По старій пам'яті згадав, що на цьому даху є фронтон, який тримають двоє бородатих атлантів. Роздивився зблизька. Атлантами вони були лише на половину. Верхню. Бо нижню половину напевно, вирішили не робити зовсім і замінили тумбами. Вирішив не соромитися і всівся звісивши ноги на фронтоні будинку. Колись, у часи, коли я був торговим представником, майдан Конституції був моїм улюбленим місцем у Харкові. Багато чого тут змінилося. Назва змінилася також. Не пам'ятаю як площа називалася раніше. Навіть велетенський градусник, що висить на стіні сусіднього будинку, де знаходиться потрібна мені поліклініка, замінили на кращий. Уявив, як я виглядаю з боку. Сидить собі бородатий дід на фронтоні, і ніжками чеберяє, як той зайчик… . Мимоволі на обличчі з'явилася посмішка. Людей на площі не було зовсім. Тож ніхто не заважав мені досхочу надивитися на градусник, велетенський купол Благовіщенського собору, і на захід сонця, від якого на небокраї лишилася лиш незначна пляма світла, що нагадувала про те, що сонце все ще десь існує, але світить вже комусь іншому.
- "Гарний все таки світ. Нажаль я вже не відчуваю себе його часткою."
- "Все стало якимось штучним."
- "Так, з'явилося відчуття, що граєш у комп'ютерну гру, де існує завдання потрапити додому, але ні у кого з НПС немає інформації, як саме ти зможеш туди потрапити."
- "А може все таки, коли я помру, я попаду на Зею?"
- "Ти цього не можеш знати. Треба спочатку повністю відновити здобуті на Зеї знання, спробувати повернутися туди за допомогою свідомого сновидіння. А для цього необхідно вилікувати голову. Якщо ж нічого не вийде, і у тебе більше не залишиться варіантів, тоді можеш повну голову напхати суїцидальними думками. А далі набирай висоту, і з розгону об землю! Отак, л-лясь!!! Так щоб і мокрого місця не лишилося! Ну або чекай на висоті."
- "Чого мені там чекати?"
- "От дурник! Чекай, поки тебе ППО зіб'є, як ворожого безпілотника!"
- " … Я щось не зрозумів! Це в тебе жарти такі, так?! Це типу, я там, у небі буду, як пілот без літака, а мене зіб'ють, як літак без пілота?! Це, типу, мій внутрішній недоголос зі мною так тонко жартує?!"
- "А ти, значить, такі тонкі жарти почав розуміти?!"
- "Можеш собі уявити, таки почав!"
Над Харковом почала набирати оберти сирена. Вона була встановлена десь поблизу, тому що вила так, що от-от пломби з зубів повипадають. Я звівся на ноги. Ці кацапи вміють зіпсувати настрій.
- Так, да?!!! То ви так, да?!!! Саме тоді, коли я вирішив досхочу з собою посваритися, вам конче необхідно своє кацапське рило у розмову розумних людей встромити?!!! Та пішли ви до стобісової мами!!! Та я вам зараз ваші срані ракети у ваші кацапські дупи позапихаю!!!
Сирена раптово стихла. "Хаю…, хаю… ." долетіло до мене відлуння мого спічу. Я нахмурив брови.
- "А ти помітив, що ти мене назвав розумною людиною? Себто я отримав підвищення? Не голос шлункової порожнини, не доморощене альтер еґо, а розумна людина?"
- "І ти іди в сраку!!! І взагалі, тепер я образився! Он бачиш, хмари збираються. Не хочу на вулиці сьогодні спати! Треба йти шукати нове тимчасове житло, а тут ти з своїми підвищеннями. Все! Тепер півгодини можеш мене не кликати!..."
***
(Кінець першої частини. 27.09.2022. м. Бровари, Київської області.)