найбільш цікавими його підрозділами. На нашому заводі Устинов завітав у ОКБ, пройшов кілька цехів та наприкінці оглянув дільницю регулювання випускного цеху. У приміщенні цієї дільниці Устинов та його супроводжувачі, стомлені багатогодинною роботою сіли перепочити, було це вже опісля 12-ї години ночі. Високе начальство супроводжували член президії ЦК КПУ перший секретар Дніпропетровського обкому Гайовий, перший секретар Харківського обкому КПУ Титов В.М., перший замісник голови Харківського раднаргоспу Якунін О.І., головний конструктор Янгель М.К., ще дехто та директор заводу Оврах С.І. і автор цих рядків. Устинов сів посеред приміщення на стілець верхи, охопив спинку стільця руками і трохи задумався з незапаленою папиросою у роті. Решта відвідувачів примостилися хто-де. Паузу що виникла, порушив Гайовий, запропонувавши Устинову послухати українську байку. Той погодився, зауваживши, що дуже полюбляє український фольклор. Гайовий розказав один з варіантів байки у якій кобила ознайомила вовка з "справкою", на її задньому копиті, що після того знайомства побитий вовк зауважив "і нащо мені, неграмотному, та справка здалась?". Дмитро Федорович подумав трохи і спитав "Это ты к тому, что я зря тебя таскаю с собой?". " Вот именно. А ведь нормальные люди уже спят." Устинов пояснив, що водить всіх з собою задля розширення їх знань, щоб начальство було у змозі оцінювати, підтримувати та й проявляти ініціативу у різноманітних напрямках. У Гайового блиснули очі і він розповів, як одного разу він проявив ініціативу щодо понадпланового виробництва рейок для дніпропетровського трамваю за порадою чиновників Держплану та як ті рейки Москва забрала до рук і Дніпропетровськ так і не одержав жодної рейки. Тільки-но Гайовий закінчив оповідь, а вже наш Титов почав розповідати про аналогічний випадок у Харкові з газовими плитами. Після цих оповідей Гайовий знов зиркнув на Устинова і запитав:
- Так нужно ли в таких условиях проявлять инициативу?.
Устинов похитав головою:
- Н-да... сказать бы об этих разговорчиках где следует....
А Гайовий:
- Ты демагогию брось, отвечай по существу!.
Дмитро Федорович знову похитав головою, подумав і сказав:
- НАДО проявлять инициативу.
А згодом, ще трошки подумавши:
- Только трепаться не надо!
Почувши таку розмову я подумав, що ж то діється у нашій країні, коли вже люди такого рівня у своїх діях такі ж невільні, як і прості смертні? Хто ж винен у цьому? Ну, був Сталін з поплічниками, таж він вже більш п'яти років як помер, поплічники стали трупами або фізичними, або політичними. Ще у студентські роки у мене зародився великий сумнів у прогресивності нашого суспільства, наведена вище розмова затвердила у мені
свідомість того, що наша тодішня країна на хибному шляху, та все ж хотілося вірити, що дійдемо і ми до справжнього прогресу без революцій, еволюційним шляхом...
На другий день в Обкомі КПРС відбулася підсумкова зустріч Устинова та його супутників з керівниками харківських заводів, що працювали на ракетну техніку. Увійшовши у будівлю Обкому Устинов уважно роздивився на її інтер'єр та зауважив, що дав би вам Микита (Хрущов) прочухана, якби бачив, що за будинок ви собі зробили з надмірностями, Титов же відповів, що Микита усе це бачив та ні слова не сказав. По закінченні зустрічі вся компанія виїхала на аеродром, звідки Устинов з дружиною та двома своїми радниками і автором цих рядків вилетіли до Москви службовим літаком Янгеля. Коли літак зрушив з місця Дмитро Федорович став махати проводжаючим у вікна, перебігаючи від одного до другого залежно від маневрів літака при його русі до зльотної смуги. Дивлячись на це дружина його зауважила " Какие у провожающих веселые лица — радуются что избавились от тебя, сегодня хоть спать лягут во время. Нет бы в последний день отпуска показать жене Харьков, в котором ей не пришлось побывать, так он всех держал до глубокой ночи." Почувши це я запропонував їй подивитись Харків з пташиного польоту, домовився з пілотами, що вони зроблять два кола над містом і під час обльоту Харкова показав його визначні місця. В ті часи такі обльоти ще можна було робити. Коли ж літак ліг на курс, Устинов попрохав у мене папіроску, запаливши її спитав " Ну, здорово я их разворошил?".