Однак вас може зацікавити той факт, що тіло Ваарона є тілом людини. І можливо у вашому тілі сколихнулися інстинкти, що відносяться до багатотисячолітньої історії.
- Людини?! – і ельфійка і драда повернулися до мене. Евеліна здивовано спитала: — Я думала, що це міфи. А чому я не бачила в дереві досвіду матрицю для виготовлення тіла людини?
- Ти просто не шукала. – ас пояснив, — треба було дивитися серед тіл, які не використовуються. Там є ще декілька цікавих зразків.
- А чому їх не використовували? Це заборонено?
- Ні, просто ні в кого з минулих не було бажання, щоб їхній майбутній прожив ціле життя в тілі іншого виду. На зміну виду йшли лічені рази і то, міняли вид на дріаду, щоб дістатися до аса.
- Тобто це перше тіло людини, яке ми можемо бачити з часів апокаліпсису?!
- Саме так.
- Ваарон, — дріада звернулася до мене. – А можеш зняти одяг? Я хочу подивитися. – очі жіночої половини запалилися цікавістю.
- Що саме ти хочеш подивитися? – насторожився я, не знаючи, куди мені зараз треба буде тікати.
На обличчі аса з'явилася посмішка і у мене в голові залунав його голос:
Аїд: "Не бійся, у цьому світі трохи інші закони поведінки різних видів. В данному випадку у них чисто лікарський інтерес. А можливого збудження не бійся, я тобі відрегулював діяльність залоз на цей випадок."
- "Телепатія. І без всіляких звукових доріжок."
Аїд: "Ні, це не телепатія. Це зв'язок через пам'ять поколінь. Я ж створював тобі кристал переходу. Значить знайомство у нас з тобою вже є. Багато чого про твої спогади зрозумів. Все поясню. Спочатку задовольни цікавість цих панянок. А то від них відбою не буде."
- "Все знімати?"
Аїд: "Все. Не комплексуй, їх лише анатомія цікавить."
Бурмочучи собі під носа вульгарну приказку "Покажи, покажи, від утіхи не бежи", я заходився знімати одяг. Багато одягу я не мав, тому дуже швидко опинився перед поглядами двох дослідниць у вигляді Адама. На Землі, у випадку виконання такого стриптизу перед будь якою жінкою, я ризикував продемонструвати ерекцію, навіть будучи старим імпотентом. Однак, зараз я відчував себе спокійно, за що дякувати мав, скоріше за все, Аїду.
Ці дві ревносні служительки Афіни Паллади мабуть лише в анус мені не заглянули. Але спокій не покинув моє лібідо. Я відчув себе настільки розкутим, що поки професорки ходили навколо мене, просили підняти руки, та мацали м'язи, сам почав питати у аса.
- Ти кажеш, "у цьому світі", що саме ти маєш на увазі?
Аїд задумливо покивав, — Діло в тому, що ті твої спогади, які ми вважали створеними твоїм розумом, насправді є твоїми власними справжніми спогадами. Коли мозок заповнює порожнечу від втрачених спогадів, ці записи ніколи не можуть бути ідеальними. Аура може виглядати здоровою, але при більш детальному вивченні все ж можна знайти пошкодження, та сліди перезапису. Твоя аура виглядає ідеально. Отже все що ти пам'ятаєш записано повільно і на протязі такого довгого часу, яким є твоє минуле життя. Я не можу читати твій досвід, але швиденько переглянувши ваші з Евеліною розмови у пам'яті поколінь, я зрозумів, що ми маємо справу з чимось невідомим. Та і серед всіх дерев життя, немає інформації, що десь створювали тіло за лекалом людини.
Дівчата скінчили знущатися з мого анатомічного експоната, я одягнувся, і ми всі в трьох з цікавістю слухали Аїда.
- Оскільки більш детально дослідити цей випадок я не можу, я передав інформацію про свої висновки деміургам. Від одного з них прийшов запит до Ваарона. Чи погодишся ти, Ваарон, дати деміургу можливість розшифрувати записи твого досвіду? Якщо так, то деміург скористається матеріальним тілом, для кращої комунікації.
Дівчата дивилися на мене, як на безумовного фаворита, як на улюбленця фортуни, неначе я зірвав банк одночасно у всіх казино Лас Вегаса. Але я вже трохи орієнтувався в ситуації.
- Ця вся … розшифровка записів …, це боляче?
- Ні. Все буде відбуватися без фізичного контакту.
- Тоді які вимоги до мене?
- Ми пропонуємо тобі не продовжувати поки що свою подорож, а зупинитися на деякий час у нашому пансіонаті. Поряд з тобою буде жити деміург. Ти будеш займатися своїми справами. Ви з деміургом будете на відстані зорового контакту. Для деміурга цього досить, щоб зчитувати твої записи.
- А прочитати ці записи з кристалу переходу?
- З кристалу не вийде. До речі, — Аїд виростив у себе на долоні кристал переходу і протягнув мені. Я прилаштував кристал у себе на поясі у підходящій кишені.
- Деміурга цікавлять деякі розширені характеристики, тому він розшифрує всі твої спогади. Також повідомляю тобі, що він читає думки. Просто для інформації.
- Ну що ж, якщо це не боляче, якщо мене візьмуть тут на пенсіон, то у мене головне запитання: а мені з цього яка користь?
- Ха-ха-ха! – голосно розсміялася вся трійця.
- А цей хлопець з дурнями не святкує! Евеліна, де ти такого одного знайшла?
- Ти що, не розумієш?! – Татанія замахала на мене руками, — Погоджуйся! Я за все життя жодного разу не бачила матеріального втілення деміурга. А тобі зразу такий профіт!
- Ну, я в цьому світі кентавра бачив, так що деміургом ви мене не здивуєте. А про своє забезпечення подумати варто.
- І що ж тобі потрібно?
- Ну …, не знаю …, Я хотів би, навчитися ремеслу. Щоб деміург не тільки був поряд зі мною, а і навчив мене мистецтву ремесла хоч трошки. Ще, мені потрібен одяг. Я не дуже вередливий, мені щось простеньке, але щоб з взуттям. Дуже без взуття дискомфортно. А ще, поїсти щось потрібно. Одна миска жули на день, для мене мало. Ну і цеє …, до туалету сходити також треба. Себто, покажіть де тут у вас туалет, бо ще коли ми летіли на фургоні, я вже ладен був відвідати цей заклад, але стерпів. А зараз притисло так, що і без польоту можу до вітру сходити.
Кожен новий пункт моїх вимог викликав новий вибух реготу. Особливо їм про туалет сподобалося. Насправді, до туалету мені ще не дуже хотілося, але про такі речі я звик думати заздалегідь.
- І якщо з цим усім проблем немає, то передавайте деміургу мою згоду.
- Вже передав. – Аїд махнув мені рукою у бік. – Там, за кущами вибирай собі місце.
- А є у вас… паперу шмат, чи що?
- Паперу? – Аїд здивувався. – А, паперу! Ти, як зробиш свою брудну справу, по вільному місцю на траві ляпни рукою, або ногою тупни. А як взагалі звільнишся, знову тупни. Я прослідкую. І давай швидше, бо зараз ми будемо спостерігати прихід деміурга.
Поки ходив до вітру, відчув себе пітекантропом. Спочатку довго шукав де примоститися. Відчував себе пекінесом, що бігає по рівненько підстриженій травичці Єлисейських Полів Парижу і не знає де краще наслідити. Присівши за кущем і наваливши на пухнастій травичці чималеньку купу (не розумію звідки воно взялось, я ж лише жулу пив), я ляпнув справа по землі, очікуючи, що якимось чином з'явиться туалетний папір. Однак у місці мого удару з трави почав бити тоненький фонтанчик заввишки близько сорока сантиметрів.
- "От і скористайся тепер цим усім правильно."
- "Пам'ятаєш, була історія, як кацап у ресторані за кордоном помилково випив з тарілки воду для миття рук, бо побачив, що там шматочки лимону плавають?"
- "І що по твоєму це може бути, як не біде?"
- "Це може бути фонтанчик для пиття. Незручно може вийти, якщо я використаю фонтанчик для пиття, як біде."
- "Ні, насправді незручно, це коли такий собі Ваарон, зі спущеними штаньми і брудною дупою, сидить коло рівчачка з водою і думає, як їм можна скористатися. Ширше думай. Не може ж такого бути, що у кожному місці цього лісу, де ти ляпнеш рукою, буде бити фонтан води? Ас же сказав, що проконтролює. Отже це його тобі допомога. Отже зараз він все бачить, все знає, а те що ти відійшов за кущі і думаєш, що тебе ніхто не бачить, то це лише для твого емоційного спокою."
- "Ну це ти перегинаєш. Навряд чи він буде спостерігати таку сумну картину, як мій похід до вітру. Я вже неодноразово міг впевнитися, що голими причандалами та купою лайна тут нікого не здивуєш. А те, що у порівнянні з цими істотами, я виглядаю, немов неандерталець, ну, що ж, маємо, що маємо. Навчусь. Зараз піду отримувати персонального деміурга на роль наставника. Як це я, завдяки своєму нахабству, не вибив, щоб деміурги кастинг проходили, на право називатися моїм учителем?"
- "Дійсно, смішно. Це як студіозус прийшов би до університету, вишикував би перед собою професорів, і голосно так: — А ось зараз ми подивимося, хто тут на безкоштовній основі буде моїм репетитором?!"
Відкинувши упередження, я підмився у такому імпровізованому біде, одягнувся і тупнув ногою по землі. Зразу ж фонтанчик перестав бити, лайно розчинилося в землі, травичка вирівнялася і всі сліди мого перебування тут зникли.
- "Ось, що таке цивілізація, а не фарфорові вази для випорожнення!"
- "Дійсно, якщо Україна Америку по своєму розвитку може наздогнати, як казали великорозумні політики, за п'ятдесят років, то у цьому випадку, щось десь наздоганяти взагалі немає сенсу."
На березі річки вишикувалися троє казкових персонажів, дві дріади і одна ельфійка, і спостерігали за кам'яною кулею, що вже лежала на піску і готувалася вилупити з себе невідомого деміурга. Підійшовши до них, я вмостився на траву.
- На мене чекали? То ось він я, прийшов. Можна починати. Хто керує процесом? Евеліна?
- Ніхто, — посміхаючись моєму нахабству, відповів Аїд, — Він сам.
Ми почали вчотирьох спостерігати за плодом дерева життя. Нарешті від кулі почувся хрускіт каменю.