Недалеко від чорного ходу, у альтанці, яку місцеві лікарі та пацієнти використовували виключно як курилку, сиділо двоє чоловіків у білих халатах. Один з них палив, другий сидів з закритими очима і відпочивав.
- Палити будеш?
- Пригощаєш?
- Гуляй босота! Пригощаю.
- … не хочу. Втомився.
- Ого! Від халяви відмовляєшся? Дивись, Бо наступного разу так не поталанить. Точно не будеш?
- Уяви! … .
- Врожайний день?
- Дев'ятеро.
- З фронту?
- З фронту семеро. Ще двоє наче місцеві.
- А з місцевими що?
- Не знаю…
- Ха-ха! Треба мемчик намалювати. Такий собі чолов'яга в халаті розводить руками і каже: — Патологоанатом знає не все…
- Непогано. Половину преміальних за ідею скинеш на мій рахунок.
- Ну розповідай уже, чого ти там не знаєш?
- Уяви собі: смерть настала від того, що серце кожного, як метелика на булавку, нанизали на відмичку.
- … ?
- Ото! Маленький вхідний, без вихідного. Відкриваю грудину а в серці відмичка стирчить. І в другого те ж саме. І по всьому виходить, що відмичками в них вистрілили. Але це півділа. Після настання смерті, їх викинули з літака. Таку кількість переломів я один раз у житті бачив. Давно вже. Там у десантури парашут не відкрився. Тіло немов желе. Жодної цілої кістки.
- Літак? Місцеві?
- От я і кажу що не знаю. Їх на вулиці знайшли. На землі після них ями чималенькі. Поліціянти, коли приймали їх від тероборони, упізнали. Мутні тіпочки. Неодноразово були у відділку за бійки. Зараз я дякую всевишньому, що працюю не слідчим. Жодної думки. Якщо місцеві, то як на літаку опинилися, Чим можна так вистрілити відмичкою, щоб серце прошити?
- Ніхто нічого зараз розслідувати не буде. Та і було б за кого переживати. Ця шпана – кацапські вилупки. Спишуть на війну і туди їм і дорога. Ти краще за хлопців з передка попереживай.
- Так, там жесть. З міномета у бліндаж попало. Бійців по шматках привезли.
- Коли ці кацапи вже повиздихають?
- Нажаль не скоро.
- Починаю тобі заздрити.
- Та ладно.
- Тобі мертвих привозять, а мені живих.
- Так добре ж.
- Та воно так… . Але кожного дня, коли везуть поранених, боюся, що привезуть поранених полонених. Відео дивився, там лікарі поранених москалів лікували. Думаю не втримаюсь. Ото й заздрю. Немає в тебе такої ділеми.
- Порушувати клятву Гіппократа звісно не можна. Але не думаєш ти про людей.
- Москалі не люди.
- Так я не за них і кажу. Ти ото клятву порушиш, доправиш сердешного москаля до пекла, а поліціянт, що тебе забирати буде, також ділему матиме. Наче і сам би тому москалеві скальпелем горлянку погладив, і начебто, тебе звинуватити немає в чому, бо гарну справу зробив, але по закону, забрати мусить.
- Та не переймайся, я нічого не казав, ти нічого не чув, та і полонених до сьогодні не привозили.
- Та я знову не за те кажу. Я тобі, власне, жаліюся на життя, та на те, яка важка у мене робота. Уявляєш, от начебто трохи прихворіла людина, лікар їй капельницю призначив. Санітарка ту капельницю поставила. І у вену якимось невідомим, зовсім таким, незбагненним чином, потрапив невеличкий пухирець повітря. Невеличкий зовсім. Кубиків зо три. Так я за те кажу, що у таких випадках дуже тяжко визначити причину смерті. А тим більше з таким темпом життя, як зараз. Поспішаємо, поспішаємо, а якість виконання роботи страждає. А з іншого боку, що покійнику до того, від чого він помер? Немає йому до того жодного діла. А патологоанатом напише щось про інфаркт, або ще якусь хворобу і йде у курилку з почуттям виконаного обов'язку. А у альтанці йому закурити дадуть, якусь імпортну цигарку, бо є на світі добрі люди. А порушувати клятву Гіппократу не можна. То гріх великий.
- Тобто приписати інфаркт то не гріх?
- Так, жодного гріха в тім немає. Клятва Гіппократу дається відносно живих і відносно людей. А на стіл до мене попадають і не живі, а якщо москалі, то і не люди… .
11 *** Зараз.
Вийшовши з під'їзду, вирішив ще якось загладити вину перед Андріївною (я ж не навмисне змусив стареньку спостерігати некромантське шоу), звернувся до неї з проханням порадити, яка крамниця зараз працює. Найкраще можна отримати прихильність людини, якщо дати їй можливість допомогти тобі. Також обов'язково щиро подякувати. Бо не подякувавши, можна потім півдня ходити з обпльованою спиною. І добре якщо просто плюнуть, а якщо слина ядовита? А якщо ще пошепки прокльон повісять. І ходи потім, або на око кривий, або з болячкою на язиці. А загалом просто треба бути ввічливим до старших. Бо добре слово, воно і холоднокровну змію зігріє. Навіть королівській кобрі, і тій десь в районі хвостика потеплішає.
На лавці Андріївна сиділа вже не сама. Тимчасово полишивши свою подругу, Андріївна дуже докладно розповіла як знайти продуктову крамницю і комісіонку. Сказала також, що алкоголь зараз не продають. До чого вона це? Напевно, треба буде і одягом зайнятися. Бо не на ті думки я людей своїм зовнішнім виглядом наштовхую. Виконавши свій обов'язок у сфері допомоги людям, та отримавши порцію подяки, Андріївна продовжила щось розповідати подрузі, і немов би автоматично, витягла з торбинки блокнотик, та щось туди записала.
12 *** Зараз.
Відмахавши з півкілометра, я знайшов таки продуктовий. Підійшов до крамниці з чорного входу. На вулиці вже добре припікало сонце, тому двері чорного входу були напіввідчинені. Біля входу стояла довга лавочка, та велика урна. Видно персонал виходив сюди перекурити. Зараз нікого видно не було, тому я усівся на лавочку, витягнув ноги, які за пів кілометра дороги встигли про себе нагадати гудінням, та зітхнувши закрив очі.
Секунд за тридцять у приміщенні магазину почувся якийсь гармидер. Не відкриваючи очей я здивовано підняв брови. Ледве вписавшись у вільний простір, з напівпричинених дверей, немов корок від шампанського, вилетів білий з чорними плямами кошак. Миттєво перебігши двір, з переляканим шипінням він шурхнув у найближчий кущ. Слідом за котом з дверей, низенько понад землею, вилетіла буханка хліба та зіжмаканий чорний пакет. Ця пара спокійно, тихенько, без нявчання і криків підлетіла до мене і коли опинилася в моїх руках завмерла так, неначе у неї скінчилися батарейки. Розплющивши очі, я критично оглянув чорний пакет з написом "BMW", і поклав у нього буханку, ніжно промовляючи:
- Молодці, гарна поведінка викликає повагу та взаємопорозуміння. Не те що деякі.
З під куща, не мигаючи, за мною напружено стежила пара широко розплющених зелених котячих очей.
З комісіонкою так швидко не вийшло. На це мого уміння не хватило, тому, дзеленькнувши дзвоником на дверях, та розбудивши продавця, я зайшов у порожню крамницю і попросив його показати, що у нього є з електроніки. Вибір був, але все що було, було старезне, як хобот мамонта. Запевнивши напівсонного робітника торгівлі, що купувати я зараз не буду, бо не маю з собою необхідних коштів, але хочу підібрати щось, щоб за допомогою інтернету хоч новини можна було подивитися, бо телевізору зараз довіри нема, мазнувши очима по відкритій кватирці, я розвів руки, приблизно показуючи бажаний розмір гаджета. Зрозумівши, що перед ним за клієнт, котрому потрібні не характеристики а розміри, продавець, посміхнувшись, підійшов до вітрини, на якій стояли мастодонти іноземної комп'ютерної техніки, і недбало махнув рукою, немов пропонуючи жертві самій обрати той рарітет, який їй зараз втюхають. Але це був той випадок, коли мене влаштовував майже любий варіант. Для того, щоб набирати текст і іноді глянути ютуб, особливих характеристик не потрібно. Вибравши той ноутбук, що відрізнявся перебивною картинкою метелика, коло віконця мишки, певно якийсь учень полишив, я перевірив, що клавіатура і мишка працює, що маю систему віндовз 7.0, хром і ворд, щоб не заморочуватися вдома з настройкою. Подякував продавцю, і пообіцявши повернутися з грошима, вийшов на вулицю. Знову таки, знайшовши неподалік лавочку, я, поклавши поряд пакет з хлібом, примостився і відкинувшись на спинку, закрив очі.
- "Це ж коли він знову засне?"
- "Певно вже заснув."
І дійсно, видно дзвіночок, прикручений на дверях, його ніколи не підводив, тому що продавець вже куняв на стільчику. З дальньої полиці, де були складені стопочкою вживані ноутбуки, злетів один, та полетів до вітрини. На вітрині ноутбук, з перебитим на панель метеликом, тихо, без клацання закрився та злетів у повітря. На його місце відкрившись став ноут із запасника. Зарядка скрутилася у кільце та приєдналася до втікача, і вони через кватирку вилетіли з магазину. Я слідкував, щоб на вулиці не було пересічних глядачів, тому все пройшло тихо. Ноутбук із зарядкою долетіли до кута будинку, та поза кущами неспішно полетіли до зайнятої мною лавочки. Коли гаджети підлетіли до найближчих кущів, завила сирена.
- "Швидше лишай його і на тренування"
Ноутбук завмер у траві за кущами, а земля з травою, кущами, деревами, будинками, та з лавочкою, на якій завмерло моє тіло, різко пішла вниз.
- "Шукай. І швидше, бо у нас лічені хвилини."
Висота була метрів зо триста. Картинка чітка. Село виглядало як на фотомапі крупного масштабу. На небі хмар майже не було.
- "Там"
У декілька велетенських ривків картинка наблизилася. Зображення стало чорно-білим, лінії по краям зони огляду почали змазуватися. Невисоко, метрів сто над землею, летіла ракета. Невелика, метра півтора, крильця, хвостове оперення, все як треба. Справжня. Можна було навіть сказати, що вона гарна.