Очевидно, я потрапив на прохідну. За мить я забув, що зовсім недавно дав собі слово не шукати нових пригод. Але хіба хочеш — мусиш! Особливо, якщо ти не хто, як сам барон Мюнхгаузен! Знали б ви, панове, як мені закортіло відвідати Рай! На саму думку про це аж у горлі перехопило дух! Чи випаде ще коли нагода побувати у такому святому місці?
Я зізнався охоронцеві, що справді намірився відвідати Рай, але, здається, трохи заблукав, тож прошу пропустити до райського піднебесся.
— Запрошення маєте? — заступив мені дорогу охоронець.
Я пояснив, що досі переді мною ще ніхто не зачиняв дверей.
— А що ти за цабе будеш? — здивувався охоронець.
— Передайте, — кажу, — старшому, що до Раю власною персоною прибув сам барон Мюнхгаузен.
Довго чекати мені на запрошення не довелось. Не встиг я, панове, випалити люльку, як переді мною вже стояв чи не якийсь тутешній зверхник — невисокий товстун з усмішкою, яка водночас означала і подив, і радість, і захват:
— Бароне! Бути не може! Не казка, не сон, а справжнісінький барон! А я щойно втретє перечитую книжечку про ваші пригодоньки. Неймовірненько! Чого це ми стоїмо? Ходімо до мене у кабінетик!
Побачили б ви, панове, що то був за кабінет! Іншим словом назвати не можу — райський!
Звичайно, як шляхетно вихований гість я негайно ж висловив своє захоплення, на що господар кабінету скромно відповів:
— Хоч як нас обсіли негаразди довкола — війна, нестатки, голод, — але ми тут намагаємось підтримувати райський рівень життя. До речі, пане-бароне, забув відрекомендуватися: настоятель Раю — архангел Аркадій. А втім, ви з дороги, не за-вадило б щось і перехопити.
Панове, коли я доходжу до розповіді про райський обід, у мене завжди тече слинка... З меню можу вам назвати хіба що червону та чорну ікру і кілька делікатесів із найніжніших риб — далі моя обізнаність у кулінарії виявилась недостатньою, хоча я не раз бував на проханих сніданках, обідах і вечерях мало не у половини можновладців матінки Землі. А що за напої! Краще б я туди не потикався, бо тепер почуваюся, наче в пустелі. І все це, мушу вам сказати, у супроводі райських мелодій, танців і співу святих янголят. Я уявляв собі Рай, а фантазія у мене, повірте, багатюща, — але він перевернув найсміливіші мої здогадки!
Після обіду я волів би перепочити, і архангел Аркадій порадив мені трохи помандрувати Райським садом. Для супроводу запропонував когось із своїх охоронців, але я вдячно відмовився, мовляв, з дитинства люблю мандрувати сам. Тож і стежку до Райського саду зможу знайти з допомогою місцевих мешканців. На прощання я подякував архангелові Аркадію за теплу зустріч, і заглибився у Рай. Правда, володар Раю попередив мене, щоб я не зважав на деякі побутові незручності, мовляв, останніми місяцями тут провадяться ремонтні роботи. Звичайно, я дуже шкодував, що зі мною немає Пирія — він залишився за ворітьми Раю, щоправда, напоєний святою водою і нагодований райською травою.
Ледве встиг я покинути кабінет архангела Аркадія, як до мене кинулося з десяток янголів із обскубаними крильцями, і в латаних-перелатаних свитинах.
— Дайте, рада Христа, хоч шматочок хліба — благали мене вони хором, простягаючи змарнілі ручки.
— Любесенький бароне! — знову озвався солоденький голосок архангела Аркадія, і гурт янголів миттю знявся угору, закружляв довкола мене легенько вимахуючи крильми. — Не затримуйтесь довгесенько у садочку, ми тут для вас приготували райський куточок для відпочиночку.
Я попросив архангела Аркадія не завдавати собі зайвого клопоту. Як старий вояка я можу переночувати будь-де, навіть верхи на коні.
Треба сказати, панове, про свою давню звичку: хоча б де я гостював, завжди прихоплював із собою зайвого бутерброда, чи який кулінарний виріб — я їх щедро роздаю жебракам і юродивим.
Цим разом янголи, мов голуби, розшматували бутерброд так швидко, що я не встиг навіть отямитися.
— Чи вас тут не годують, мої янголятка? — запитав я у них.
— Годують, добродію, годують — святим духом...
Аж тут я побачив, як наді мною пролетіло янголятко, вигукуючи жалісним голосочком: "Кому газету?! Кому газету?!"
Я простяг руку назустріч янголяткові.
— Дядечку, у нас зазвичай газети роздаються безкоштовно, але, якщо ваша ласка, дайте два шаги...
Я розщедрився на три монети, зате мав у руках свіжий номер газети "Райське життя".
— Е, послухай, — поманив я пальцем до себе янголятко, — навіщо вам здалися гроші, якщо ви живете у Раю?
— Кому Рай, а кому хоч помирай... — зірвалося з вуст у янгола, але він швидко оправдався, — то я так заради рими, — а потім озирнувся і запитав:
— А ви, дядьку, нікому не розповісте?
Я дав йому тверде козацьке слово — нікому.
— Розумієте, ми тут із хлопчиками-янголятками прорили дірку нагору і потихеньку прикуповуємо харчів на вечерю. Не духом єдиним виживаємо...
Райська газета майже нічим не відрізнялась від тих, що видавалися на Землі, хіба що була ошатніша, тиснена на золотому пергаменті. Мене чомусь зацікавило оголошення "Даю уроки янгольського співу". А внизу адреса: Архангельська,7. Мушу зізнатися, окрім пригод я мав давню мрію навчитися співу. На превеликий жаль, голосу я не мав, як і музичного слуху, хоча за дві милі міг почути комариний писк. Може, хоч на схилі літ моя мрія збудеться?
Я підійшов до картонного будиночка і постукав у двері. Двері не відчинилися, а впали просто у кімнату.
— А, козаче, заходь, заходь, тільки обережно. У нас тут все на чесному слові тримається. Третій рік на ремонт очікуємо. Але ремонтують тут тому, хто ближче до начальства...
Переді мною стояла янголиця не менше 300 фунтів вагою, у руках тримала мокрий, щойно викручений рушник. Вона струсила з могутніх крил мильну піну і запросила до столу.
— Вибачте, добродію, за безлад — сама-одна на господарстві, тому зашилася по самі вуха. Діти — хто у школі, хто на рибальстві, а чоловік, як завжди, — у корчмі з янголами-випивохами. Доводиться ще й підробляти. Зараз я прослухаю ваш голос. Умова така: година навчання — дві гривні, дві години — три гривні... Ану скажіть: а-а-а-а...
Коли я спробував проспівати кляту букву А, то видав цілий набір звуків, які аж ніяк не нагадували першу літеру абетки: е-ме-ке-ке...
— Добродію, — проказала навчителька, — з вас три шаги за прослуховування — і бувайте здорові! З такими вокальними здібностями ви можете сміливо працювати на ринку, продаючи підкови або кабачкове насіння. Як кажуть українці: чого Бог не дав, того чорт не відбере.
Решта оголошень у Райській газеті були короткі, як вигуки командира: "Пропоную Білу і Чорну Магії", "Ворожу", "Запрошую янголиць, які сумують", "Для невихованих янголят потрібна гувернантка" тощо. Нарешті я перейшов до інших шпальт. Розпочав із першої сторінки. Усі шпальти були заповнені малюнками з ликом архангела Аркадія та докладним описом його життя та діянь.
Кожна стаття чи замітка закінчувалась одним і тим самим закликом: "Хочемо довічного панування архангела Аркадія!" І підписи: група янголів? Я зрозумів: на таку любов мав претендувати хіба що Творець.
Коли я бачу черги, я завжди запитую: хто останній, а вже потім намагаюся дізнатися, що дають. Але тут я побачив кілька черг, тому розгубився і почав допитуватися, куди вони, ці черги, ведуть?
Виявляється, цього дня був приймальний день у заступників володаря Раю. Одні янголи стояли, аби розв'язати питання з ремонтом райських будівель, другі — у зв'язку з початком опалювального сезону — бракувало дровець, треті просили виділити більше зілля для райського шпиталю, четверті — скаржились на сусідів пияків, п'яті — на низький рівень культури у чиновників Раю.
Мені стало моторошно. Чи туди я втрапив? Поки мене гризли сумніви, я опинився поблизу високої золоченої брами з різьбленою табличкою:
"Райський сад"
А трохи осторонь — невеличка попереджувальна табличка "Стороннім вхід суворо заборонено!"
Заскрипіли мелодійно ворота і легко прочинилися.
— Хто тут барон Мюнхгаузен? — почув я приємний чи то чоловічий, чи то жіночий голосок.
Я відокремився від різношерстого янгольського натовпу, пройшов у ворота — і в одну мить вони зачинилися за мною.
Те, що я побачив у Райських кущах — не надається опису, ще не вигадано таких слів, якими можна було оспівати, не створено фарб, якими можна було змалювати красу цього заповідника. Тут усе цвіло, пройняте божественними пахощами. Зда-валося, — два кроки відокремлювало Райський сад від того таки Раю, але яка прірва! Тут квіти і трави встеляли землю, створивши своєрідний живий килим. Від небес і аж донизу весь ефір повнився музикою, кольоровими переливами світла, схожими на веселку, а вуха — ніжним співом янгольських голосів:
Принеси, принеси, принеси
У долонях намисто з роси...
Доведи, доведи, доведи
В Рай, де квітнуть казкові сади...
Я помітив, як по живому килиму пропливали колісниці, запряжені вогнистими пегасами. Крилатими кіньми правили молоді машталіри, прибрані у золотом гаптоване вбрання, виграючи на сопілці райські мелодії... У каретах на пухнастих подушках, розцяцькованих ніжними узорами, напівсиділи, напівлежали пани та панії, насолоджуючись красою Райського саду.
— Карету подано! — оголосив невідомо хто оксамитовим голосом. Божественне створіння було закутане у чоловічий одіж, тож я одразу збагнув, це мій янгол-охоронець. 3 його допомогою я легко забрався до карети, однак вона навіть не нама-галася рушити.
— Пане-бароне, — ніяково звернувся до мене мій янгол, — чи не нудно буде вашій світлості самому в дорозі? Чи не бажаєте для приємної компанії панянку?
— Красно дякую. Чи не будете такі ласкаві самі проїхатися зі мною у кареті?
— О, прошу, прошу. Якщо ви відмовляєтесь від послуг панночки, то я зобов'язаний супроводжувати вас під час прогулянки.
Мій янгол-охоронець сів поруч зі мною, і крилаті коні, мов лебеді, легко злетіли у повітря, і ми повільно попливли уздовж казкової алеї.
Панове! Якби ви знали, як мені тоді хотілося дізнатися бодай дещицю правди про справжнє райське життя! Коли б я не досяг свого, то, певно, до кінця життя карався б хворобою, назва якій допитливість.