За два-три дні якась добра душа доповіла начальству про мою перевантаженість і мені дали на допомогу двох щойно спечених лейтенантів, то хоч перенесення тягарів я позбувся. Справа в тому, що Конопльов запропонував перевірити роботу бортових антен допплерівської лінії встановивши головну частину з антенами вертикально на помості з дощок з підімкнутим до передавальної антени відповідного виходу ретранслятора і обстеживши поле випромінювання антени диполем з лампочкою від кишенькового ліхтаря, що згідно з розрахунками мала світитися на відстані до 0,5 метра від антенної щілини. Так було перевірено всі головні частини, що призначались до випробувань. Все було наче гаразд лампочка світилась, хоч тільки тоді, коли диполь був паралельний конічній поверхні голови.
Саме при виконанні цієї роботи мені доводилося своєю єдиною рукою переносити ретранслятори, кабелі, допоміжні прилади. На додаток до цього ще було організовано перевірку радіозв'язку з ракетою, встановленою у монтажному корпусі 2-ї площадки полігону по обох радіолініях — допплерівській та вимірювання відстані.
Ці перевірки пройшли успішно, тому на 13 (!) жовтня було заплановано перший пуск, але пуск не відбувся через помилку оператора на стартовому пульті, як потім було встановлено. Далося таки взнаки і 13 число, і понеділок у довгому місяці високосного року, і перебування на старті жінки.
Незадовго до пуску на полігон приїздив С.П.Корольов перевірити хід підготовки до пуску та познайомитись з наземним пунктом радіокерування. Мені пощастило почути його розмову з Конопльовим, у якій С.П. висловив невдоволенням великим обсягом пункту радіокерування, це ж бо на додаток до БРК, що розташована за кількадесят кілометрів від нього.
14 жовтня пуск нарешті вдало відбувся, підтвердивши вірність основних технічних рішень, закладених у розробку системи. Проте не обійшлося без деяких прикростей — один з наших любителів покопирсатись у чужих справах насипавсь на мене — твій ретранслятор, мовляв, погано працює, слабкий сигнал був на вході обчислювача! Але присутній при цьому Конопльов і слова не вимовив щодо цієї інформації, не закинув і не доручив мені нічого, тож я пропустив спочатку неприємну інформацію повз увагу, але після, наодинці, став розмірковувати і зрозумів у чому справа.
Я пригадав, як Конопльов, ще на самому початку розробки системи, залучив мене до участі у написанні для ОКБ Корольова завдання на розробляння бортових антен системи радіокерування Р2Р. Моя участь полягала в тому, що я писав це завдання під диктовку шефа і разом з ним відшліфовував текст, до ладу не розуміючи його зміст, бо йшлося про якісь мудрі щілинні антени. Може Б.М. сподівався на мою інженерну участь у складенні цього документу, але ж не міг же він не бачити, що я не дуже розумію те, що мені диктують. В результаті було створено складні, важкі та нетехнологічні антени, що на льотних випробуваннях виявились не досить ефективними, м'яко кажучи. Запропонована конструкція антен формувала електричне поле поляризоване вздовж осі ракети, в той час, коли наземні антени формували поле поляризоване майже напоперек ракети. Щоправда, у тому завданні було речення про те, що поляризації наземних та бортових антен мають бути узгоджені, та саме завдання створювало цю неузгодженість, бо наш антенний відділ, що розробляв наземні антени до цього завдання був зовсім непричетний і не бачив його, а антенщики Корольова справедливо зважили, що згадане речення них не стосується. Тепер же я бачу, що по суті, саме я, як ведучий підсистеми, повинен був забезпечити цю узгодженість. Але в тих умовах, коли Конопльов з висоти свого авторитету і зросту менторським тоном поясняв що і як треба робити, то ж ми цілком покладались на його, вірили йому, тим паче, що переважна більшість його настанов були слушні. Саме вищенаведене і спричинилося до слабкості сигналу допплерівської частоти. Скоріш за все, Конопльов ще до початку випробувань з ракетою усвідомив нашу помилку, тому й затіяв перевірку ракетних голів на помості, а опісля й не висловив мені претензій щодо слабкого сигналу. За годину після пуску останньої ракети Конопльов висловив у розмові зі мною задоволення результатами випробувань, коли ж я зауважив, що були б вони ще кращі, якби не неузгодженість поляризацій антен, він гримнув щось незрозуміле та хутко відійшов... Мабуть таки усвідомив все і вважав себе винуватцем... Більше ми ніколи не торкались цієї теми і взаємини наші весь час були добрими.
В цілому випробування пройшли вдало, підтвердивши всі теоретичні розрахунки, у тому числі і відсутність впливу вихлопних газів ракетного двигуна при вибраному розташуванні наземної радіосистеми.
Повернувшись до Москви ми заходились продовжувати розробку вже початої системи радіокерування ракети Р5. Льотні випробування цієї ракети з огляду на те, що наше виробництво не здатне було вчасно виготовити апаратуру радіокерування відстанню, були передбачені у два етапи — спочатку тільки з БРК , що вже застосовувалась для корекції напряму ракети Р2, а потім з радіосистемою керування у повному складі. Навколо бокової радіокорекції для остаточного варіанту системи в нашому відділі розгорілися неабиякі пристрасті Конопльову забажалося зробити апаратуру БРК як органічну складову частину єдиної системи радіокерування. Борис Михайлович збирався досягти своєї мети шляхом заміни радіомаячної БРК наземним пеленгатором, що передає результати своїх вимірювань бокових відхилень на наземний пункт радіокерування, звідки передається командною радіолінією на борт ракети для корекції її польоту. Борисенко ж був проти такої "інтеграції", як тепер кажуть, бо, це істотно, у кілька разів, зменшує надійність бокової корекції через застосування в її колі послідовно ще двох радіоліній та якоїсь лінії зв'язку між пеленгатором та пунктом радіокерування, замість єдиної. До того ж треба зважити, що у варіанті радіомаяка виконання завдання бокової корекції можливе і без наявності радіокерування відстанню і у складній оперативній обстановці, коли неможливо встановити зв'язок з його пунктом.
Щоправда наведена суперечка була суто теоретична, бо, з огляду на строк початку другого етапу випробувань Р5, — середина 1953 року, на таку велику реформу, що хотів здійснити Конопльов, просто не вистачало часу. Проте, щоб зберегти ще на деякий час добрі взаємини, Борисенко погодився змінити поляризацію випромінювання маяка БРК на вертикальну це не відігравало ніякої ролі, але виглядало як визнання доцільності застосування цієї поляризації у системі радіокерування.
Але Борисенко зрозумів, що підпорядкування нашої лабораторії Конопльову може завдати великої шкоди подальшому розвитку системи БРК, через заперечення її самостійного вдосконалення, що на нашу думку було необхідним через відчуття тимчасовості потреби у радіокеруванні відстанню, в той час, як потреба у радіомаяку здавалась довічною. І саме тому Борисенко домігся можливості проектувати новий радіомаяк БРК2 як було бажано ще у нашому першому проекті у сантиметровому діапазоні, без прив'язки його до конкретної ракети.
Восени того ж року один з підрозділів нашого НДІ переживав важкі часи — його замовник, Військово-морський Флот, зняв замовлення на розробку цим відділом радіовізира для керування літаючою протикорабельною бомбою та припинив фінансування. Колектив відділу вважав, що справа в тому, що попередні роботи по цій розробці йшли невдало і це підірвало віру замовника в колектив. Тому група з 18-ти фахівців цього колективу, усвідомивши свої помилки, палала бажанням довести замовникам, що за два-три місяці буде створено радіовізир без недоліків. Керівництво НДІ знайшло можливість профінансувати такий обсяг робіт, але ж решту працівників відділу воно було вимушене перекинути на інші роботи, де було фінансування, а людей не вистачало. Саме такою роботою було створення системи БРК2 у сантиметровому діапазоні радіохвиль, що була доручена нашій лабораторії, яка в той час переживала нелегкі часи, бо триваюче виробництво систем БРК на харківському заводі ім. Шевченка вимагало безперервної присутності на ньому бригади з чотирьох-шести фахівців під проводом замісника Борисенка, згадуваного вище Зикова К.К. та стільки ж працівників у Москві працювали на виробництво, що крім Харкова, йшло і на нашому дослідному заводі, моя нечисленна група була перевантажена проектуванням допплерівської підсистеми для Р5. Щоправда, у грудні Конопльов серйозно збільшив групу, але з вилученням її з лабораторії Борисенка. Отож у останнього не стало іншого виходу, як підхопити згаданий колектив збанкрутованого відділу та умовити керівництво НДІ створити на цій базі новий відділ, непідлеглий Конопльову. Це й було зроблено за два дні по вилученню моєї групи. Ще й мене вернули до лабораторії Борисенка на його місце, він бо обійняв посаду начальника нового відділу, у якому тепер стало п'ять лабораторій та конструкторське бюро. Поки тривали ці події я хворів, підхопивши ангіну в поїзді, повертаючись з Харкова, де я виконував завдання Борисенка, розбираючись з ненормальною поведінкою щойно виготовленого на заводі передавача. Може саме це моє відрядження і надихнуло Конопльова вилучити мою групу від Борисенка.
У новому відділі колишня лабораторія Борисенка одержала статус провідної з проектування систем і наземної апаратури. Інші чотири лабораторії зберегли свою спеціалізацію — лабораторія обробітку сигналів та дешифруючих приладів, лабораторія приймачів, антенна лабораторія та лабораторія радіовізиру. Конструкторське бюро відразу було завантажено справами систем бокової радіокорекції старої, що вже вироблялась на за водах і новопроектуємої.
Нові колективи мали досвід розробки приймачів сантиметрового діапазону, імпульсних схем та сантиметрових антен, саме такого і бракувало самому Борисенку і всій колишній його лабораторії.
Кінець 1952 року пройшов в осмисленні колективом відділу нових завдань та визначенню потрібного набору радіоламп та напівпровідникових приладів для майбутньої системи. З перших же днів 1953 року почалось розробки ескізного проекту системи БРК2, що було закінчене у березні.
Хоч система не мала прив'язки до певної ракетної системи, але ми вели проектування спираючись на характеристики ракетного комплексу Р12, що проектувався щойно створеним ОКБ-586 Дніпропетровського заводу №586 (тепер Південмаш), що на той час був перепрофільований з автомобільного на ракетний для серійного виробництва ракет.