А вже раз так, то я, як головний конструктор розробок, поставив перед директором питання про наведення порядку у всіх цих питаннях. Зрозуміло, що повністю все поставити на належні місця не вдалося, але було досягнуто розумного компромісу між директором заводу та мною. Результатом цього з'явилось відокремлення фінансування робіт ОКБ з сторонніми замовниками та бюджетних від заводського, що реалізовано було через впровадження власного рахунку у банку та організацію власної бухгалтерії, надання права першого підпису фінансових документів, наряду з директором, головному інженеру ОКБ, приведення до єдиної сітки ставок зарплатні всіх працівників ОКБ, оформлення статуту організації та своєї поштової адреси, заборона ознайомлення з секретною поштою на адресу ОКБ будь-кого без дозволу або вказівки його керівників. Крім того було дещо підправлено розподіл робіт між підрозділами, що забезпечували поточне виробництво, та підрозділами проектування і розробки нової апаратури з метою залучення якомога більшої кількості досвідчених співробітників для створення системи радіокерування. У лабораторних та конструкторських відділах, що мали розробляти нову апаратуру, було впроваджено розподіл лабораторій за технічними ознаками, замість розподілу по системам, що існував до того. Звичайно, реальне становище після впровадження зазначених реформ не повністю відповідало задумам, але було створено умови для подальшого руху у зазначених напрямах. Все це, разом з розгорнутим прийомом вільної робочої сили та приходом молодих спеціалістів, дало змогу за один-два місяці створити досить сильний колектив розробників і ширше розгорнути розробку системи керування.
Невдовзі мене репрезентували у Міністерстві Оборонної Промисловості СРСР заміснику міністра Вєтошкіну С.І. та Сергію Павловичу Корольову як керівника розробки системи радіокерування "Звезда", що забезпечить поліпшення кучності стрільби ракетою Р5М. Тоді ж я домовився с С.П. про зустріч на його підприємстві для прояснення деяких технічних питань.
У Харкові виявилося, що колектив проектувальників під проводом Рофварга, проаналізувавши радіосистеми, створені та створювані у НДІ-885, дійшов висновку про неможливість використання доробку цього інституту і розпочав власну розробку, що базувалася на вимірюванні швидкості ракети допплерівським методом, при використанні дециметрового діапазону радіохвиль. Слабкою стороною такого рішення було недоладне знання поведінки радіосигналів цього діапазону у газовому струмені двигуна ракети відомо було лише те, що у метровому діапазоні затухання у струмені дуже велике, а у сантиметровому практично відсутнє. Таких знань було замало для набуття впевненості у правильності вибраного напрямку робіт. Тому я запропонував перейти у сантиметровий діапазон, сподіваючись на те, що нам вдасться умовити вакуумну промисловість створити для нашої роботи потрібний підсилювальний клістрон. Але наша з Левом Петровичем спроба домовитись про таку роботу з науковим керівником головного інституту вакуумної промисловості Дев'ятковим не дала позитивних наслідків — пан академік пояснив нам, що таку лампу створити неможливо мовляв, фундаментальні закони фізики не дають такої можливості. Майже у розпачі я повернувся до Харкова — що робити маємо, адже весь колектив, що вдалось зорганізувати, працює вже у напрямку, який виявився тупиком!.. Приїхавши з аеродрому додому та очікуючи вечері, я розгорнув одержаний у Москві американський технічний журнал і зразу ж побачив рекламу нового американського підсилювального клістрона Х563 на хвилю 4 сантиметри з потужністю 20 ватів та коефіцієнтом підсилення 40 децибелів, тобто лампи, що існує всупереч фундаментальним законам фізики, якщо вірити деяким академікам! Я підхопився і почав одягатися, здивована дружина дізнавшись, що то я знову збираюсь до Москви, зауважила: у суботу ввечері там робити нічого, тож я охолов і став тверезо виробляти план дій. Власне, потрібно було лише надіслати заміснику міністра переконливого листа з посиланням на американців та зустрітися з ним, для обговорення цього паперу. Це і було невдовзі зроблено. На обговоренні був присутній і академік Дев'ятков, який вже забув про закони фізики та з поблажливою посмішечкою поясняв, як треба створювати цей самий клістрон. У свій час він багато доброго зробив для розвитку радянської науки і техніки і, мабуть не раз і йому ставали на перешкоді такі ж бюрократи, яким тепер став сам...
Так, чи не так, а основне питання побудови допплерівської системи у надвисокочастотному діапазоні частот було вирішено і наш провідний фахівець, що мав розробити бортового ретранслятора І.Й.Москаленко одержав можливість плідно працювати і створив разом з своїми співробітниками унікальний прилад, у якому реалізував багато цікавих ідей, а по тому протягом наступних більш як тридцяти років цілу низку бортових ретрансляторів різного призначення, що безперервно вдосконалювались на базі поточних досягнень науки і техніки, включаючи вдосконалення бортових клістронів, що продовжувалося у НДІ-160.
Роботу над клістроном було прийнято до виконання у такі строки, що зробили неможливим вчасний вихід системи радіокерування на льотні випробування у третьому кварталі 1957 року, як планувалося. Тим часом, вивчивши траєкторію ракети Р5М, можливості радіозв'язку з нею у польоті та залежність похибок радіокерування від розміщення на місцевості наземної апаратури, ми визначились, що настала пора зустрітись з Сергієм Павловичем Корольовим, Я і провідний інженер системи "Звезда" Рофварг Лев Петрович відвідали С.П., виклали йому та двом його замісникам Мішину Василю Павловичу і Чертоку Борису Євсейовичу основні напрями та строки розробки, очікувані труднощі та попросили допомоги в балістичних розрахунках. Ці розрахунки в прийнятні строки можна було виконати лише на електронній обчислювальній машині, а у той час з усіх споріднених організацій її мало лише ОКБ Корольова.
Під час розмови трапився цікавий випадок хтось зателефонував по урядовому телефону і до апарату підійшов Сергій Павлович, доброзичливо відповів на привітання телефонуючого і спитав, чи є щось нове у роботі, почувши відповідь він змінився обличчям та вилаявся словами, що "не прийнятні у Версалі", як кажуть поляки. Через деякий час, по закінченні розмови по телефону, він звернувся до мене з проханням пробачити йому почуте, бо на роботі "мы здесь иногда ругаемся, тут не Академия Наук... впрочем, как член-корреспондент Академии могу сообщить, что и в ней матом ругаются". Я зрозумів, що цю тираду було виголошено заради мого супутника, якого С.П. бачив вперше. Звичайно, на нашій діловій розмові цей випадок ніяк не позначився, всі наші пропозиції було схвалено і прийнято, обіцяна всіляка допомога і одному з провідних спеціалістів корольовського ОКБ моєму щирому другу Рефату Аппазову доручили виконати жадані розрахунки.
Але, виявилась ще одна неприємність. Справа в тому, що для одержання потрібної точності вимірів швидкості, нестабільність частоти сигналу "заклику" має бути не більше за 0,01%. У попередніх розробках радіосистем НДІ-885, на метровому діапазоні та імпульсних, з цим параметром не було питань, завдяки стабілізації частоти, несучої чи тактової, кварцовим генератором. У нашому ж випадку треба було стабілізувати частоту генерації магнетронного автогенератора потужністю 600 ватів, що не мав органів настройки потрібної точності, бо вакуумна промисловість не мала змоги зробити для нашої системи ще один спеціальний прилад у потрібні строки. Тому мною було прийняте рішення використати магнетрон з стабілізацією частоти через стабілізацію режиму його роботи — напруги та струму живлення, температури та навантаження, що й було виконано. Та випробування макета передавача показали можливість виникнення спорадичних коливань частоти магнетрона у межах 22,5 мегагерца за секунду, що недопустимо. Це означало, що за час проходження сигналу на ракету і назад, щось коло 0,001 секунди, середня частота може змінитися на 22,5 кілогерца, а за час вимірювання що дорівнював приблизно 0,3 секунди до порахованих 1000 періодів допплерівської частоти можуть додатися аж 300 зайвих періодів, а це дасть помилку аж у 30 процентів. Час вимірювання визначався прискоренням руху ракети у районі головної команди і не міг бути збільшеним. Відразу стало ясно, що треба вводити затримку сигналу, відносно якого обчислюється допплерівський зсув частоти сигналу заклику, на час проходу радіохвиль від наземного передавача через ретранслятор назад до наземного приймача. У складі апаратури передбачалась також лінія вимірювання відстані до ракети від наземного пункту, тобто саме цього часу. Але неясно було як цей виміряний час перетворити в затримку сигналу, у голову приходили всякі ідеї створення регульованої затримки на зразок магнітофона чи кіно-прилада, що записують сигнал на плівку та зчитують його після потрібної затримки, але коли підрахували потрібні для цього параметри таких приладів, стало очевидно, що у наступні 3-4 роки ми їх ніде не купимо і самі не зробимо. Проте знайшовся досить простий вихід: застосування запису чисел, пропорційних частотам заклику та відгуку на два тригерні регістри з затримкою відкриття та закриття регістру заклику на часову відстань між зондуючим та ретрансльованим імпульсами лінії вимірювання відстані, результат вимірювань визначався різницею чисел, записаних на цих регістрах. Пізніше цей спосіб було дещо модифіковано доплерівська частота обчислювалась як різниця частот заклику та відгуку, а потім у її величину вводилася поправка, обчислена на основі порівняння у зсунуті відрізки часу на згаданих регістрах тільки частоти заклику . Таким чином через потребу найпростішим способом урахувати похибки вимірювань, ми прийшли до необхідності застосування цифрового обчислювача у ролі обчислювально-вирішуючого приладу системи. Здається, це була найперша спроба у вітчизняній ракетній техніці застосування цифрових методів для побудови бойової апаратури. Незалежно від цього, робота над збільшенням стабільності частоти магнетронного передавача тривала допоки не були одержані значно кращі результати.