Поява деміурга була ще ефектнішою, ніж поява Татанії. Різкий хрускіт, неначе вибух. Уламки кам'яної шкаралупи врізнобіч розлітаються на великій швидкості і зразу ж зникають у повітрі. Око ледь встигає упіймати видовище водяної кулі, серцевини плоду дерева життя, всередині якої, у позі Оранти, висить маленька тендітна оголена постать. Вода втративши опору опадає до землі, та без плюскіту, не зустрічаючи опори, провалюється крізь пісок, неначе в безодню. Постать маленької дріади лишається непорушною. Мить і від велетенської кам'яної кулі не лишається і сліду, а метрів за п'ять від нас, вже на траві, босоніж стоїть чистенька, одягнена у вже добре відомий товстенький комбінезон, зеленошкіра дівчинка дріада, по земним міркам, років десяти одинадцяти. І зовсім неочікувано, на обличчі у неї грає радісна і безтурботна дитяча посмішка.
Я підвівся. Зразу відчув себе в строю. Четверо курсантів вишикувалися в одну шеренгу перед старшим сержантом. Стоять, закривши ротики і мовчать. Чекають, поки його величність одарить недолугих бійців своєю милістю. Маленька дріада голосно розсміялася: — Ха-ха-ха! Що це з вами? Ви такі кумедні! Аїд, ти ж мене пам'ятаєш! Чому мовчиш?
Ас почухав потилицю, так як при нашій зустрічі. Напевно, цей жест означає у нього надмірне здивування. Прочистивши горло він невпевнено відповів: — Минулого разу … ти … ви …, дідо Хнор?
- Нехочу таке ім'я. Дідо Хнор був старий і занадто розумецький. Він був нудний. Мені конче необхідно нове ім'я. Ваарон! – я від несподіванки навіть здригнувся.
- Що?
Підійшовши до мене це зеленооке дівча взяло мене своєю маленькою ручкою за вказівний палець лівої руки, з посмішкою, знизу вгору подивилося мені в очі і запропонувало: — Ти погодився, щоб я тебе прочитала, отже ти і вигадай мені ім'я. Але хочу ім'я з твого світу. Хочу побачити, як дають ім'я в твоєму світі.
В голові почувся голос Аїда.
Аїд: "Ваарон, чуєш? Не помиляйся, це не дитина. Це деміург. Минулого разу я бачив його у образі старого ельфа. Зараз … сам бачиш. Видно обране тіло якось впливає на особистість, тому що у дідуся Хнора було тяжко з швидкістю подачі інформації, у цього ж варіанту видно також є якісь свої вади. Зможемо вивчити під час спілкування. Але не має сумніву, це той самий деміург, з яким я вів справи більше сотні років тому."
Маленька дріада ображено нахмурила брови, відпустила мій палець, перебігла до Аїда, схопила за вказівний палець вже його, і суворо виговорила: — Дядя Аїд! Не підказуй Ваарону. Нехай сам думає!
- "Дідька мені в печінку! Думки читає, і приватні розмови слухає. Ваарончику, а чи не помилився ти, коли так дешево погодився продатися під тотальний контроль?"
Треба було виручати Аїда.
- В моєму світі ім'я даються не так просто. Мені потрібно щось взнати про тебе, щоб якось відмітити твою особистість. Ти повинна чимось відрізнятися від оточуючих.
Деміург відійшла трохи від Аїда. Збоку коло неї в повітрі з'явилося велике водяне люстро, на кшталт того, що створювала Татанія. Маленька дріада критично оглянула своє відображення з ніг до голови, потім так само оцінила Аїда і Евеліну. Схожість, як то кажуть, приховати було неможливо. Потім вона оцінила Татанію і мене. І раптом з нею відбулася майже миттєва трансформація. Її зелена шкіра стала білою, зелені кучері перефарбувалися в синій колір, подовжилися нижче плеч і завились м'якими локонами. На голові з'явився беликий білий бант, на ногах – чепурненькі черевички з срібними застібками, білі гольфи. А зелений дріадівський комбінезон обернувся білим святковим платтячком, що діти одягають на новорічне свято в дитячому садку. Переді мною стояла дівчинка з голубим волоссям. Себто Мальвіна. Схоже деміург вже почав колупатися в моїх спогадах, і гребонув звідти те, що перше під руку попалось. Збоку почулося зачароване зітхання.
Дівчата повідкривали від захоплення роти і зачаровано розглядали Мальвіну. Аїд дивився похмуро. Упіймавши мій погляд від телепатично сказав:
Аїд: "Твій світ дійсно дуже відрізняється. А коли його завантажать у пам'ять поколінь, це переверне світові вподобання. Я вже декілька разів за минулі життя спостерігав таке. Це нещастя, чомусь, найбільше зачіпає жінок першонароджених. Але і наступним жінкам також перепадає. Починають одягати на себе всілякий непотріб, хизуватися одне перед одною, збиратися у великі зібрання в містах наступних… . Загалом ця невиліковна хвороба років на двадцять. Потім логічне мислення повертається і жінки знову згадують, що краще вдягати те, що насправді зручно носити."
Деміург помітила увагу жіночої половини і почала входити в роль. Повчально піднявши вгору вказівного пальця, вона продекламувала: — Отже по перше, всім необхідно мити руки перед їжею! По друге, після заходу сонця всі лягають спати і щоб ніякого шуму! По третє, задача! У вас було три яблука! Дехто взяв у вас два яблука! Скільки яблук у вас залишилося?!
Побачивши, як дівчата жадібно вбирають нову інформацію, нахмурився вже я.
- Шановна деміург, у моєму світі для того, щоб отримати гідне ім'я, потрібно чимось гарно відрізнятися. А ти зараз навпаки, намагаєшся бути на когось схожою. Я не хочу давати тобі ім'я тієї на кого ти намагаєшся бути схожою. Воно тобі не личить. Я вигадав тобі ім'я. Дуже багато людей мого світу звертаються з цим ім'ям за інформаційною допомогою. Ти ж гарно читаєш, і майже все знаєш. Мені сказали, що ти зможеш відповісти мені на любе запитання. Тобі біде личити це ім'я. Однак спочатку хотів би дати тобі пораду. Я розумію, що давати пораду тому, хто все і без мене знає, марна трата часу. Але про свій світ, я поки що, знаю більше ніж ти, і хотів би застерегти тебе від того, щоб нести не до кінця зрозумілу інформацію зейцям. У пам'яті поколінь мого світу ти зможеш прочитати про багато випадків, коли наслухавшись неперевіреної інформації, жителі Землі творили різну дичину. Хочу застерегти тебе … вас …, деміургів, від подібних помилок.
Майже секунду маленька дріада розгублено дивилася на мене, здивовано відкривши рота. Мені здалося, що її вимкнули на цю секунду з мережі, на час проведення наради деміургів. Потім вона, неначе, знову отримала живлення, і … запосміхалася ще життєрадісніше.
- А яке ім'я?
- Сірі.
- Сірі? … Сі!-Рі! … Сі-і-ірі-і-і. Мені сподобалось. Всі чули? Тепер моє ім'я Сірі! Асоціація мені також сподобалась. Який жаль, що ти з собою не захопив хоча б одного телефона. – Сірі за наступну мить повернула собі вид маленької дріади з зеленою шкірою, кучерями і великими очима, де поблискували маленькі бісики.
Я полегшено зітхнув. Від дівчат, навпаки почулося розчароване мугикання.
- Отже почнемо! – Сірі почала роздавати вказівки, і зразу всім стало зрозуміло, хто тут старший, — Аїд, зараз покажеш мені місце де я зможу жити, поки буду читати Ваарона. Евеліна і Татанія! Ви зовсім не гостинні. Ваарон нічого не знає і нічого не вміє. Він на себе ментальний бар'єр не може накинути, а це навіть недотичні вміють. Ви не навчили його елементарних речей. Його навіть мошкара загризти може. Так, так, Татанія, я розумію, що ти вже й забула , що на Зеї є такі маленькі паразити, що харчуються кров'ю таких ненавчених дурнів, як Ваарон. Він же без вашої допомоги на третій день вмре від спраги, або на другий тиждень від голоду. І не треба на мене так дивитися, це лише ми з вами знаємо, щоб вмерти на Зеї, треба докласти дуже великих зусиль. Ваарон цього не знає і вмре, зовсім не докладаючи зусиль. Отже поки ми з Аїдом подивимося моє житло, ви навчіть Ваарона основному. Вважайте, що він недотичний, і що він не знає самих елементарних речей. Скоро вечір. Ваарон, завтра почнемо. За сьогодні, повчись у дівчат якомога більше. Ти мені на завтра потрібен живим.
Вхопивши Аїда за мізинець, Сірі підскакуючи потягла його до лісу. Зі спини можна було подумати, що молодий тато вивів донечку на прогулянку до парку.
30 *** Зараз.
Лікарняна палата. Шестеро ліжок. Сьогодні я першим пішов обідати, як самий зголоднілий. Першим же і повернувся. Лежу оце на ліжку поверх ковдри і повільно перетравлюю доволі смачний обід. Окрім мене в палаті поки нікого немає. Намагаюся проаналізувати свій стан здоров'я. Результати невтішні. Попри те, що рана на голові трохи загоїлась, певні пошкодження моєї макітри все ще не дозволяли мені користуватися більшою половиною набутих умінь. Відчуваю себе безруким і немічним. Звісно все пізнається у порівнянні. На загальному фоні мене можна вважати суперменом, але у порівнянні з тим, чому я навчився на Зеї, де здобув ранг "початківець", це наступний ранг після рангу "бажаючий", я скотився до того самого рангу "бажаючий", який можна вважати нульовим рангом володіння ремеслом. Більше за все мене непокоїла повна відсутність у мене лікарських умінь. Загалом, по своїй наївності, я не дуже акцентувався на здоров'ї, бо мав молоде, міцне тіло і пару дріад — лікарів під боком. На Зеї я ледве навчився лікувати невеликі подряпини, але навіть це уміння мені зараз знадобилося б. Однак, деякі знання з трансформації, переміщення, контролю і дистанційного впливу я зберіг. Але лише деякі. Під час загоювання моєї макітри, я відчуваю, що уміння помалу повертаються. Це дає мені розуміння, що з часом я вилікуюсь не лише у анатомічному плані. Зараз лишається лише тренуватися.
Я полишив своє тіло лежати на лікарняному ліжку і полетів у черговий рейд по палатам.
- "Є така хвороба, вуаєризм. Ти на неї захворів."
- "Це щось сексуальне? Навряд. Мені ж не приносить задоволення, спостерігати за інтимним життям людей."
- "А ти ще ні разу не спостерігав, звідки ти знаєш?"
- "Знаю, бо навмисне не шукаю таких видовищ. І ми у лікарні, тут пристрасті Санта Барбари якщо і вирують, то тихенько. Он Рая, симпатична така сестричка, захомутала якогось воїна, то вона його ввечері додому до себе забирає. А спостерігати за тим, як врачиха з онкологї в обідню перерву тестує на собі без презервативу тепличні огірки … .