І у нашому інституті звільнені повернулись на роботу, одержали відшкодування за вимушений прогул і взагалі всі євреї заспокоїлись.
Я ж перебував у нелегкому стані після згаданої розмови з Борисенком. За кілька днів стало вже неможливо відбріхуватись від дружини, що допитувалась про причини мого пригніченого настрою і довелось все розповісти. Жінка у сльози "Я ж бо казала, що не варто було йти на цю роботу, мого тата теж було засуджено як ворога народу, а ти не послухав!". Всі наші дружини завжди знають чого не треба було робити...
У другій половині квітня та на початку травня стояли напрочуд теплі дні і я приладнався спати на балконі, що виходив на переліски, тож незважаючи на свою пригніченість, чудово спав, рано прокидався і поки згадував про свої невеселі справи, милувався краєвидом та дихав лісовим повітрям на повні груди. І ось одного ранку надихавшись зрозумів, що, мабуть, мої неприємності теж якось пов'язані з єврейськими справами ось коли той шимпанзе режимщик згадав про мою незгоду з ним щодо єврея ─ Аппеля! А може просто хотів розбавити гурт звільнюваних євреїв слов'янином, аби у антисемітизмі не звинуватили, дідько збагне енкаведистську логіку!
На роботі я забіг до Борисенка і спитав, чи тепер по арешті Рюміна, мені вже можна заспокоїтись. Він скочив з витріщеними очима і гукнув "А чого це має стосуватись тебе? Хіба ти єврей?" Я засміявся і переповів йому свої міркування. Ще не дочувши їх до кінця він прожогом кинувся до дверей і гукнувши "Сиди, не виходь!" побіг мабуть до тої мавпи. Повернувшись за кілька хвилин веселий Борисенко запевнив мене, що справді все влаштувалось і треба про все забути. Повернувшись на своє робоче місце, я зателефонував дружині і порадував її.
Трохи пізніше я довідався у чому моя позиція була ризикованою у подібних випадках — бувало, що непокірного заарештовували, адміністрація на підставі повідомлення "органів" про якесь політичне звинувачення звільняла, "органи" в кращому випадку дають мізерне покарання, яке тим не менш унеможливлює поновлення на секретній роботі. А якщо заарештований буде проявляти принциповість, то можливе і серйозніше покарання у міру його принциповості.
Десь за місяць по тому один з членів партійного комітету інституту сповістив мене, що до парткому завітали двоє євреїв і звернули увагу секретаря на те, що один з начальників лабораторій, а саме Барановський Г.О. затятий націоналіст, бо лише у його лабораторії немає жодного єврея. Я не на жарт перелякався, бо ж мого батька вже виганяли з роботи "за национализм". Тож я доручив одній з наших співробітниць зробити список лабораторії з зазначенням національності. Проглянувши цей багатонаціональний список я заспокоївся, бо хоч і не було в ньому євреїв, але і українців не було чомусь. Проглянувши список я підвів очі на дівчину, що його складала, придивився на неї і спитав, чи вона справді росіянка. Трохи зашарівшись Ксеня сказала, що її батько єврей, запис у паспорті за національністю матері. "Краще б ти була записана єврейкою!" сказав я їй і розповів у чім справа.
Льотні випробування у Підмосков'ї дали небагато матеріалу через обмеження напрямів та висот польотів, існуючі у цьому регіоні. До того ж у червні обмеження значно збільшились, завдяки початку тренувань авіації до щорічного авіаційного свята. В той самий час закінчилося складання на нашому дослідному заводі першого пів комплекту станції БРК2 і роботи в Сукові довелося припинити та перекинутись всій бригаді на її регулювання. У часі це співпало з забороною на випромінювання новітніх військових засобів у Москві та навколо неї. Тому Борисенко переніс подальші випробування на Капустино-Ярський полігон, куди й було відправлено новий пів комплект. Там умови були сприятливіші, був вертоліт з залогою, що мала досвід обльоту станцій першої БРК для перевірки вертикальності рівносигнальної зони, а також літаки, що мали достатній ресурс польотного
часу для перевірки відстані дії нашої станції.
Протягом липня-серпня випробування було проведено. Результати були втішними, тож можна було виходити на випробування з ракетою. Полігон також прискореним темпом готувався до цих випробувань цілодобово з Капустиного Яру до нової стартової площадки самоскиди возили бетон для будівництва на відстань близько 70 кілометрів, бо води ближче не було, водогін до технічної позиції полігону ще будувався, будувались шляхи та ще багато чого. Отож одної неділі, скориставшись попутними самоскидами наша бригада виїхала покупатись на Ахтубі — рукаві Волги, що тече недалеко від Капустяного Яру. Наш слюсар Крилов роздобув на летовищі парашутних стропів, набрав дві жмені свинцевих пломб та десь роздобув метри три капронової жилки (тоді дефіцитної), купив у крамниці гачків і по прибутті на річку спорядив кілька закидушок та пояснив, як ними користуватись. Отож наловили ми хто чим малька, що його безліч було на мілинах, наживили гачки та заходились рибалити. Клювала на цих мальків якась тарань, чи щось подібне, і непогано. Досить скоро ми наловили на п'ятилітровий казанок юшки рибин грамів по двісті кожна. Я всівся на дальньому кінці якоїсь споруди з дощок, що виступала у воду і заходився ловити, викидаючи пійману риби на берег. Коли ж на моє прохання мені принесли мальків, я побачив серед них одного сантиметрів п'ять завдовжки і наживив його. Тільки-но я спустив у воду свою закидушку , вона засмикалась, я підтягнув її і мало не впав у воду з переляку з каламутної води висунулась зубаста паща, розміром з людський рот, ледь зачеплена за край
моїм гачком. Я покликав допомогу, що не забарилася і спільним зусиллями ми витягли судака кілограми на три. Потім вже хильнувши чарочку за місцевих судаків, я усвідомив, що це вчасний подарунок долі — адже сьогодні 15 серпня — день мого народження. Ця пригода стала початком мого захоплення спортивним рибальством.
Повернувшись до столиці бригада випробувачів взяла участь у регулюванні та здачі замовникам другого пів комплекту нашої станції БРК2, виготовленого за новими кресленнями на водневих тиратронах, а я підключився до розробляння передавачів для системи керування міжконтинентальною ракетою.
Тим часом тодішнє керівництво Радянського Союзу все більше усвідомлювало необхідність більшої уваги до ракетної зброї і до колективів, що її створюють. Подейкували, що до цього спричинились наші ж успіхи у протиповітряній обороні, які довели, що авіація вже не може вважатись надійним засобом доставки на територію супротивника ядерних зарядів. Так, чи не так, але збільшення уваги виявилось у кількох нарадах найвищого керівництва з провідними фахівцями ракетної техніки, відвідинах восени 1955 р. Хрущовим та Булганіним керованого Корольовим ОКБ-1. А ще до цього, восени 1954 року особисто Хрущовим перед колективом головних конструкторів на чолі з С.П.Корольовим було поставлено завдання створити ракету, що могла б донести до життєво важливих центрів тодішнього потенційного супротивника атомний бойовий заряд, було обіцяно вжити необхідних заходів щодо матеріального забезпечення робіт. Відповідні органи підготували та узгодили всі питання щодо виконання цього завдання і ЦК КПРС та Рада Міністрів видали постанову про створення міжконтинентальної ракети Р7 з ядерним зарядом. За місяць-два по виході цієї постанови, вийшла і постанова що накреслювала дослідження космічного простору штучними супутниками Землі та міжпланетними кораблями, у тому числі і з польотом людини в космос. Коли наш шеф Борисенко зібрав своїх провідних фахівців, у тому числі і автора, для ознайомлення з наказом міністра, що оголошував цю постанову, він взявши цього наказу до рук підвівся та сказав, що такий епохальний документ він не може читати сидячи. У постанові було багато чого: запуски супутників, в тому числі і пілотованих, польоти до Місяця та навколо нього, посадка на Місяць та Венеру автоматичних станцій, підготовка до все більшого освоєння космосу. По прочитанні ми одержали завдання визначитись щодо нашої участі в оголошеній програмі та дати пропозиції. Так у наше життя увійшов Космос. Щоправда, на той час ще багатьом з нас було неясно, що саме мусимо робити у цьому космосі. Загальне уявлення, що людство може здобути опанувавши космос у всіх нас було. Але ж була і сьогоденна робота, що її треба виконувати, неясні поки були і можливості держави щодо фінансування космічних програм та чи з'являться серйозні замовники тих чи інших космічних систем.
Було зрозуміло, що наш НДІ перш за все повинен створити апаратуру керування міжконтинентальної ракети, для цієї розробки радіотехнічні підрозділи інституту було реформовано на базі апаратурних лабораторій відділів, керованих Борисенком та Конопльовим, створено єдиний відділ розробки радіоапаратури, створено теоретичнопроектний відділ на чолі з Богуславським та відділ досліджень розповсюдження радіохвиль. Цікаво, що у новій структурі не знайшлось місця авторові аванпроекту радіосистеми керування Р7 Конопльову, що був вимушений перевестись до іншого інституту. Основною причиною цього стали вщерть зіпсовані стосунки між Конопльовим та Пилюгіним головним конструктором всієї системи керування. Винні у цьому були обоє рівною мірою, ставлячи особисті амбіції вище загальної справи.
Після цього повстало питання про те, хто ж керуватиме Богуславським та Борисенком, хто стане головним конструктором радіокерування Богуславський має великий досвід та ж єврей, має брата в Австралії, передовиці передовицями, та забобони живучі... Борисенко ж, хоч і належить до найбільш лояльної нації, білорус, але має малувато досвіду. Довелося Пилюгіну просити урядові кола, аби повернули запозиченого ними у нашому НДІ колишнього головного інженера та головного конструктора Михайла Сергійовича Рязанського. Це прохання було задоволено і М.С. повернувся на свою посаду, що була вакантною за його відсутності.
Лабораторії, якою мені судилось керувати, було доручено розроблення наземного та бортового передавачів радіосистеми керування, для чого до неї було приєднано згадувану вище групу Геронімуса, з якої колись мене вилучили. Одна особа з цієї групи не побажала працювати під моїм проводом — це була моя дружина.