Не знаю … . Вона ж потім їх у пакетик і додому забирає."
- "А де ще людині цим займатися? Вдома сім'я, напевно, діти. І вдома з огірків краще салат робити, а не використовувати не за призначенням. Немає у неї де влаштувати свою зону комфорту, а на роботі кабінет під час обіду пустує. Але, якщо тобі бридкі такі видовища, ти можеш і її ліквідувати."
- "Дурню кажеш. Навіщо гасити іскру життя людині, яка має трохи особливостей. У кожного свої таргани і свої збочення. Це ж не шкодить іншим людям. От те, що вона москворота, це дійсно великий недолік. Але з неї небагато шкоди, треба полишити щось для тренування суспільного впливу на зросійщених. Я не можу виконувати роль антибіотика у хворому організмі. Покосивши всі паростки кацапської хвороби, я зроблю лише шкоду, бо не зможу відновити імунітет нації. Суспільство повинно або видавити з себе сторонні організми, або асимілювати їх. Мені більше подобається грати роль лімфоцита. Я можу ідентифікувати і видаляти дійсно шкідливі для організму клітини. Ти краще розкажи, навіщо ти завжди займаєш протилежну позицію до моїх поглядів? Шизофренічна, додаткова особистість не обов'язково повинна бути повною протилежністю своєму володарю. Міг би і підтримати, підбадьорити."
- "Ще не відомо хто з нас володар. І я не просто так висуваю альтернативу твоїм думкам. Кожна дріада …, от…, швидко встиг звикнути…, кожна людина повинна мати критичне мислення. Все що ти робиш, необхідно піддавати критиці, і ти не думай, що мені так легко постійно висмоктувати з пальця нову точку зору. Це важка праця. Але я розумію, що без мене в нашій голові настане повна автократія, деспотизм і абсолютна тиранія. Тому я вимушений тягти на собі цей тягар неупередженого контролера твоїх вчинків. Ти от скажи мені, навіщо треба рубати голови Гідрі по одній? Чи не варто відрубати зразу саму найголовнішу голову, і так відрубати, щоб по самий хвіст?"
- "Теж мені, контролер… . Влаштував з голови гуртожиток і тішиться. Не потягну я, ні ворожу найголовнішу голову, ні нашого монстра. А якщо б і зміг, не став би. Це ведмежа послуга, якої я надавати суспільству не збираюся. Треба бути на всю голову наївним, щоб вважати, що ціною смерті Хутіна, в Україні можна зберегти, хоча б одне людське життя. Смерть зовнішнього ворога повинна бути не раптова, а закономірна. Людське суспільство має свою окрему свідомість, свою долю і свій шлях, і якщо передчасно прибрати з життя одну якусь публічну постать, то спрацює принцип Гідри: замість однієї голови виросте дві, і зуби у них будуть довші і отрути більше."
- "То треба робити як Геракл, припалювати місця зрізу."
- "Щоб запобігти помноженню Гідри у суспільстві, необхідно на місце зрубаної голови ворога ставити свою власну, або голову свого соратника. Для цього необхідно брати на себе роль гравця на політичній арені, залучати послідовників, змінювати свідомість людської маси. А якщо ти міг помітити, ми, тобто я – одинак. Немає у мене бажання створювати за допомогою себе, та своїх однодумців сіру речовину головного мозку і заміняти нею стару сіру речовину, що зіпсувалася і встигла позеленіти."
- "То ти збираєшся отримавши такі здібності просто відсидітися?"
- "Те, що я отримав, а правильніше сказати надбав, можна назвати одним словом – ресурс. Якби я швидко збагатів, то це також можна було б назвати ресурсом. Фінанси також можуть бути важелем впливу, як і любий інший вид енергії у великій кількості. Але якщо розпоряджатися їм безтолково, то в результаті буде пшик. Пам'ятаєш той старий радянський лозунг, для підняття самовпевненості у сірої маси населення совка, про те, що кожна домогосподарка може керувати державою? Люта маячня. Це як за царя, у одного кацапа спитали, що б він робив, аби став царем? Кацап відповів правду: — Нацарював би сто рублів і втік. Бо не можна відразу з гарного слюсаря стати лідером нації. Можна лише вкрасти якомога більше і втекти.
Саме цьому принципу зараз слідують наші фіолетові трутні, що завдяки недалекості людської маси дорвалися до влади і набивають кишені під час війни. Вони живуть одним днем, надіючись лише на те, що дурні хохли, попри те, що без втручання влади змогли зупинити рашистів, можуть іще отримати поразку у війні, якщо їм дуже добре заважати. А якщо той недолугий народ все таки переможе, то після перемоги над Хутіном враз стане добрим і наївним довоєнним населенням, яке вибачить великим полководцям всі злочини і буде прославляти правлячий тоталітаризм. І нажаль, дивлячись навкруги, я не бачу тієї сили, що підтримувала б українську націю і могла б міцним ударом кулака, з усієї своєї любові, зтерти з рильця фіолетових трутнів їхню нахабну посмішку і перетворити її у криваву кашу."
- "То стань тією силою."
- "Ще раз повторюю, суспільство, народ, нація, мають свої закони життя. Один лейкоцит, навіть якщо дуже захоче, не може замінити весь головний мозок. А лізти на броньовик і шукати однодумців я не буду, тому що тверезо оцінюю свої здібності організатора. А вони у мене нижче плінтуса. Ніколи за все моє життя, мене це не цікавило, і цікавити не буде. У нашому випадку лишається чекати. Або українська нація прокинеться від свого багатосотрічного сну, розчавить хутінську орду людожерів, а потім, повернувши свій погляд у бік рідної хати, покладе рилом у нашу родючу землю фіолетову владу, або …, або ні."
- "То може не чекати, а на фронт?"
- "Це ти так у наївності зі мною змагаєшся? Давай змоделюємо можливі наслідки. Прихожу я у військкомат, збираю диванних військових комісарів, довожу їм, що хоч я і хворий на голову, і на ноги, але можу дистанційно вбивати москалів, висмикуючи їм гладни через анус. Більше того, вони мені вірять, і що буде далі? Навіть якщо їх влаштує мій стан здоров'я, і вони схочуть якомога краще використати мої здібності, то найкращим варіантом буде той, де я буду віддано, але недовго слугувати спецслужбам у ролі кіллера, і стирати з реальності не завжди ворогів нації, а скоріше, ворогів певних впливових людей. А потім мене ліквідують, як людину, що забагато знала. А ліквідувати мене можна. Проти системи, яка про мене проінформована, я – нуль без палички. Куля випущена з відстані, отрута у чашці кави, навіть ніж під ребро у натовпі. Після любого удару зненацька, я труп. Навіть якщо я відновлю всі знання, що отримав на Зеї, я не можу двадцять чотири години на добу повністю контролювати оточення. Якщо ж я піду на передову самостійно, як великий ніндзя Хон-Гіль-Валєрон, то ховатися мені треба буде і від кацапів і від наших. Результативність буде мінімальною, і хтось мене там таки підстрелить. Без підготовки я там, як слон в кулінарії. А за підготовкою звернутися немає до кого, бо знову повернемося до спецслужб. І взагалі, влазити в систему, це значить відмовитися від своєї особистості.
Наприклад. Уяви, що я – людина з патріотичними поглядами і персональним доступом до запуску і навігації ракети з ядерним зарядом. Крім мене ніхто не може ні запустити, ні направити, це чудо техніки. І стукне мені у хворий мозок ідея, легалізуватися у любій системі і послугувати суспільству. В результаті я буду мати два варіанти на вибір, або слугувати червоною кнопкою, і чекати на наказ на запуск, і на координати цілі, або бути трупом, бо довіру правлячої верхівки треба заслужити. А хто там знає, що в голові у того пройдисвіта з ядерною бомбою? Якщо не вийде взяти під контроль саму бомбу, то простіше ліквідувати наївного патріота, і забути, і про пройдисвіта, і про бомбу."
- "То будемо просто чекати?"
- "Будемо робити те, що можемо робити, аж до того моменту, коли не знайдемо шлях до дерева життя. Будемо на рівні лейкоцита відчищати суспільство від кацапського вірусу і якомога довше прикидатися чорною кішкою у темній кімнаті. Ось до речі і наш кандидат. Дочекалися. Поїв і до палати дістався."
Це була палата на другому поверсі. Тут також було шість ліжок. Я свідомо чекав саме цього хлопця. Слідкував за ним вже третій день. Дуже обережний клієнт. Я випадково його виявив, просто одного разу в таку ж годину зазирнув через плече у його телефон. Він спілкувався у чаті з своїм товаришем, та жалівся, що його накрили по його ж координатам, хоча домовлялись дати час на відхід. Я зразу не зрозумів у чому справа, але після діалогу, хлопець старанно видалив всю переписку, і я побачив, що тут щось не те. Приходячи раніше за всіх з їдальні, він завалювався на ліжко і переписувався по телефону. Три рази підряд в один і той же час він відписувався своєму кураторові. Сьогодні він просив грошей. Знову аргументував тим, що постраждав від обстрілу. Курвило те, що цей молодий хлопець був воїном. Скільки ж він поклав наших хлопців, за свої тридцять срібників?
- "А ти впевнений? Чи достатньо у тебе доказів? Ти бачив лише його чати. Там ні імен ні чітких фактів немає, все сумнівно. А може він подвійний агент під прикриттям?"
До палати зайшов ще один хворий.
- Ти у їдальні був? Вже всі обідають давно. – новоприбулий ліг на своє ліжко, що було у протилежному кутку, — Сьогодні котлета з картопляним пюре. Делікатес!
- Бил я уже. Катлєта – гавно. Нада в магаз сбегать, чьо нібуть пажрать нармальнає взять.
- "О, хлопчику…, то ти вже приїхав. Тепер доказів більше ніж достатньо. Голосую за усунення."
- "Підтримую. Два, нуль на користь вироку міжсвітового суду представника світу Зея! Одностайно. Вирок виконати негайно. Щоб по десять разів не літати."
- "А може почекаємо, коли в магазин піде? Ми в цій лікарні багато покосили. Аби підозра ні в кого не виникла."
- "Підозра вже давно виникла, але підозра без доказів, залишається підозрою, тим більше, що немає фігуранта. Ні на кого підозру вішати. А мені завтра вже їхати звідси. Часу мало лишилося. Вечір вже зайнятий, там товстун — кацап з віп палати. То велика шишка.