Доволі рідко тут стояли величезні стовпи дерев гігантів. Хоч небо було повністю закрите їхніми кронами, але світла хватало. Ліс можна було умовно поділити на поверхи. Якщо на першому була трава, яка чим далі від володінь Аїда, тим більше з м'якенького, зеленого килима, переходила в різнотрав'я, заввишки приблизно до коліна. Другим поверхом можна було вважати кущі, третім дерева, більшість з яких була плодовими, з різнокольоровими плодами. Висота дерев сягала десяти, п'ятнадцяти метрів. І третім поверхом були дерева гіганти, що розташовувалися на чималій відстані одне від одного і височіли чи не на сотню метрів. Бокові гілки у них починалися над кронами плодових дерев, тому я навіть розгледіти не міг які листочки мають велетні. Загалом, у рослинах я розбираюся, немов курка у фігурах вищого пілотажу, тому знайомих травинок, листочків, чи взагалі дерев, я тут не помітив. Але, і від відомих мені рослин, місцева флора не дуже відрізнялася. Загалом для мене навкруги був просто ліс. Лише на одному кущі я відмітив для себе чудернацькі листочки у формі трубочок. Все інше, більш-менш, було схоже на листочки, траву, гілочки. Кольори переважали зелені, тому на рослинність я особливо уваги не звертав. На землі проміж трави почали з'являтися ділянки повністю зайняті світло рожевою губкою. Цікава рослина. Вона росла суцільним килимом, заввишки десь пів метра і ділянками різної форми. Зовнішнім виглядом вона нагадувала розлиту дуже товстим шаром монтажну піну. Подекуди, ділянки губки були настілки великі, що займали взагалі всю площу між деревами. Ми повільно маневрували проміж ділянками з губкою і дівчата вводили мене в курс справи.
- Тут починається лікарня. Навкруги живуть різні істоти з проблемами у іскрі розуму. Поки Сірі буде тебе читати, ти можеш пожити тут. – Евеліна провела рукою навкруги, — Вибирай любе місце, яке тобі до вподоби.
- От ти зараз, Евеліна, все дуже зрозуміло розповіла, — я почухав рукою потилицю і упіймав себе на тому, що спародіював рух Аїда, — А можна, якось більш конкретно визначити для мене, де саме ті місця, з яких я можу обрати собі одне?
- О-о, це надовго…, — Татанія махнула нам рукою, — Я полечу обладнаю собі місце для ночівлі, Евеліна, давай завтра тут зустрінемося. У мене вільного часу буде десь до обіду, і я б хотіла хоч трохи побути присутньою коли Сірі буде читати?
- Добре, домовилися, — Евеліна з розмаху всілася у губку, немов у снігову кучугуру. Губка за текстурою була немов зефір, трохи тріснула, трохи проломилася і трохи прогнулася. Загалом дріада доволі зручно влаштувала свою дупцю. Польопала рукою поруч. – Сідай, примітивний індивид, будеш вчитися виживати у дикій природі.
Таталія махнула рукою і мені, здійнялася у повтря, і швидко набираючи висоту, зникла у вишині, очевидно обравши собі для ночівлі крону дерева — гіганта. Я трохи з сумом подивився їй услід.
- Що ж, народжений повзати, літати не в змозі, але в змозі добре повзати! – Я також з розгону вгруз дупцею у губку поряд з Евеліною. Сухо, м'яко, зручно і приємно. Мені сподобалося.
Евеліна почала методично мені розповідати: — Примітивне життя для недотичних на Зеї дуже просте. Якщо ти недотичний до ремесла, або якщо ти, такий як ти, тобто ще не навчений, то щоб жити на Зеї необхідно бути: захищеним від примітивних агресорів, мати що їсти, мати, що пити, мати де спати і мати можливість зігрівати своє тіло. Всі ці потреби ти можеш задовольнити практично всюди. Ось зараз ми сидимо на рослині, що називається драпан. Ця губка є чи не найрозповсюдженішою рослиною у світі. Її можна їсти, — Евеліна розчепірила руку, немов кішка, що випустила пазурі і видрала з губки добрячий шмат. Тут же вона надкусила його. Прожувала трохи, проковтнула, — Давно не куштувала. Драпан це сама універсальна рослина для життя на Зеї. У нас драпан вважається їжею недотичних. Так би мовити, їжею на той випадок, коли ти взагалі не маєш що їсти. Однак тут є всі необхідні для нормального життя речовини. Дріада відкинула недоїдений шматок у траву. Також на драпані можна спати. Драпаном можна зігріватися і драпаном можна лікуватися.
- А як їм можна зігрітися?
- Ось так, — Евеліна подивилася праворуч від себе. Коло неї губка розшарувалася. Верхній шар драпана відігнувся в бік, — Лягаєш в серцевину і вкриваєшся немов ковдрою верхнім шаром. Щоб розшарувати драпан, ти маєш ножа, а можна і просто голими руками відірвати собі необхідну ділянку. Навіть якщо ти повністю з головою залізеш в середину, то зможеш дихати, бо драпан поволі пропускає повітря. Вкритий драпаном ти не замерзнеш. А щоб лікуватися, просто роздягнись перед тим, як лягати. І хоч серйозну рану ти не вилікуєш, але від дрібних побутових подряпин за ніч і сліду не лишиться. Найцінніша риса драпану, що він дуже швидко відновлюється. Можна уявити, що тут зараз пробіжить табун кентаврів і розтопче драпан вщент, а до ранку він повністю відновиться в попередніх розмірах, а відірвані шматки зникнуть, асимілюються з оточуючою природою.
Я скуштував драпан на смак.
- "Смак незнайомий. Трохи солонувате, трохи солодкувате, трохи кислувате. Ні риба, ні м'ясо. Однак, наїстися можна. Для початку вередувати не будемо, і цього достатньо."
- "На дотик, суміш зефіру, вати і поролону. Але, дареному коневі в зуби не заглядають. І їжа, і ковдра, і ліжко, і ліки… . Прямо манна небесна."
- Отже лишилася вода для пиття, захист, і я зможу виживати у вашій дикій природі.
- Так, почнемо з води, — дріада плавно злетіла в повітря і стала ногами на траву.
Так елегантно, як у Евеліни, у мене не вийшло, бо народжений повзати…, ну далі ви знаєте. Грузнучи коліньми і руками у драпані, і розсипаючи навсібіч шматки губки, я виліз на траву і пішов вслід за дріадою. Метрів за двадцять, коло одного з плодових дерев, Евеліна показала мені на дивну рослину. Товстий, з мою ногу, м'ясистий, вкритий ніжним пушком, стовбур, а нагорі великий чи то плід, чи то квітка у формі тюльпана, що ледь розпустився, розміром з казан для подорожей. Зазирнути у той казанок у мене не хватало зросту. Дріада ухопилася за край казанка і потягла до низу. Стовбур не зігнувся, квітка нахилилася лише бутоном. На землю вилилося десь відро води, казанок випрямився і знову завмер у вертикальному положенні.
- За ніч, "відро води", саме так називається ця рослина, набере воду знову. Вода питна. Але, якщо рослина росте в дикій місцині, і воду з неї давно не зливали, то у воді збирається багато личинок комах, задля яких рослина і набирає воду. Ця рослина харчується саме водяними личинками. Якщо ти не гидливий, то можна випити і стару воду, небезпеки ніякої не буде, але краще злити, і почекати, поки набереться нова.
- "Суцільна економія, стовбур, нагорі відро з водою, і все. Жодного листочка."
- Ось альтернатива, — Евеліна простягла руку і їй в долоню з дерева спустився фрукт сірого кольору. Дріада віддала його мені, — Можна надкусити і випити сок. Якщо і цей варіант тобі не сподобається, або на дерево не зможеш залізти, тоді бігцем до річки, там води вдосталь.
- "Дійсно, Едем якийсь. Ходи поміж деревами, їж, пий досхочу, мошкара не дошкуляє…, до речі, мошкара… ."
- А що з приводу захисту?
- Це трошки складніше. Спочатку займи зручну позицію. Краще садь.
Я плюхнувся у найближчий драпан.
- Ментальний бар'єр. Це найпростіше вміння ремесла. Навіть більшість недотичних володіють цим умінням. Але самостійно жодне вміння ніхто отримати не зможе. Потрібен той, хто тебе навчить. Тобі зараз буде потрібно розслабитися і допустити мене у свій ментальний простір. Ти відчуєш, неначе ти сам, по своїй волі, самостійно одягнеш ментальний бар'єр. Робити це буду я, але тобі буде здаватися, що це робиш ти сам. Тому важливо повністю мені довіритися, розслабитися і запам'ятати, як саме ти це зробиш, для того, щоб потім повторити це самостійно. Розслаб по можливості всі м'язи, відкинь голову, заплющ очі і ми почнемо.
- "Зараз буде щось цікаве! Нові враження. Поїхали!"
Відчуття було дійсно незвичним і новим. Прийшло розуміння того, що без наставника такі вміння дійсно отримати неможливо. Та і з наставником у земних умовах оволодіти такою навичкою нереально. Земний процес навчання містить фазу опису, фазу демонстрації і фазу спроби, що робить учень, який надивився на вправу, котру виконував хтось інший. Якщо спроба вдала, то учень намагається її запам'ятати і повторити декілька разів, щоб закріпити синаптичні зв'язки. Якщо у учня не виходить правильно повторити, йому ще раз показують, і він знову пробує.
А уявіть собі, що будуть задіяні ті м'язи, котрі учень за все своє життя ніколи не напружував. Наприклад учитель уміє ворушити лівим вухом, а учень ніколи цього не робив. Теоретична частина, докладне пояснення, потім демонстративна частина, наставник показує учню, як у нього ворушиться ліве ухо. А тепер практична частина. Учень повинен спробувати повторити за вчителем. Він може потіти, скреготіти зубами, напружувати різні м'язи, корчити різні кумедні пики, але… . У таких випадках кажуть, що людині просто не дано.
Якщо ви вчите людину, скажімо, їздити на ровері, то всі навички і м'язи для цього уміння у людини вже є. Залишається лише посадити її на велосипед і підстраховувати доти, поки з декількох спроб не запрацює певний алгоритм дій м'язів і вестибулярного апарату. Тобто, коли людина сама це зробить, відчує порядок дій, тоді вона оволодіє умінням.
З ремеслом все не так. Перша теоретична частина може бути присутньою. Можна розповісти людині, що повинно відбуватися, які нейрони головного мозку повинні спрацювати і що повинно статися в результаті. Про демонстраційну частину можна забути взагалі, тому що нічого не видно і неможливо відчути ті відчуття, про які тобі розповіли. Можна лише спостерігати, як від наставника в усі боки розлітаються комари і мошки.