Знаєш, Пашо, він мене заінтригував! Оригінальна людина. Я йому заздрю. Уявляю, як він телефонує своєму канцлерові і каже: "А подай-но мені до сніданку віце-прем'єра у живому вигляді". Там, очевидно, не так б'ються за посади, як у мене. Тут один одного пожирають... Може, й справді, запропонувати свої кадри? У будь-якому разі поїздка так просто не минеться, хоч якогось досвіду, але набуду.
Не минуло й двох днів, як ми вже летіли з президентською родиною за екватор. В Африці, я вам скажу, жарко, як у фінській лазні. Від задухи ніде сховатися. Нас зустріли на аеродромі й повезли на буйволах до президентської резиденції. Раби всю дорогу махали над нами кипарисовим листям, і лише встигали подавати морозиво чи мінеральну воду. З-поміж делегації я, вочевидь, один почувався найкраще, оскільки мій організм був краще пристосований до спеки. Можливо, давалося взнаки моє коріння: мої предки були вихідцями саме з цих місць.
Після розкішного обіду нас відвели на відпочинок. Треба зауважити, що гостинний господар узагалі не їв, а лише пив якусь червону рідину, уважно розглядаючи мого хазяїна. Особливо його приваблювали пахощі, якими був просякнутий наш президент.
Увечері Моморо запросив Дурилла на самміт, тобто на перемовини віч-на-віч і скромну вечерю. Звичайно, Дурилло попросив дозволу прихопити із собою й мене. Після того як Акакій переконав його, що песик не заважатиме у спілкуванні через незнання жодної з людських мов, вождь погодився, але без великого бажання.
Чорношкірі слуги встелили плетений стіл екзотичними фруктами й овочами, виставили чудернацькі бутлі із соками. Невдовзі двоє дужих чоловіків занесли у приміщення сплетений із тросника кошик, угорі якого я помітив кришку, що прикривала отвір.
— Пане президент! — запросив вождь мого господаря. У нашому племені здавна існує чудовий звичай: розпочинати розмову з вечірньої трапези. Прошу скуштувати екзотичну страву.
Він звів угору плетену кришку кошика і я устиг помітити, як чиясь голена голова заворушилася в отворі. За усіма ознаками, це була мавпочка.
Володар обійшов плетений кошик кілька, дмухнув угору, присів, потім пострибав на правій нозі, і, нарешті, рвучким ударом молоточка поцілив у тім'ячко нещасної тварини. Цей ритуал він виконував із таким професіоналізмом, що у Дурилла це викликало неабияку заздрість. Звичайно, іншого разу мій хазяїн міг би утратити свідомість, але не тепер, адже сьогодні він представляв собою не главу звичайної родини, а велику європейську державу.
— Прошу до частування! — і вождь зачерпнув ложечкою ще живі мавпячі мозки
Акакій зібрав до кулака усі свої нерви зачерпнув ложечкою теплу речовину, що парувала над кошиком...
— А ви знаєте, пане Моморо, воно наче й нічого — досить оригінальний смак... Гадаю, після цього мені не страшна навіть атомна війна...
— Пане Дурилло, от бачите, ми з вами якось непомітно перейшли на мілітаристську тему. Саме про військові стосунки я й збирався з вами поговорити віч-на— віч... — і уже вкотре вождь невдоволено подивився у мій бік, — розумієте, пане президент, довкола мене знаходиться кілька ворожих племен і кожне з них намагається мене з'їсти, навіть без солі і в прямому і в переносному розумінні... Пропоную бартер: я вам прикраси з кісток і кипарисові накидки на статеві органи, а ви мені за кожну одиницю — бойову ракету типу "Земля-Земля".
— Е, ні, пане Моморо, ваша пропозиція нас не зацікавила — на ваші статеві накидки у нас не поспіла мода... пропонуйте щось екзотичніше.
— Гаразд, пропоную мавпочку на ракету. Ви вразите усю Європу, демонструючи їй екзотичну страву, котру ви сьогодні скуштували.
— Я згоден! — вигукнув Дурилло.
— О, це чудово! — проказав, збуджений удалою угодою, вождь-президент. — Я навіть не сподівався на вашу ласку! За нашим старим звичаєм укладення важливої угоди ми з вами мусимо, міцним поцілунком.
Дурилло не встиг навіть ворухнутися, як Томоку замкнув його у своїх обіймах, і вп'явся губами у шию. Між нами кажучи, мені незручно було дивитися на те, як обіймаються чоловіки, і я відвернувся — цей гомосексуальний ритуал завжди викликав у мені неприємні почуття. Я мимоволі згадав випадок, коли у кабінеті Дурилла під час його п'ятихвилинної відсутності міністр торгівлі і легкої промисловості кинулися одне одному в обійми, наче не бачились тисячу років...
Раптом я почув, неначе щось заклекотіло, захарчало і важко засопіло. Я озирнувся довкола — у наметі, крім нас — ні душі. І тут мені здалося, ніби обійми двох верховодів затяглися занадто довго, що викликало в мене підозру. Мені здалося, що очі Дурилла були неприродно вирячені, а язик вивалився мало не на груди. Тільки тепер я зрозумів, що мій хазяїн у небезпеці, а простіше — його душив місцевий людожер.
Чи можете ви собі уявити, як ми могли повернутися додому з тілом президента (у тому разі, якби від нього щось залишилось). А скільки б чуток рознесли про нього злі язики! Мовляв, підхопив мавпячого СНІДу, або в кращому разі: отруївся місцевим маїсовим самогоном. За одну мить я згадав свою маму, яка ціною власного життя врятувала Дурилла, очевидно, така доля випала й мені...
Досі не знаю, де у мене взялося стільки сили, звідки виникла злість, але я, мов тигр, кинувся на кривдника мого хазяїна й щелепами вп'явся йому у шию. У вождя миттю ослабли м'язи і його зуби відпустили шию Дурилла. Вождь завив, затупцював на місці, і тут, наче з-під землі, коло нього виросло двоє слуг. Один здійняв угору руку із списом із наміром проткнути ним Дурилла, однак Моморо зупинив його намір кволим порухом руки. Мовляв, не чіпати ні гостя, ні його собаку, оскільки він трохи погарячкував унаслідок жахливої спеки. Але я зрозумів, що його стримувало від рішучого кроку: він боявся міжнародного скандалу.
Наступного дня вождь Моморо через слуг побажав нам щасливої дороги, вибачившись, що не зможе особисто провести нас через захворювання на грип. Кажуть, того дня він чи не вперше порушив свій режим: відмовився поснідати своїм міністром іноземних справ...
Ми швидко спакували свої валізи, прихопили на пам'ять кілька фігових листків і вирушили до аеропорту, де на нас із нетерпінням чекав повітряний лайнер.
Дурилло летів додому із забинтованим горлом. Йому всю дорогу робили примочки і втирали найкращі бальзами. Завтра у нього невідкладна зустріч. Його у кримській резиденції мав прийняти президент великої північної держави.
Дурилло з неприхованою любов'ю наблизився до мене, узяв на руки, погладив і сказав:
— Друже вірний, відтепер я з тобою не розлучусь узагалі — ти єдиний мій янгол-охоронець.
За кілька місяців напередодні зворотного візиту вождя Моморо, з Африки надійшла сумна для Дурилла звістка: вождь-людожер раптово помер так і не встигнувши довершити сотні важливих справ. У дипломатичних колах подейкували, нібито він подавився черговою жертвою, хоча я особисто не відкидав думки, що причиною його смерті міг бути і я, коли у запалі боротьби з ним не розрахував свої сили...
НАРАДА МІНІСТРІВ
Одного вечора президент Дурилло терміново зібрав на дачі гімноїдів — так він називав керівників-гуманітаріїв.
— Панове! Як вам відомо, я не люблю довгих передмов — я академій не кінчав, хоча й маю з десяток почесних докторських звань. Мені, бля, набридло вислуховувати нарікання, ніби ми давно вже сплели постоли свободі слова. Я розумію, у янків-манків економіка сама собою працює, і їм не лишається робити нічого кращого, як із ранку до вечора молоти язиками на відміну від нас, яким, як тому Гераклу, треба штовхати її нагору, щоб вона назавтра знову обвалилася на нашу голову. Що ми можемо вчинити такого, аби нас не батькували перед світом? Послухаймо міністра інформації. Холуйко, що ти на це скажеш?
— Пане президент! З того часу, як ви висловили мені високе довір'я очолити, як ви полюбляєте жартувати, міністерство інформації імені Геббельса, я тільки тим і переймався, що думав, як подолати округлену вами проблему. І ось сьогодні хочу запропонувати свою скромну ідею, при цьому жертвуючи власною посадою, хоча сподіваюсь, що ви мені її чимось компенсуєте... Пропоную увесь наш інформаційний простір подарувати північному сусідові у довічне користування. Власну свободу слова він уже приборкав, а з нашою йому не доведеться навіть мізків сушити.