До речі, на заводі було два випускних цехи наземної радіоапаратури один випускав БРК, а другий аеродромні радіолокатори кругового огляду. У третьому кварталі 1957 року ці цехи об'єднали. Взагалі до кінця року завод підходив набагато спокійніше ніж торік, коли ще тривало освоєння БРК2 та систем радіокерування крилатих ракет — керованих бомб, як їх тоді називали. Почалось, щоправда, освоєння апаратури "Звезда", але вона потребувала дуже мало специфічних масових деталей та випуск її мав разовий характер, було відомо, що серійного виробництва цієї апаратури не буде, принаймні за наявними кресленнями.
На початку року мені вдалося "вибити" з міністерства два фінських будиночки для реконструкції заводського полігону, та поповнення автопарку заводу задля організації більш продуктивної праці, завод склав ці будинки, упорядкував дорогу від автотраси Харків-Ростов до полігону, забезпечив телефонний зв'язок та поліпшив енергетику. Таким чином було забезпечено продуктивну працю регулювальників і робота перестала бути виснажливою.
У цьому році сталася визначна подія в житті Радянського Союзу було змінено систему управління народним господарством впроваджено управління через ради народного господарства — центральні — союзні та регіональні, в Росії та Україні ще й республіканські. Загалом на Україні ця реформа була схвально зустрінута широкою публікою хоч частково за звичкою схвалювати дії ЦК КПРС та уряду, але і тому, що українські промисловці вбачали у цій реформі можливість більшої самостійності у вирішенні багатьох проблем, що заважали розвитку виробництва, перш за все будівництва нових підприємств, реконструкції старих, розвитку в Україні нових галузей виробництва задля забезпечення потреб української промисловості у дефіцитних матеріалах та комплектуючих, реалізації багатьох інших ідей щодо організації виробництва та виробничої кооперації, що визріли у свідомості керівних кадрів української промисловості і науки. Здається, і в інших регіонах Союзу, що історично склались як специфічні народногосподарські одиниці, цю реформу було зустрінуто прихильно з тих самих міркувань. Одначе у головних конструкторів заводів, і у мене в тому числі, виникло побоювання, що ця реформа ускладнить і так непросте становище колективів, що розробляють нову продукцію та провадять науково-дослідні роботи принаймні у найближчі кілька років, бо у нас виробничники досі майже не відчували потреби у новій продукції вони мріяли лише про можливість якнайдовше виробляти вже освоєну. Відсутність або слабкість зворотного зв'язку між ринком збуту та виробником, намагання керівництва держави організовувати попит, замість пропагованого його всебічного задоволення створювали ілюзію, що такої можливості можна досягти. Та й взагалі у Радянському Союзі і керівництво і народ надто довго вірили, що можливо дуже легко створити або відшукати такі засоби виробництва, такі предмети народного користування, такі сорти корисних рослин, таку організацію споживання, які дозволять добре жити без особливих трудових витрат щось на зразок сонячної машини Винниченка. В ім'я цієї ідеї витрачалися розумові і трудові ресурси на підземну газифікацію вугілля, на створення пшенично-пирійних гібридів, на побудову телебачення на зразок радіомовної трансляції, на організацію прокату автомашин і на безліч подібних тупикових робіт. Кожен новий крок світової цивілізації в удосконаленні верстатів, автомобілів, літаків, кораблів, радіоприладів, математичних приладів оголошувався зайвою тратою ресурсів, рекламними трюками і лише через кілька років після появи тої чи іншої технічної новинки радянських можновладців можна було переконати, що треба її застосовувати і у Союзі. Тому не слід засуджувати виробничників у їх консерватизмі адже за таких умов інакше і бути не могло, а свіжий вітер, що повіяв після смерті Сталіна ще розвіяв далеко не всі негативні явища часів диктатури.
Наш міністр Калмиков В.Д., за яким було залишено відповідальність за технічний прогрес у сфері радіоелектроніки, теж побоювався що за нової організації управління знизиться віддача фінансованих Міністерством заводських ОКБ у створенні нової оборонної апаратури, тому він зробив спробу залишити ці ОКБ у своєму віданні, але спроба не вдалася, як казали, через позицію Кириченка — тодішнього українського партійного лідера, який попрохав залишити у віданні України ОКБ, розташовані у ній та пообіцяв, що цим колективам буде забезпечено такі гарні умови роботи, які Калмикову і не снилися. Калмиков розказував, що свідок цієї розмови, Хрущов, сказав йому щось на зразок "ну вот, руководитель пятидесятимилионной страны тебя просит, а ты сопротивляешься, нехорошо...". Після цього вже ніхто не наважився підтримати нашого міністра і він здався.
Проте, певна занепокоєність долею нової оборонної техніки в умовах раднаргоспів поділялась і Хрущовим, тому відповідним рішенням ЦК КПРС першим секретарям обкомів КПРС було доручено взяти справи у цій техніці під свій особистий контроль. Перший секретар Харківського Обкому Титов В.М., завітавший на наш завод задля ознайомлення з новим суб'єктом його уваги, у розмові з головним інженером та головним конструктором заводу не приховував свого роздратування з цього приводу. Наш завод, мабуть, був не першим, що він відвідав, тож Віталій Миколайович вже усвідомив, який величезний тягар на нього накинули. Але невдовзі було створено оборонні відділи у ЦК КПРС та ЦК КПУ, а також, підпорядковані ним оборонні відділи у обкомах КПРС тих областей де було досить багато оборонних підприємств, що полегшило той секретарський тягар.
Після прийняття постанови про нові порядки у народному господарстві місяці три-чотири були напрочуд спокійні — старе начальство вже перестало непокоїти виробництво, а нове ще не почало. Зменшився навіть наплив командировочних до Москви незважаючи на фестиваль молоді та студентів, який відбувався влітку у столиці, місце у готелі не було проблемою усі провінційні лідери заходились створювати нові управлінські органи у центрах економічних районів. Зате потім почалися службові вояжі ще у більших ніж раніше масштабах та для нас, українців, по більш довгому шляху — спочатку до Києва, а потім разом з київським начальством до Москви, або спочатку до Москви, а потім з московським спільником до Києва і у Харків.
Як виявилося на початку наступного року, всі мрії провінційних виробничників про більш раціональну організацію виробництва за рахунок організації необхідних нових виробництв у регіонах, для забезпечення регіональних потреб та на зближення між собою існуючих підприємств були безпідставними — у новій організації господарства уряд надзвичайно підняв роль Держплану, а той зразу ж взяв курс на невигідний для багатьох підприємств розподіл фондів постачання та комплектації так, наприклад, наш завод, що протягом всіх повоєнних років одержував деякі марки реле з Києва, з 1958 року мав їх одержувати з Іркутська, Держпланом було по новому вирішено питання виробництва медичних термометрів, що зробило цю звичну річ дуже дефіцитною. Можна навести дуже багато подібних негараздів. За вказівкою Москви почався масовий перехід вугільних котельних та електростанцій на природний газ та на мазут (резервний теплоносій). Задля чого таке робилось можна лише здогадуватись. Одначе, прагнення провінції до будівництва нових підприємств було задовольнено, хоч і не у тому напрямку.
У загальному 1957 рік був досить спокійний, виробництво на заводі йшло без значних неприємностей, бо вся нова продукція від БРК2 і до побутового приймача "Харків" була торік освоєна. Щоправда я залишався шефом комплексного регулювання та здачі військовим представникам станцій БРК2, а це було пов'язане з кількаденними виїздами на заводський полігон в останній місяць кварталу.
Апаратура системи "Звезда" виготовлялася, готувалася документація для випробувань у нашому колективі, в організаціях С.П.Корольова та М.К.Янгеля.
Перебуваючи у вересні цього ж року у Москві, я прийняв участь в урочистому вечері в Колонному залі Дому Спілок (Дому Союзів), де відзначалося 100-річчя з дня народження К.Е.Ціолковського, там у роздягальні я зустрів С.П.Корольова. Він тепло привітався до мене, я відповів, як міг чемніше та подякував йому за виконання балістичних розрахунків.
На цьому урочистому засіданні, яке відкрив академік А.Н.Несмеянов тодішній президент Академії Наук СРСР, виступили з доповідями Сергій Павлович Корольов та Валентин Петрович Глушко. Обидва вони зазначили, що " скоро у ряді країн будуть запущені штучні супутники Землі". Сергій Павлович також підкреслив, що "радянська ракета, яка, ймовірно, виведе супутник, створена по схемі ракетних поїздів Ціолковського.". Не пройшло і місяця, як супутник запустили... Це була величезна подія, несподіванка для всього світу. Нам, громадянам Союзу здавалось, що запуск супутника символізує подальший успішний розвиток нашого суспільства, який почався після смерті Сталіна. Але весь розвиток пішов в напрямку шаленої гонки озброєнь, яка призвела до розвалу Радянського Союзу...
Крім того, 1957 рік приніс нашій державі велику посуху, після якої почались закупки Союзом зерна за кордоном, що від них наші уряди не могли відмовитись і надалі... Це також стало свідоцтвом триваючого занепаду.
У сімейному житті моєї родини цього року сталося дві визначних події старший син пішов до школи, у перший клас, та ми придбали автомашину за чергою у яку записались у 1954 році, коли раптово почали виникати ці черги. До цього року багато людей вже відновили своє майно, втрачене під час війни, і зрозуміли, що можна вже назбирати грошенят і на авто. Тож і кинулися купувати машини, виникли черги, а потім, коли стало ясно, що стояти в них прийдеться не менше року-двох, і ті люди, що не мали на той час грошей стали табунами записуватись у черги може поки стоятимеш то й гроші назбираєш. Так і я 1954 року став у чергу, маючи у кишені вільних грошей аж цілого рубля, якого довелося сплатити на компенсацію своєї частки витрат комісії, що дотримувала у черзі порядку. Більше ніж за три роки стояння у нас з дружиною зібралась солідна сума грошей, завдяки урядовій премії (15000 рублів) та заощаджень за півтора року, тож взявши у моїх батьків декілька тисяч ми змогли машину купити і у жовтні пригнали з Москви "Волгу" ГАЗ-21 з форсованим мотором від "Побєди" ГАЗ-20.