Підігнувши трохи в узголів'ї верхній шар драпана, я створив собі щось, на кшталт подушки, і лишень моя голова її торкнулася, поринув у сон.
Прокинувся я пізно вночі від відчуття тривоги. Зразу згадав де я, і де мої речі. Спав я на правому боці. Лежати було трохи незручно. Вирішив повернутися на лівий бік і з'ясував, що імпровізованої подушки під головою не було, а ковдра моя так зрослася з драпаном, що не залишилося і сліду від розрізу. Тіло моє було м'яко зафіксоване м'якоттю драпана, і зовні стирчала лише голова. Посовавшись, немов ведмідь у барлозі, розриваючи рослинні зв'язки, звільнив собі трохи місця для життя. Перевернувшись врешті на лівий бік, підважив плечем м'якоть рослини і загорнувши новий пласт драпана відновив собі подушку для комфортного сну.
В лісі повної темряви не було, і повної тиші теж. Щось десь шурхотіло, ходило, зітхало. Іноді вдалині подавало голос якесь невелике лісове створіння. Небо від мого погляду закривав листок лопуха, і я почав спостерігати за лісом ліворуч від себе. Серед рослинності було багато маленьких джерел світла, схожих на земних світлячків. Деякі мигали, деякі були постійними. Деякі плоди на деревах також означалися слабеньким фосфорним світлом. Загальної потужності світла не вистачало, для того, щоб щось освітити, або створити тіні, тому ліс видавався темною плямою, на якій то тут, то там, виникали і згасали білі зірочки. Зовсім недалеко від мого обличчя пара світлячків затіяла гру в квача. Коли вони, у своєму польоті, наближалися до поверхні драпана, або сідали на нього, вони освітлювали невелику площу губки, але яку форму мали самі комахи я роздивитися не міг. Подумалося, що на фоні цих маленьких світлих плямок, Ніконіна мала б бути прожектором. Напевне, у берегинь, у долині Ваахол, ночами відбувається ціла світова феєрія. Скінчить Сірі мене читати, навчусь у неї ремесла, і якщо Аїд мене не ліквідує, як непотріб, буду подорожувати. Полечу до Ніки на острів, подивлюсь на нічне шоу берегинь. Якщо не брати до уваги можливої ліквідації асом, то на Зеї можна жити як в раю. Харчі і вода під рукою, навіть будучи недотичним до ремесла, як я зараз, можна іти куди хочеш, жити як хочеш.
Я відламав трохи м'якоті драпана і потягнув у рота. Смачно. Різноманіття невелике, зате кількості хватить надовго. Видався собі схожим на хробака у яблуці. Можна одним боком їсти, іншим – срати. Лишень, іноді необхідно з місця на місце переповзати, щоб гівном не дуже смерділо. Зате вночі є чим похряцати.
І тут я зрозумів, звідки взялося те почуття тривоги, яке мене розбудило. Я помітив, що два світлячка сидять на невеликій відстані один від одного і зрідка моргають. Одночасно. Я раптово зрозумів, що це не світлячки. Це звір. Він сидів метрів за п'ять від мене і дивився мені в очі. Господи, як же я злякався! Куди й поділися всі позитивні результати тренінгів на роботу зі страхами! Упорскування слонячої дози адреналіну! Пульс з шістдесяти, б'ючи всі рекорди, підскакує до двохсот! Холодний піт і порожнеча під серцем. Час уповільнюється і якась нещасна секунда паралічу, витрачена на обдумування правильної реакції, перетворюється на хвилину. "Ментальний бар'єр!!! Йолоп!!! Ментальний бар'єр!!!" Хто б сумнівався, заснувши, я втратив контроль і ментальний захист разом з ним. З усієї сили, якщо це висловлювання може бути тут доречним, я одягнув ментальний бар'єр. Якби бар'єр був шапкою, то я б так її натягнув на голову, що розтягнув би до підборіддя! І потяглися довгі секунди очікування результату. Якщо це не спрацює, то мене точно трясця від страху ухопить.
Першими зреагували світлячки. Їхня тенденція рухів змінилася, і вони почали неспішно, продовжуючи свої хаотичні польоти, зміщатися врізнобіч від мене. Напевно, у мене таки вийшло збільшити діаметр ментального бар'єру, бо світлячки все розліталися і розліталися. Але невідомий звір продовжував сидіти і дивитися мені в очі. Пройшло, напевно, аж десять секунд! Або десять хвилин. За цей час я встиг обдумати все, і те, що бар'єр не працює, і те, що переді мною звір дотичний до магії, і зараз він накинеться на мене, з'їсть моє смачне і корисне м'ясо і закусить драпаном, і те, що це може бути звір гіпнотизер, і зараз я змушений буду сам собі перерізати горло. Але в решті решт, звір ще раз мигнув очима, повів головою, щось злегка шурхнуло, і стало зрозуміло, що він пішов.
- "Хух!"
- "Дякую тобі Боже, що я не москаль!"
- "А це тут до чого?"
- "Бо у москаля вже в штанах було б болото, а я мужньо втримався."
Відчувши, що я тримаю в руках ножа, навпомацки засунув його до піхов на поясі.
- "Господи, аж руки трусяться! То тепер чорта лисого я засну!"
І справді, постійно контролюючи ментальний бар'єр, і постійно вишукуючи серед світлячків очі невідомого звіра, я пронудився без сну ще, певно, пару годин. Лиш коли навкруги вже почало злегка сіріти, зникли світлячки, почулося стукотіння крапель дощу по листку лопуха у мене над головою, напруга трохи відпустила. Навкруги все стало сірим, і повіривши врешті решт, що ментальний бар'єр таки діє, під дріботіння дощу я заснув.
33 *** Колись. Невідомо де.
- Вста! Вай! Вста! Вай!
Літаючи над драпаном, Сірі іноді, на всі чотири кінцівки приземлялася на поверхню губки, проламуючи тонкий верхній шар, і спричиняючи струс мого імпровізованого ліжка. Вона таки упіймала мене з потеньга. Голова працювала ледь-ледь, очі не відкривалися, тіло слухалося погано. Випроставши зі свого драпанового спального мішка одну руку і по дорозі виламавши добрячий шмат губки, я з обуреним "Згинь!" кинув його в маленьку дріаду. Якби я виспався і був при повному розумі, я б ніколи так не вчинив, мені б не дозволило виховання. В Сірі я, звісно ж, не попав, але це надало їй нової порції енергії.
- Ага! Граємо в сніжки!
Мало не половина велетенського драпана порепалася, розділилася на велику кількість світло рожевих кульок і здійнялася в повітря. Щоб краще бачити, що відбувається, я відірвав і відкинув у бік листок лопуха, який вночі врятував мою голову від дощу. Сірі, ширяючи на висоті метрів п'яти над драпаном, в оточенні рою зі шматків губки, насупивши брови, давала команди.
- Лівий фланг, зліва! Правий фланг, справа! Фронт, по фронту! Вперед, мої рожеві воїни!
Сірі, жестом Наполеона, вказала пальчиком у мій бік. Сніжки з губки, немов кулі з кулемета, почали бомбардувати мою тушку, вкриту драпаном.
- Живим не дамся!
Я деякий час навіть намагався відстрелюватися від такої навали, але повністю втративши ініціативу у битві, вимушений був рятуватися з поля бою. Вставши на карачки, борсаючись в губці, немов свиня у болоті, я залишив територію драпана і виповзши на траву, уткнувся головою в чиїсь ноги. Підвівши погляд від землі, я побачив Аїда, Евеліну і Татанію. Вся трійця стояла рядком, і у німому подиві спостерігала за гармидером, який вчинила Сірі. Декілька сніжків влучило і у них, однак вони лише повтягали голови в плечі і здивовано лупали очима, не знаючи, як потрібно реагувати. Я підвівся на ноги.
- Єх, ви! З вашою допомогою ми б її завалили!
Евеліна спустилася на землю поруч від мене. Раптово своєю поведінкою вона перестала бути схожою на малу бешкетницю. Тепер вона була більш подібна до вчительки молодших класів.
- Ваарон, ти не справедливий. На Зеї ніхто в сніжки ніколи не грав. Тут сніг можна побачити лише високо в горах, але туди рідко залітають, тому ця гра тут не виникла. Та і взагалі, як я бачу, люди доволі агресивний вид живих істот. У вас майже все побудовано на руйнуванні. Навіть дитяча гра в сніжки. Так чи інакше необхідно нанести більше уражень стороні противника. Хоча вимушена зізнатися, що це доволі весело.
Глянувши на мене, Сірі нахмурилася, а потім почала вичитувати дівчат.
- Татанія, Евеліна, я що вас просила? Ви що, його нічому не навчили?
Я вирішив прикрити дівчат.
- Сірі, вони вчили мене дуже добре. Я вночі, за допомогою ментального бар'єра, навіть звіра якогось відігнав.
Раптом повітря попереду мене згусло, перетворилося на водяну плівку, яка створила люстро з нерівними краями, що висіло в повітрі перед моїм обличчям.
- То скажи мені, Ваароне, який результат цього навчання ти перед собою бачиш?
Тепер я зрозумів, що очі у мене не дуже добре розплющувалися не через те, що я ще не зовсім прокинувся. Моє обличчя нагадувало світлину жіночих сідниць, з реклами антицелюлітної мазі, з поміткою "до застосування". А по бокам висіли два вареника, які ще вчора були вухами. Я почав обережно обмацувати пухлини на обличчі і зразу відчув решту симптомів. Все лице раптово почало чухатися і боліти.
- А щоб мені …, все життя аплікатором Кузнєцова підтиратися! Що це таке?!
- Це, Ваарон твоє відображення. – Сірі скептично шкірилася, — А дівчата, оскільки погано тебе навчили, нехай реабілітуються. Евеліна, вилікуй. Татанія, прополощи його, бо дуже від нього … драпаном пахне!
Сірі з Аїдом кудись потихеньку попрямували, а дівчата кинулися виконувати покладені на них завдання. Мене підняло на півметра над землею і я завмер у повітрі, розчепіривши руки і ноги, немов морська зірка. Одяг з мене змело, неначе я був стриптизером і мій одяг зривався одним рухом. Від землі в повітрі, неначе прозорі ліани, до мого тіла потяглися водяні рівчачки. Доволі тепла вода оповила моє тіло, немов скафандр, залишивши відкритим лише обличчя.
- Затримай дихання, — попрохала Татанія.
Я встиг набрати повітря, коли вода закрила і моє обличчя і одночасно вся, спінившись почала швидко рухатися по моєму тілу. Три, чотири секунди такого душу з масажем, і вся піна зтікла на траву та дуже швидко розчинилася в землі. Хвиля гарячого повітря і тіло висохло. Невідомо звідки з'явився мій вже чистий та тепленький одяг, і так же миттєво одягся на мене, немов би пройшовши крізь моє тіло.