Ну хоч разочок. Не відмовте у такій люб'язності, Христом-Богом благаю!
* * *
– Кожний собака знає, що гав гав ррр гав ууу гав ррр.
* * *
– Наскільки я пам'ятаю уроки історії, першим обматюкав Київ князь Віщий Олег: сказав, мовляв, Київ – мать-перемать городів руських.
* * *
– Це був не хто інший, як невідомо хто. Так, саме він – невідомо хто, власною персоною. Я відразу зрозумів, що це невідомо хто, оскільки саме так його собі й уявляв. По-моєму, усі невідомо хто саме так і виглядають.
* * *
– Кожна людина – коваль свого щастя.
– Але, схоже, не в кожного є молот і ковадло.
* * *
– Він послав студента до якоїсь матері. До якої? До альма-матері.
* * *
– По-моєму, ти правий.
– Який-такий Правий? Ні, я не якийсь Правий, а Петро Пупченко.
* * *
– Він настільки сильно любить гроші, що навіть вступив із ними в інтимний зв'язок.
* * *
– Мила дівчина. Але чому в неї груди позаду?
– Це не груди, а крила, тому що вона справжній ангел.
* * *
– Тьху на вас, шановний! – сказав Петро.
– Самі ви шановний! – огризнувся Іван.
* * *
– Він, взагалі-то, міг би бути хорошим. Але в цьому випадку його б хвалили навколишні. А він настільки скромний, що не може чути похвальних слів на свою адресу. Тому, із природної скромності, він не дозволяє собі бути хорошим. Тому й лупить навколишніх по мордах. Скромник, що ж отут поробиш.
* * *
– Знайшов гайку! Залишилося пригвинтити до неї автомобіль, і буде на чому їздити… Знайшов ґудзик! Залишилося пришити до нього шубу, і буде у що взимку одягтися… Знайшов черепицю! Залишилося підкласти під неї будинок, і буде дах над головою. Добре!
* * *
– Ти шляхетний?
– Так.
– Чесний?
– Так.
– Скромний?
– Так.
– Давай розберемося. Скромний не став би хвастатися, що він чесний і шляхетний. Сказав би: нехай про це судять інші. Виходить, визнавши себе шляхетним і чесним, ти вчинив нескромно. У такому випадку твердження, що ти скромний, є брехнею. А раз ти вдався до брехні, значить ти не чесний. А раз не чесний, значить не шляхетний. Логіка.
* * *
– Вампіри забирають чужу кров, а донори віддають іншим людям свою. Тому можна сказати, що донори – це вампіри навпаки, а вампіри, відповідно, – це донори навпаки.
* * *
– Я люблю всіляких живих істот, – визнавалася вона, – тому мрію завести акваріумних рибок, хом'ячка, чоловіка, кішку, черепашку й папужку.
* * *
– Я тобі в морду дам!
– Ні, не даси. Хоча б тому, що в мене немає морди. Тільки обличчя.
– От в обличчя й дам!
– Ні, в обличчя я принципово не приймаю.
* * *
– Говорять, від сміху з'являються на обличчі зморшки. А ще говорять, що сміх подовжує життя. Так що треба вибирати: або сміятися й жити довго, але зі зморшками; або не сміятися й жити без зморшок, але недовго.
* * *
– Між почуттям гумору й почуттям голоду я б вибрав перше.
* * *
– Александр Македонський займався окупацією чужих земель, упокоренням волелюбних народів, знищенням друзів і соратників, а також, можливо, колупанням у носі й іншими "грандіозними" справами, за що людство прозвало цього мерзотника Великим.
* * *
– У прозі надмірна художність іноді виглядає дурним прикрашенням, наче мережива на гімнастерці.
* * *
– Дивися, у небі літають НЛОнавты верхи на своїх НЛО! Причому НЛО як дві краплі води схожі на мітли.
* * *
– На рахунку письменника Нестора Редищенка є детективна повість із круто закрученим сюжетом. А на рахунку слюсаря Петра Семенчука є болт із круто закрученою гайкою. Не тільки письменники вміють круто закручувати.
* * *
– Я от усе думаю: де ж мені краще зустріти це свято – у колі родини, або ж...
– А які ще варіанти?
– В овалі родини, у прямокутнику родини, у ромбі родини, або, наприклад, у трапеції родини.
* * *
– А тепер, діти, давайте згадаємо, як жили за двісті років після нас наші нащадки. Згадуйте, згадуйте. Ми проходили це на уроках з історії майбутнього.
* * *
– Він уважає слово "херувим" образливим, виходячи з "непристойності" першого складу.
* * *
– Дослідження показали, що всякий, хто народився, або вже вмер, або приречений вмерти в майбутньому. Тому фахівці рекомендують: щоб уникнути смерті, не народжуйтеся.
* * *
– Я так з ранку до вечора зайнятий відпочинком, що на роботу в мене не залишається ніякого часу.
* * *
– Народна мудрість говорить: "Зробив діло – гуляй сміливо". Мудрість вона, звичайно, мудрість, але тут би не зашкодило уточнення: яке саме діло. Бо бувають такі діла, що гуляти сміливо ти можеш, поки їх не зробив. А якщо зробив, то вже сміливо не погуляєш, а, навпаки, будеш боягузливо ховатися.
* * *
– Дебати між автором і його внутрішнім голосом указують, що автор не має твердих позицій, а, як Гамлет, закомплексований у метання й сумніви: бути чи не бути, бити чи не бити, пити чи не пити, нити чи не нити, рити чи не рити, мити чи не мити і т.д.
* * *
– Камінь упав зі скелі на Євграфа й убив його. Петро, друг покійного, не зміг вибачити цього мінералу, і вирішив йому помститися, зробивши з ним точно так само. Тобто Петро задумав упасти зі скелі на цей злочинний камінь. Таке злодіяння каменю не повинне залишитися не відомщеним!
* * *
– У ході слідства з'ясувалося, що в ніч із другого на третє червня минулого року кілер Уліткін убив сто двадцять вісім живих істот. З яких одне було бізнесменом, а решта – комарами.
* * *
– Один великий письменник сказав, мовляв, у людині все повинне бути прекрасно: і слина, і шмарклі, і кал, і сеча, і глисти, і піт, і лупа, і вушна сірка… Ну, або щось у цьому роді.
* * *
– Громадянки проститутки, у наше відділення міліції прийшов святий отець, щоби прочитати вам проповідь на тему: "Хто лясне тебе по правій сідниці, поверни до нього й іншу". Ну, або щось на кшталт того.
* * *
– Та хто тобі дав право?!
– Той же, хто дав мені ліво.
* * *
– Мене вдарили по правій щоці, і я, як учив Ісус, підставив ліву. Ну, щоправда, не свою ліву щоку, чужу. Хоча той тип пручався, не хотів, щоб я підставляв під удар його щоку. Але я йому, гадові, заламав руки, і він по своїй лівій щоці одержав важкого ляпасу. Не одному ж мені має діставатися!
* * *
– Ти тільки подумай, Сергію: адже такого в історії людства ще ніколи не було, щоб ми з тобою сиділи на цій лавці й базікали про яєчню! Уявляєш?! Чого там тільки не було, в історії людства, за тисячі років, а от цього не було ніколи! Навіть важко повірити, але це факт!
– Ну чому ж? Що ж отут, Миколо, такого унікального?
– Ех, ну як же ти не розумієш! Таке, щоб два чоловіки сиділи на лавці й базікали про яєчню, в історії людства вже напевно було, і не один раз. Але ніколи за всю історію людства, за всі тисячі років, не було, щоб це робили саме ми з тобою, і саме на цій лавці! Ніколи-ніколи! За тисячі років! Уперше в історії! Ні, ти тільки подумай про це!
– А ти точно певен?
– Звичайно! Згадай: ми про яєчню ніколи раніше… Та й лавка зовсім нова, її тільки вчора поставили. Перший раз ми на ній…
– Ну, треба ж! Уперше за всю історію людства! Отакі ми! Вау!
* * *
– Як усім відомо, давньоримський письменник Гай Юлій Цезар у вільний від літературних праць час підробляв на посаді верховного жерця, а також цензора, а також народного трибуна, а також диктатора, а також полководця. Із чого випливає висновок, що й у ті часи робота письменника не оплачувалася належним чином і, щоб звести кінці з кінцями, літератор змушений був, що називається, "крутитися". Можна тільки уявити, скільки ще цікавих книг написав би Цезар, якби він не відволікався на політику, війни та іншу дурню!
* * *
– На виставці засушених метеликів у мене виникла підозра, що ентомолог-колекціонер, піймавши чергового метелика, говорить собі біблійну фразу: "Розіпни, розіпни його!"
* * *
– Знаєте, а Петренко-от збоченець: він спить із чоловіком.
– Фу, яка гидота!.. Втім, спати із чоловіком – це куди не йшло: чоловік, принаймні, людина, так би мовити, гомо сапієнс. А от Сидорчук докотився до ще більшого збочення: він бере в постіль кішку!
– Тьху, мерзенність!.. Втім, спати з кішкою – це не найбільше збочення: кішка – це, принаймні, жива істота, ссавець, як і людина. А от Іванченко докотився до найбільшого збочення: він спить в одній постелі із предметами неживими – із простирадлом, ковдрою й подушкою!
– Тьху, яка гидота!
– Яка мерзенність, тьху!
* * *
– Я пропоную тобі шалені гроші!
– Ну поміркуй сам: навіщо мені шалені гроші, якщо я не шалений.
* * *
– У нього губа – не дура.
– Хм.… У нього губа настільки не дура, що хоч зараз зараховуй її, губу, до членів Академії Наук. Але тільки губа: з мозком у нього набагато гірше. Губа – не дура, а мозок – дурень.
* * *
– Бубибеб бабабиб боббоб, – сказав незнайомець чистою… невідомою мовою.
"Якщо мова невідома, то звідки ж звісно, що "чистою", а не з яким-небудь акцентом?" – знизає плечима читач. На що автор лише відмахнеться, мовляв, ай, читачу, не чіпляйся до слів.
* * *
– Цей парубок, по-моєму, подає великі надії.
– А мені так і ввижається, що, подаючи надії, він по-холуйськи поклониться, шаркне ніжкою й скаже: "Надії подані-с, пане".
* * *
– Ех, був би тут Чарльз Дарвін, він би показав вам, де раки зимують!
– Це з якої ж статі?! Що ми такого…
– А с такої статі, що Дарвін був великим біологом і багато чого знав про живих істот, зокрема напевно й те, де вони зимують. От і показав би, якщо б ви його попросили.
* * *
– Я подам на нього до суду!
– За що?
– Він образив мене до глибини душі!
– Як образив?
– Він обізвав мене зіркою!
– Зіркою? Ну й що в цьому поганого?
– Як що?! Зірками називаються організми безголові та примітивні, що живуть на дні морів і океанів. Обізвавши мене зіркою, він тим самим натякнув, що я суб'єкт безголовий і примітивний! Я цього не потерплю! Він за це відповість!
* * *
– Ампутація совісті, честі, справедливості й шляхетності може привести до підвищення особистих прибутків. Але ампутанти вважаються інвалідами.
* * *
– Він не з тих, хто любить смітити грішми. Він з тих, хто любить смітити недопалками й лушпайками соняшника.
* * *
– Та хто тобі дав право приховувати від народу красу своїх геніталій?!
* * *
– А от теж смішна мавпочка!
– Тс! Це директор зоопарку.
* * *
– Не в грошах щастя, говорять люди.