Сьогодні сонце нікому не співчуває, воно танцює на наших головах танго, — сказав Алекс.
— Сьогодні відбудеться багато подій. Різних і не передбачуваних. Ніби вони готові до всього, — пророчий тон, — мені здається, що хтось сьогодні загубить телефон, — з іскрою загадки прошепотів Бродяга, — ким буде цей щасливчик, я не знаю.
— Що ви мені в кишеню кладете? Не моє майбутнє вам видно, ви помиляєтеся. Який ще телефон я втрачу? Не смішить мої коліна. Звідки ви можете знати, що сьогодні має статися? Здивовано сказав Алекс.
Волоцюга несподівано різко з пошарпаної кишені штанів вихопив, наче револьвер, темну пляму, і запитав:
— Ваша іграшка? З двома пальцями простягнув руку в бік Алекса і показав телефон.
— Що ви мені пропонуєте? Запитав Алекс.
— Телефон нової моделі, і той самий, який ви повинні вкрасти з жіночої сумочки.
— Як вкрасти? Ви як можете собі таке дозволити сказати мені такі необдумані брехливі слова. Ви мене зовсім не знаєте. Без доказів звинуватити мене у крадіжці. У вас усі зозулі на місці?
— Можливо, у мене когось не вистачає в моєму домі, але я кажу вам правду, наймиліший. Уважно послухайте. Сьогодні вас звинуватять у крадіжці. Можна уникнути всього, і крадіжки теж. Поверніть його їм, і все налагодиться, — сказав Бездомній и подивився у бік.
— Відійдіть від мене вуличний хуліган. Вас вочевидь зозуля залишила, то ви й замість неї лепечите не за адресом, — сказав Алекс і відвів очі в бік.
— Не поспішайте ні з чим, а то різне буває.
Не вірячи сказаному, Бродяга в ньому поселив ще один сумнів. Він почав скоса дивитися на всі боки. Подивився на плече, на Сергія і далі побіг очима намагаючись відшукати загадкову дівчину і сумочку, з якої, як припускається, був узятий телефон цією людиною. Можливо Бродяга ще й злодій. Вкравши телефон, він вирішив його віддати незнайомцям і тих звинуватити у своєму злочині. Оглянувши всю видну територію острова, він не виявив потерпілу, у якої було вкрадено телефон. Йому відразу стало легше. Відповідь була різкою і рішучою:
— Я не брав ні чого. Досить мені пропонувати чужі речі. Я ділова особистість і віддаю перевагу тренуванням, і чесному життю. Все інше мене ніяк не цікавить.
Бродяга, злякавшись, замахав головою. Зробив розумний вираз обличчя, подивився в небо і в очі хлопця, що стояв навпроти, показав йому язика, і впустив ще не пристойний звук:
— Тьху, — сказав Бродяга.
— Ви шановний дурень ще й без освіти. Ніякої культури. Повинен вам відповісти на вашу лепту про передбачення: — це не можливо, — впевнено сказав Алекс.
— Тьху, — він усміхнувся.
— Ні в кого я, нічого не крав, і красти не збираюся. Непростимо говорити мені такі заяви. Я чесний законник, юрист. Чуєте, непробачно зраджувати собі статус провидця мого життя.
Бездомний підскочив і гордо закричав:
— Учора я, прогулюючись берегом, побачив одного такого юриста, який засмагав у чорному костюмі на пляжі, — пропустив хвилину мовчання і далі продовжив говорить, — дивні ви люди юристи. Одягненими відпочиваєте на пляжі. Напевно, у вас немає вільного часу одягатися за сезоном і дивитися на градусник. Спекотно в одязі на пляжі. Живете у своєму світі законів і ні чого більше не бачите. Літо крізь вуха пропускаєте. Влітку думаєте про зиму, а взимку про літо. Буває ж таке, — він закінчив речення кивком голови.
— Як може юрист та ще й у чорному костюмі лежати на пляжі під таким сонцем? Спантеличено запитав Алекс.
— Все може бути, ви просто цього не бачите, а я бачу все.
— Ви собі придумали, такого бути не може. Ми юристи найпродуманіше люди і ніколи себе не змусимо відпочивати в незручності. Я кажу вам правду.
— Бачив на власні очі. Ні чого більше сказати не можу.
— Ви несете на словах нісенітницю, — злим голосом почав говорити Алекс, — розповідаєте про те, що я вкраду телефон із жіночої сумочки, роблячи мене вже винним у крадіжці без скоєного злочину. Виводите мене з рівноваги. Я вже починаю себе оглядати, як переляканий олень з думкою про привласнення випадково чужих речей. Розповідаєте про юриста в чорному костюмі, який лежав на писку. Вам не здається, що ви перегрілися на сонці.
— Ні, не здається. Вони теж люди, у них, як і у всіх, багато роботи, і не завжди знаходиться час для порядного відпочинку.
Олександр Миколайович не помітив, як уже почав піддаватися провокації невідомої людини, яка здійснювала свій гостросюжетний план.
— Ви сьогодні на сніданок грибів наїлися? Не стримав повного розчинення розуму від його відповідей Алекс вибухнув і зі злістю викинув першу фразу, що спала на думку.
— Не буду заперечувати ваших сказаних слів, і брехати вам не буду теж. Сьогодні вранці в мене був бенкет грибів. Я їх знайшов он під тим деревом, — пальцем показав убік, — на смак вони були схожі на запечене яблуко. Вони сподобалися моїм ілюзіями. Вони від них були без розуму.
— Під яким ще таким деревом ви знайшли такі стрибучі гриби?
— Придивися уважніше. Він ще пару штучок залишилося. Блищать салатовим кольором, — Волоцюга показав двома руками на дерево, під яким залишилося ще два блискучих із салатовим кольором гриба.
— Шановний Бездомний, ви мене лякаєте своїм поглядом на світ і вживанням вами невідомих на сніданок грибів.
— Їсти хочеться завжди. І не вам судити про мої багато вподобань до їжі. Не бійтеся мене і мого розуміння світу. Ви знаєте, сьогодні вранці мені зустрілися такі персонажі, які бігали в білих халатах лісом. І нічого не сталося. Я багато чого бачу і помічаю більше, ніж ви.
— У білих халатах?
— Так. Загадкове місце Гідропарк. Тут можна різне побачити. Тільки головне не збожеволіти і не вирушити разом із ними в подорож сніговим лісом. Хто знає, чим все це може закінчиться для простого киянина.
— У вас усе гаразд із психікою? Ви нісенітницю несете. Які ще люди в білих халатах? Які смачні гриби? Наполегливим поглядом поцікавився Алекс.
— У мене завжди все добре. Щоранку я ще літаю над містом. Я літаю.
— А у вас є покликання? Крім як гриби на сніданок їсти, а потім літати над Києвом, у вас є ще таланти? Вам потрібно звернутися за безкоштовною консультацією до психіатра. Може він вам допоможе спуститься на землю.
— У мене все гаразд. Мені не потрібна допомога. Я сам кому завгодно допоможу.
— Ви тупиця, — напруженим голосом сказав Алекс.
— Сю. — закричав Бродяга. Наше спілкування боюся перейде якщо вже не перейшло на новий рівень "Пане Письменник".
— Досить мені солому в рот класти. Ви не вихований громадянин. Безпритульний.
— Стійте. Заспокойтеся. Не поспішайте з гучними словами. У мене виникло припущення, що до вашої не спокійної поведінки.
— Ну ж бо, кажіть!
— Ви самотній замучений вовк. Вийшов сьогодні з лісу до людей. Ви на всіх розлютилися.
— Ні. Я за всіх радію, і я дуже щасливий.
— Ви нічого не можете знати про мене. Ваші слова не мають жодної ваги. Пудрите мені голову солоною пудрою. Моє припущення таке. Ви сьогодні були п'яні й випадково вдарилися головою об дерево, під яким їли гриби, і після удару у вас дах поїхав не в тому напрямі, а ще й намалював вам ваші маревні галюцинації, — обережно сказав Алекс, щоб не образити незнайому людину й піднести себе над нею.
— Ні. Я не ображаюся, — він відповів, випереджаючи Алекса, додав, — я кожен світанок молюся стоячи на одному правому коліні під небом. І "Ви" знаєте після молитви я бачу серед сонячного, світлого дня на небі нічні зірки. Фантазія, побачивши таку чарівну картину, тоне в задоволенні.
— Шановний Бездомний Волоцюга, — перебив Алекс безглузду промову, поставившись до нього як на ім'я та прізвище. Можливо воно так і було, але він вважав за краще вже не питати в нього таких подробиць, розуміючи, що Бездомний несповна розуму, — ви несете повну нісенітницю, ур, — додав він.
— Я кажу тільки те, що бачать мої очі і не більше. Та ви ще перегрілися на сонці як черепаха, не беручи до уваги інше бачення світу.
— Досить із мене робити дурня.
— З вас ніхто ні чого не робить. Ви самі із себе ліпите одноокого клоуна. Я, між іншим, щойно прилетів із Німеччини. У мене з розумом усе гаразд. І ви знаєте, що там набагато холодніше, ніж тут. Але мені більше подобається в Гідропарку. Тут у нашому рідному місті затишно й тепло. А там чомусь сонце холодне, не таке як у нас тепле. Начебто воно одне, а гріє кожного по-різному.
— Як бродячий без грошей, без дому чоловік може повернутися з Німеччини до Києва так швидко і ще й без копійки в кишені, — подумав Алекс над запитанням, яке поставив сам собі. І одразу він почув уявну відповідь, — та не як, він просто божевільний.
— Усе. Залиште мене в спокої, — відганяючим тоном прошипів Алекс.
— Так ви ще й убивця, — загадкою сказав незнайомець.
— Який я вам убивця? Ви собі не дозволяйте говорити такі слова в присутності юриста.
— Вбивцею може бути кожен.
— Усе. Від вашої розмови мені вже нічого не хочеться. З мене вистачить ваших не зрозумілих загадок і прихованих натяків.
Сергій дивився на пливучий від спеки горизонт, не помічаючи їхньої розмови, перебуваючи уві сні.
— Ви напевно втекли з психіатричної лікарні? Помітив Алекс, підвищуючи голос на останньому слові.
— Ви помиляєтеся. Ви дуже помиляєтеся. Ви навіть не знаєте, в якій реальності зараз перебуваєте.
— У якій реальності я перебуваю?
— У гіпнотичній.
Алекс подивився на божевільного і повільно відвів очі вбік на темну землю, озирнувся, і перекотив погляд на зелену палицю трави, яка нагиналася від вітру в різні боки. Чимось вона була йому схожа на їхню слизьку розмову. На якусь мить разом із холодом, що летів, він почав вірити тому незнайомцеві. У його очах була водночас іскорка розуміння і протиріччя. Незнайомий чоловік володів чарами переконувати людей і вмів творити чудеса зі слів. Про дар незнайомця ніхто не знав і кожен зустрічний під час бесіди з ним піддавався своїм сумнівам, приймаючи брехню за правду. У людини з охайним виглядом не було поганих намірів, просто в неї був свій план щодо Алекса.
— Ні. Такого не може бути. Я ніколи там не був і не збираюся туди, — ствердно наполіг на своїй відповіді Алекс.
— Ви впевнені в сказаних словах? Ви ніколи не замислювалися про те, що ваше життя може бути просто сном, а не вашою справжньою реальністю?
— Ні, такого по міні не може бути. Я живу своїм життям у теперішньому світі.