Природа не створювала дружбу, її створили люди, але навіщо? На це питання у кожного своя відповідь.
Алекс не зміг тривалий час перебувати в кабінеті, і сам того не очікуючи, він швидко вибіг на вулицю так, що охоронець його не помітив. Вилетівши через центральні двері, він рибою пірнув у басейн жовтих променів, що засліпили його свідомість. Закрутився навколо себе на одному місці. За мить перетворився зі звичайного хлопця на солідного працівника компанії молочної продукції, одягнувши на себе чорний класичний костюм. Зробив великий ковток пряного повітря і випустив гарячий вогонь вчорашнього безробітного дня він, звільнивши себе від безробіття, яке виникло день тому і знесилювало. Повернувся із задоволеним обличчям до дверей, і в новому чорному костюмі, демонстративно показуючи всім свій статус, підняв високо голову. Він повільно зайшов усередину будівлі і привітальним, бездоганним керівним голосом охоронця, який охороняв на посту вхід, сказав:
— Доброго ранку.
Повільно піднявся на другий поверх. Не поспішаючи переступив поріг свого кабінету, і побачив метрові гори папок, що лежали на письмовому столі:
— Нічого собі скільки тут роботи.
Він злякано крикнув і підстрибнув, а потім сказав:
— Звідки вони взялися? Дві хвилини тому їх тут не було. Що це таке?
Не впадаючи у відчай від побаченої картини, Алекс перестрибнув через стіл і пролетівши над горами паперів, приземлився, парируючи в просторі, на великий чорний стілець. Відчуваючи себе господарем становища, дістав із нижньої тумбочки ручку, і одразу підкинувши її догори, схопив її зубами, і з задоволеним виразом обличчя сперся на спинку шкіряного крісла. Зосередивши увагу на маленькій самотній рослині, що стояла в кутку кабінету, вона стрімко тягнулася до теплих сонячних променів, що час від часу залітали через вікно всередину кабінету й погладжували втомлене листя теплою турботою білого сонця. Закрутився від радості на одному місці. Раптово зупинився навпроти вікна, і за склом побіг простором, відштовхуючись маленькими кострубатими лапками від невидимої матерії, коник. Він як раптово з'явився, так і зник. Пролунав спочатку один стукіт у двері, а за ним другий, і не дочекавшись за всіма правилами третього удару, відчинилися двері, і з'явилася дівчина в темному костюмі з короткою спідницею, кучерявим волоссям, кольором стиглого каштана.
Алекс ввічливо їй сказав:
— Добрий день. Вам кого?
— Добрий-добрий, — поспіхом сказала вона.
— Я Валентина Заходь. Вам принесла особливе доручення від нашого директора. Хоче, щоб ви особисто ним, і зараз зайнялися, а результати роботи віддали сьогодні під кінець робочого дня.
Дівчина скривила обличчя і поклала на стіл дивну папку з документами. Алекс одразу подивився на неї, і відповів:
— Шановна Заходь, — спочатку назвав її прізвище, а в думках собі сказав кучерява змія, — це не по моїй частині, я таких справ не веду, — я нічого не знаю про це все.
— Наш директор наказав цю справу особливої важливості віддати саме вам, — на останньому слові дівчина підняла підборіддя і зачинила за собою двері.
— Яка ще тут може бути особлива важливість? Це не з моєї частини. Мене прийняли на роботу юристом, а змушують бігати по всій будівлі і підписувати різні не мого профілю документи. Дивно це якось усе. Може вони вирішили повісити на мене не мою роботу, оскільки я тут новенький і ні чого ще не розумію. Для початку мені необхідно влитися в колектив, а потім все інше.
Алекс кинув на стіл папку і сів за стіл. Швидко переглянув папери, що були в папці, і голосно сказав:
— Це ж не моя робота. Чому я її маю виконувати?
У папці лежали папери для підпису в різних кабінетах.
Алекс сказав:
— Для початку мені треба затвердити перший документ, а потім поставити підпис на іншому документі, і так на всіх листочках. Добре. Усього-то справ на п'ять хвилин, а я думав, ця справа забере в мене цілий день.
Переступив поріг свого кабінету і гусячим кроком попрямував у сто шостий кабінет. В інший кінець коридору. До старшого юриста і специфічної людини. Постукав у двері, а вони самі відчинилися перед обличчям. Переступив поріг і потрапив у зону іншого кабінету, він здавався в зовсім іншій реальності, не схожій на ту, яка була в коридорі. Перед ним сидів чоловік років сорока, низького зросту, з плескатим чолом, з блакитними очима, які сяяли, і круглою, як футбольний м'яч головою без квадратних плечей, і одягнений у білу маленьку картату сорочку.
Алекс сказав:
— Доброго дня. Я до вас у невеликій справі. Мені потрібен ваш заплутаний розпис.
Старший юрист відповів:
— Здрастуйте. Він пильно вивчив Алекса, подивився на руки й додав, — давайте я подивлюся, — товстими пальцями з великими подушечками він вихопив із рук Алекса папку з паперами, і це зробив без будь-якої вербальної й невербальної згоди хлопця, а потім сказав, — тут, і ось тут переписати. Ви мене зрозуміли?
Алекс подивився на старшого юриста й одразу йому відповів:
— Вибачте, але це не моя справа. Мені його дали на ознайомлення і повторну перевірку, — з порожнечею сказав Алекс.
Старший юрист сказав:
— Я ні чого не знаю. Я питаю востаннє. Ви мене зрозуміли? Загрозливим тоном сказав співробітник компанії, який сидів за столом, і додав, — у вас є двадцять хвилин. Вільні. Випровадив Алекса зі свого кабінету холодним тоном.
Алекс вийшов із кабінету закутим у невидимі ланцюги, які зобов'язували його бути слухняним і мовчазним співробітником, що не має права на голос. Без настрою хлопчина повернувся у свій кабінет і важкою гирею звалився на шкіряне крісло. Швидко усунувши за комп'ютером недопрацювання і з виразом на обличчі злого скорпіона, повернувся до сто шостого кабінету:
— Я все зробив.
— Добре, — кругла голова схвалила його роботу, — а тепер ідіть у сто п'ятий кабінет.
Незадоволено скривив обличчя і пішов у наступний кабінет, який був навпроти. Повільно вийшов у коридор, він побачив величезну табличку з написом "Обід".
Алекс із невдоволенням подивився на неї і сказав:
— Який ще може бути вранці обід?
Підійшов до дверей натиснув на ручку:
— Закрито, — ще раз натиснув, — такого не може бути. Мене знову обдурили.
Прочекав біля кабінету рівно годину, у коридорі почала змінюватися атмосфера. Раптово почув гострий стукіт туфель, що лунав по всьому поверху і сповіщав про прихід важливої для нього особи. Підвівся на ноги і привів себе до ладу. Стукіт підборів став ще ближчим і виразнішим, він лунав по всьому коридору. Разом зі звуком кроків, що наближалися, з-за рогу вийшов молодий хлопець років двадцяти п'яти в чорному костюмі, з худорлявим обличчям і великим носом, який не був схожим на жодного з відомих коміків телебачення.
Першим почав коротку розмову не Алекс, а він:
— Ви наш новий юрист?
— Так, — відповів Алекс.
— Раніше я вас не бачив, — очі звузилися, так що промінь світла насилу міг пролізти всередину та зрозуміти їхні наміри, — добре. Зайдіть до мене за п'ять хвилин, — він зайшов у кабінет.
Алекс залишився в коридорі й тихо сказав:
— Це неповага.
Не чекаючи пройдених п'ять хвилин, Алекс різко влетів у кабінет. Хлопець, який сидить за столом, переляканим голосом сказав:
— Що сталося? Чому ви так рано прийшли? Я ж казав вам зайти до мене через п'ять хвилин.
Алекс подивився на нього:
— А, що ще не минуло п'яти хвилин? Я думав уже минуло півгодини, і я почав думати, що спізнююся до вас на прийом.
Чоловік, що сидить за столом, одразу подивився на годинник і кинув погляд непорозуміння у бік Алекса, та змінив свою поведінку на іншу, почав із безглуздого запитання:
— Вам, що не подобається в моєму кабінеті?
— Ні, подобається, — упевнено відповів Алекс, і приховав ноту обману.
Хлопець пильним поглядом подивився на Алекса:
— Тоді чому ви таким незадоволеним обличчям подивилися на мене?
Алекс задумався і відповів:
— Ви що таке говорите. Це просто промінь сонця засліпив мене, коли відбився від вашого дорогоцінного годинника.
Хлопець сперся на великий чорний стілець:
— Вам, що не подобається мій блискучий золотом годинник?
— Чому не подобаються? Чудовий годинник, — з усмішкою відповів Алекс.
Алекс почав розуміти, що між ними почалася нічим не винна дитяча гра під назвою "причепися до свого ближнього". Співробітник, який посідав вище становище в компанії, ніж він, подивився на нього і гострим поглядом розуміючи абсурдність конфлікту, що спалахнув, та дитячої недосконалості, що утворилася між ними, гри, опустив з легкою провиною на стіл свій сухий погляд, намагаючись уникнути через свою прискіпливість можливого невиправданого ранкового конфлікту з новим працівником їхньої компанії. Він перейшов до справи:
— Навіщо ви прийшли?
Алекс, не звертаючи увагу на різкі повороти людини, яка сидить за столом без її згоди підійшов до столу і ввічливо поклав папку з документами, а той подивився на документи і сказав, а потім пальцем показав:
— Тут, і тут усе змінити. Після того як виконаєте роботу, то зайдете в мій кабінет на повторну перевірку. Ви мене зрозуміли шановний наш новий співробітник?
— Я вас зрозумів, — відповів Алекс.
Не випадково Алекс потрапив у зовсім іншу реальність з іншими правилами, законами, ставленням. Не такими, як у нормальному реальному житті, а зовсім іншим. Усе, що тут відбувається, відноситься до незвичайного сновидіння Алекса. Маленький і непосидючий Карлик заповнив цей сон труднощами і непередбачуваністю подій. Спочатку, Алекс був приємно здивований раптовому везінню сьогоднішнього дня, і різкими змінами в житті. Але і він був насторожений дивовижною поведінкою всіх співробітників по відношенню до нього. І тільки зараз хлопець почав припускати і підозрювати про можливу змову проти нього. Зараз він згадав події на пляжі, той самий запах, ті самі зміни в просторі, але він чомусь не робив жодних дій. З якою метою, він не знав. Відчув змову співробітників і відмовляючись вірити тому, що відбувається, почав шукати причину в самому собі:
— Щось у мені не так, — він поставив сам собі запитання, коли вийшов із кабінету, — я все роблю правильно, а їм усе не подобається, що їм від мене треба?
Із задумливим обличчям прийшов у свій кабінет. Знесилений пригнув у шкіряне крісло і знову взявся за переоформлення документів з такими словами:
— Тут усе гаразд.
Він підстрибнув на стільці й голосно сказав:
— Тоді в чому справа? Вони якісь незрозумілі люди, дуже темні особистості.