Тобі зараз два дні з хвостиком. У тебе тут навіть ім'я власне з'явилося. А спогади старого маразматика Валерія пора навчитися тримати у ролі валізи зі старим барахлом."
- "Так, і вимушений визнати, тіло мені дісталося нічого собі, гарне тіло. Ендокринна система врівноважена на рівні супермена. Ось зараз, хоч і не свідомо, пройшов по лезу бритви, був на волосину від смерті, але навіть запізнілого викиду адреналіну немає. Спокійно аналізую інформацію. Неначе кішка, що втекла від зграї собак, мимохідь вислизнула з під коліс декількох машин, а за мить вже спокійно сидить і вилизується, неначе нічого не сталося."
- "І все ж таки, як неемоційно мене тут можуть стратити. Его вимагає співчуття і жалості."
- "Це тому, що виникає дисонанс від побаченого і почутого. Сірі не є десятирічною дівчинкою. Це деміург, вік якого, у порівнянні з моїм, можна вважати вічністю. Якої емпатії ти від неї чекаєш? Це все одно, що ти звернувся б до Сфінкса на Землі. До істоти, що прожила тисячі років, і у якої ти викликаєш цікавості не більше, ніж хробак під ногами. Напевно тому тут так поважають першонароджених. Крім того, що вони можуть розмножуватися, у них ще лишаються почуття, емпатія. Їхня ендокринна система ще розбалансована настільки, що дозволяє любити, співчувати, радіти і гніватися. А життя наступних стерилізоване і врівноважене. Воно тільки і може слугувати, що для створення умов для життя першонародженим."
- "До речі треба буде запитати Сірі про Бога, деміургів, і про тебе. Так про тебе, голос у моїй голові, що доволі часто влазить у роздуми з дурними ідеями."
- "А ти не боїшся, що наявність голосу у голові, може стати тригером для твоєї ліквідації, як особи з шизофренічним роздвоєнням свідомості. Тобі скоро зейців вбивати треба буде, а ти з собою домовитися не можеш?"
- "Ні, на цей раз ти мене не підловиш! Сірі зараз читає все у нашій макітрі, і якщо я почну ховати свою зацікавленість до власного стану здоров'я, це ще швидше може послугувати вироком. Вона про тебе вже все знає. І я нарешті взнаю, що ти за один."
- "Добре, а з приводу навчання ремеслу, потрібно говорити правду, а далі нехай буде, що буде. Я зараз як на прозекторському столі. Мене дивляться наскрізь. То ж вперед."
- У мене немає вибору, Сірі. Ремесло на Зеї, це вплив на реальність з величезними можливостями. Зі свого минулого життя я засвоїв одну думку, яка підходить до реальності настільки, що я можу вважати її стовідсотково вірною. "Сенсом життя всіх живих істот є процес зміни реальності навколо себе". Виходячи з цієї тези, якщо я зараз відмовлюсь освоювати ремесло, я відмовлюсь від стовідсоткового життя, на користь життя з одним відсотком сенсу, лише тому, що злякався смерті. Мені хочеться вважати, що страх смерті я вже поборов, тому звісно ж, я хочу оволодіти ремеслом, бо дуже вже комплексую, коли мені треба сходити до вітру, а прибрати за собою, як дотичний до ремесла зейць, я не можу. Те, що на додачу до ремесла я отримаю таку небезпечну зброю, як я розумію, знаходиться поза можливостями мого впливу. Тобто хочу я її отримувати, чи не хочу, не має значення, я її все одно отримаю. На Землі звичаї ще доволі дикі, і у нас ходить таке прислів'я: "Бог створив людей різними, сильними і слабкими. А потім Семюел Кольт створив свій револьвер і вирівняв їхні можливості". У обов'язки чоловіка входить захист свого життя і життя своїх близьких, і наявність зброї робить чоловіка на Землі більш впевненим у собі. Тому те, що я буду мати можливість вбити живу істоту, мене навіть тішить. Але тішуся я, скоріш з того, що буду мати можливість вбити захищаючись, тобто буду мати змогу перемогти агресора. А думка про те, що мені доведеться когось навмисне вбивати, не надає мені радісних емоцій. Якщо ради ремесла мені потрібно буде взяти участь у ритуалі вбивства…, я просто готовий до цього, але радості від цього я точно не отримую.
- Що ж, тоді продовжимо. – Сірі ніби і не робила паузи. Зараз дріада стояла коло свіжезалитого фундаменту, на якому було викладено вже три ряди цегляної кладки. У синьому будівельному комбінезоні і оранжевій касці Сірі, тримаючи в руках кельму, пристукувала нею по свіжепокладеній на цементний розчин цеглині, і пильно слідкувала, щоб цеглина лягла рівно, звіряючись по мотузці, що була натягнута для підтримання горизонту. Серед галявини така новобудова виглядала трохи дико, але всім на це було начхати. Коло межі лісу літаючих тіл побільшало. Там на своїх місцях лишилися Аїд і Евеліна. Татанія зникла. Мабуть кудись пішла. Але натомість з'явилися ще з десяток нових клієнтів, що також, у позі пустих марнотратників життя на невидимих шезлонгах, розляглися у повітрі з закритими очима. Серед новоприбулих я відзначив двох гномів і одного ельфа. Інші були дріадами. Сірі взяла до рук наступну цеглину і не звертаючи на мене ніякої уваги, продовжила розповідати так, неначе розмовляла сама з собою.
- Так, що там у тебе наступне? Чому дівчинка? Тут все простіше, ніж тобі здається. Коли ми з Аїдом зустрічалися минулого разу, був необхідний процес навчання. І хоч світ Зеї, це досить часто, світ минулих і наступних, де молодість і старість тіла майже нічого не означають, однак похилий вік вчителя все ще надає вагомості тій інформації, яку від нього отримують. Тому тоді був дідусь Хнор. Зараз головним є процес отримання великих масивів інформації. Тому я використовую дитячий організм дріади. Мозок дитини може дуже швидко засвоювати нові знання і досить гнучкий, щоб сприйняти незвичну інформацію. Дитячий організм також не обтяжений навантаженням статевих рідин, що заважають сприйняттю і обробці інформації. У тіло Сірі я вклала не лише іскри розуму і досвіду. Тілом Сірі також скористалася і моя іскра життя. Це спричиняє певні незручності, бо тіло також впливає на іскру життя, а часу на адаптацію у мене немає. Тож інколи необхідно давати тілу можливість вволю побавитися. Тут можна одразу додати про деміургів.
Деміурги, це енергетичні безтілесні істоти, що мають одночасно багато іскор життя і багато іскор розуму і досвіду. Всі іскри існують у повному симбіозі на рівні енергетичного і інформаційного поля. Ми всі маємо окремі свідомості і одні спогади, і в той же час кожен має свою інформацію, а я маю одну загальну особистість. Всі разом і все окремо. Точніше пояснити навряд чи можливо. Одна особистість тільки думає, що може осягнути багатоособистісну істоту. Насправді при більш детальному вивченні і усвідомленні, як ти кажеш, почне підтікати дах. Я можу донести це, лише навівши приклад неможливості усвідомлення безмежності космосу.
Спробуй уявити собі, безмежний космос. Ти зразу розтягуєш свою уяву якомога далі і намагаєшся уявити найбільші розміри простору, які можуть існувати. Як тільки у тебе в уяві з'являється якась картинка, ти розумієш, що сама ця картинка уявного, величезного космосу вже має межі, а за умовою потрібно, щоб космос був саме безмежний, і ти знову починаєш розтягувати уяву ще далі. І так починає повторюватися до безконечності. А оскільки життя живої істоти обмежене часом, то смертний, тобто кінечний мозок входить в клінч перед безкінечною задачею, і видає напис "ERROR". Щоб уникнути таких помилок, існує втома організму. Щоб своєчасно відмовлятися від нескінченного повторення алгоритму безконечності, люди придумали нескінченні казки. "З'їв вовк порося, а порося вовка, наша казка гарна й ловка, та не вся, бо з'їв вовк порося, а порося… ." Дитині подобається нехитра примовка, яку можна розказувати так довго, як заманеться. Вона спочатку довго бавиться, повторюючи цю криваву вакханалію, бо це взаємне поїдання лише звучить весело, а через деякий час, втомившись, просто відкидає цю справу, щоб зайняти себе чимось цікавішим. Коли діти підростають, настає час легенд. Свиню і вовка змінює Уроборос, змій, що охоплює всю земну кулю, постійно поїдає свій хвіст і одночасно росте у довжину. Він у свою чергу переходить до образу кола, що не має ні початку ні кінця, а далі можна вже переходити і до безмежності космосу. Просто засвоюється нове поняття, що космос не має меж, і все, немає необхідності уявляти безмежність. Істота вже навчена, що окрім втоми нічого від подібного заняття не отримає.
Так само відбувається з намаганням уявити багатоособистісний організм. Немає сенсу намагатися пізнати це поняття, краще просто поставити галочку коло факту, що такий організм існує. Максимально на що здатна уява, це сіамський близнюк з багатьма головами, Лернейська гідра, багатоголовий Смоґ, шизофренічне помноження особистості. Насправді ж, щоб уявити собі багатоособистісний організм, необхідно стати багатоособистісним організмом, і ніяк інакше. Це як за допомогою уяви істоти, що живе у тривимірному світі, намагатися уявити себе у світі з чотирма вимірами. Це неможливо. Все ж зейць може уявити собі, як от воно, бути часткою істоти з великою кількістю особистостей. Для цього у нас, та і на Землі, існують командні ігри. Після досить довгих і досить продуктивних тренувань, у команди виробляється щось схоже на загальний егрегор, командне мислення. І під час напруженої гри, коли вся команда, неначе один організм, вдало співпрацює у загальній дії, тоді один гравець може відчути себе часткою чогось більшого, але відчути себе одночасно і цим самим більшим, нажаль, він не зможе.
Деміург – істота без матеріального втілення. Це не дозволяє нам повноцінно опрацьовувати інформацію. Ми, як енергетична істота можемо збирати інформацію, можемо її структурувати, але без матеріального втілення, ми не можемо аналізувати інформацію і робити висновки. Тож я доволі часто використовую матеріальні тіла, для того, щоб втілити в них одну з своїх іскор життя, розуму і досвіду, і проаналізувати події у світі, зробити певні висновки, або як у твоєму випадку, поповнити пам'ять поколінь пластом інформації про інший світ. У світі Зеї не було ще жодного такого випадку, щоб можна було отримати знання іншого світу і вивчити психологію тамошніх істот.