Я щодня всім дзвонив, щодня, і все, що я чув у телефоні, так це гудки. Ніхто жодного разу не відповів на мій дзвінок, а за місяць телефон не сів. Батарея, як раніше, залишилася на місці. Кажу, дивне це місце, в якому ми опинилися. Скільки ми тут ще будемо, я не знаю, і сподіваюся не все життя.
Юля:
– Я сподіваюся, що це не життя, а сон, що скоро зникне із моєї ночі. Це все відбувається з нами не насправді, і це всього лише дії алкогольних напоїв випитих із друзями, і я зараз сплю.
Кадр ■
Наташа дивиться на Юлю:
– Юля заспокойся, все добре. Ми сьогодні нічого не пили і все це відбувається з нами, тут і зараз. Скоро ми знайдемо вихід із цього положення.
Юля:
– Мені стало недобре від усього цього.
Наташа:
– Ось бачиш, тепер усе навпаки, спочатку ти думала, що я панікерка, а тепер у тебе паніка. Подруго, заспокойся. Усе добре. Я з тобою. Разом ми знайдемо вихід із будь–якої ситуації.
Бездомний:
– Мені б хотілося в це вірити, що ми знайдемо вихід із нашої ситуації.
Кадр ■
Дівчата та хлопець сиділи мовчки за багаттям, кожен думав про своє, і всі дружно час від часу поглядали на годинник та розуміли, що час по–справжньому йде вперед. Вже минуло понад дванадцять годин. Всі сидячи в лісі біля дерев поглядали на палаючий вогонь, і кожен був при своїх думках, і тільки раптовий образ людини, яка йшла вдалечині потривожив тишу.
Кадр ■
Бездомний подивився вдалину лісу і знову побачив людину, яка йшла вперед, сказав:
– Дівчата. Подивіться вдалину лісу у лівий бік і повільно. Ви побачите того, про кого я вам казав. Я не знаю, хто він, і чого час від часу з'являється, а потім зникає. Я не знаю, що це означає.
Кадр ■
Наташа і Юля подивилися вдалину лісу та побачили того, про кого розповідав бездомний.
Наташа:
– Це ж людина.
Бездомний:
– Тихіше. Я не знаю, хто це, і що це. Чому він то з'являється, то зникає? Скільки разів я намагався його наздогнати, а ще багато разів кликав, але він одразу зникає, і так швидко, що залишає відчуття наче його не було. Тож не турбуйте його, і в тиші говоріть. Я вже не хочу привертати його увагу. Нехай він іде своєю дорогою.
Юля:
– Може це дух лісу ходить і на нас дивиться.
Наташа:
– Дивно це якось усе. І його поява, і зникнення.
Бездомний:
– Краще не турбувати його і тихо посидіти, поки він не зникне, а то невідомо небезпечний цей невідомий чи ні. Від нього, мені здається, потрібно триматися подалі.
Наташа:
– Може так буде краще, і ми не знаємо, що це за місце і як ми тут опинилися. Якщо ми тут, то краще бути обережнішими. Раніше ми думали, що таке може бути в кіно і ніяк не в справжньому житті, а тепер віримо, що і в житті можуть відбуватися містичні події, і ми зараз у них. Той дух невідомо добрий чи злий, тож краще не турбувати його і посидіти тихо та подумати, що робити далі.
Бездомний:
– Сидіти та чекати? А чого чекати? Я не знаю.
Юлія:
– Можливо, щось зміниться, але ж з часом завжди все змінюється. Можливо в цьому місці теж відбудуться зміни, і з часом ми зможемо повернутися додому.
Наташа:
– Так, минув час Нового року, а ми тут сиділи біля вогнища налякані та невідомо де опинилися. Все наші друзі та близькі вже зустріли Новий рік та вже встигли прокинутися наступного дня, а ми весь цей час провели тут і нічого не змінилося.
Юля:
– Так, у когось був Новий рік, а у нас сталося невідомо, що. Ми застрягли в цьому місці з безхатченком, і він уже тут довгий час.
Кадр ■
Наташа подивилася на безхатченка і запитала:
– А, як вас звати?
Бездомний:
– Мене звати Саша.
Наташа:
– Приємно з вами познайомитися, і вибачте Саша, що ми так кажемо.
Саша:
– Нічого страшного в цьому немає. Я вас розумію, що ви опинилися у цьому місці і на Новий рік, і не знаєте, як і я, що це за місце та як звідси знайти вихід.
Юля:
– Ось такі дивацтва відбуваються в житті, і ніколи не подумаєш, що таке може колись статися і, що вони взагалі існує.
Наташа:
– Ось бачиш подруга, таке може бути. В нашому світі бувають такі чарівні місця, в які потрапляєш, а там немає виходу і про них нічого не знаєш.
Юля:
– Сподіваюся, що все зміниться і ми повернемося додому.
Бездомний:
– Невідомо на скільки ми тут часу.
Кадр ■
Людини, що йшла далеко в лісі, зникає, і бездомний каже:
– Дівчата подивіться назад, він знову зник, його вже немає.
Наташа:
– А, коли він знову з'явиться?
Бездомний:
– Він коли хоче тоді з'являється, і завжди далеко від мене, а тепер нас.
Наташа запитала:
– Хто це?
Бездомний:
– Невідомо хто. Я не знаю, і знати не хочу, і нехай іде своєю дорогою. Ми не знаємо, що це за місце, і що тут ще може статися.
Кадр ■
У Наташі почалася істерика, і вона не витримала та почала кричати:
– Я хочу додому.
Кадр ■
Саша подивився на Наташу і сказав:
– Це не допоможе. Нас тут ніхто не почує і сльози про допомогу тут будуть зайвими. Краще бережіть сили, а то невідомо, що тут може статися, і кого ми ще зустрінемо. Втомленими і виснаженими від нервів та страхів від нас буде мало користі. В разі чого ми нічого не зможемо зробити. Бережіть сили.
Кадр ■
Наташа прикрила заплакане обличчя двома руками і заспокоюючи себе сказала:
– Все буде добре. Я повернуся додому. Скоро я повернуся додому.
Саша:
– Я б теж вірю, що скоро повернуся додому, і все буде добре.
Кадр ■
Юля так само почала панікувати та розгублено дивитися на всі боки.
Юля:
– Нам треба щось робити і не сидіти на місці.
Наташа:
– Треба шукати вихід із цього місця.
Юля:
– Треба оглянути територію.
Бездомний:
– Краще залишайтеся тут.
Наташа:
– Ні, краще почати, щось робити, а не сидіти на одному місці.
Саша:
– Я довго ходив по колу і шукав вихід у різних сторонах і нічого не знайшов. Щоразу повертався на те саме місце і так минуло більше тижня. Я змирився з усім і тепер просто сиджу, чекаю змін, а іноді, коли вже нестерпно самотньо, розмовляю ось із цією іграшкою. Я тут її знайшов.
Юля:
– Наташо, ти маєш рацію. Треба щось робити.
Наташа:
– Треба обдивитися територію, а ви, Саша, можете залишатися тут та далі розмовляти з вашою іграшкою.
Кадр ■
Саша подивився на дівчат сидячи біля багаття і сказав:
– Вам видніше. Ідіть та оглядайте територію, а я буду тут і нікуди не піду.
Наташа:
– Якщо ми знайдемо вихід, то обов'язково повернемося.
Саша:
– Ви спочатку знайдіть його, а потім повертайтеся. Я чекатиму на вас, але будьте обережні, а то невідомо кого в цьому лісі ще можна зустріти, і що за небезпека може бути. Дивіться на всі боки.
Наташа:
– Дякую. Ми будемо обережними.
Кадр ■
Наташа та Юля встали і повільним кроком, тримаючись одна за одну, налякано поглядаючи на всі боки, пішли шукати вихід, а Саша залишився сидіти біля багаття і почав говорити з іграшкою.
Кадр ■
Дівчата ходили вперед–назад, і поверталися на те саме місце з якого починали шукати вихід з лісу, а Саша сидів, спостерігав за дівчатами, які шукали вихід та посміхався.
Кадр ■
Саша, поглядаючи на іграшку, сказав:
– Я ж казав цим дівчатам, що з цього місця немає виходу, а вони все шукають, і шукають. Вже минуло кілька годин, а вони продовжують шукати вихід з лісу. В них нічого не вийде. Я за два тижні обійшов кожен метр цього загадкового простору і ніяк не зміг вийти з цієї місцевості, і як вони повертався на те саме місце, з якого починав пошуки. Що їм поясниш, поки самі не переконаються, то всі мої мудрі поради не мають жодного значення. Це дівчата.
Кадр ■
Саша подивився далеко в ліс та на іграшку:
– Чого усе так відбувається? Чому саме я опинився в цьому місці?
Кадр ■
Сашко подивився в ліс, на іграшку, і знову сказав:
– Що це за місце і чому саме я опинився саме тут?
Кадр ■
Саша подивився на багаття:
– Ти ж тут була до мене? Ти знаєш відповідь.
Кадр ■
Сашко подивився на іграшку, на вогонь, і знову сказав:
– Ти ж тут була до мене? Як я тут опинився?
Кадр ■
Саша, подивився на дівчат, які проходили вдалині:
– Як ти тут опинилася і чому ти тут була одна, а поруч біля тебе нікого не було?
Кадр ■
Саша подивився на вогонь:
– Відповідай. Відповідай мені на питання.
Кадр ■
Іграшка стояла недалеко від Сашка біля вогню, і він знову подивився на неї та сказав:
– Чому ти мовчиш і не відповідаєш на мої запитання. Кажи!
Кадр ■
Іграшка мовчки стояла біля багаття, а Сашко почав думати про те, що він сказав і розуміти, що це все не спроста.
Сашко стиснув зуби і знову сказав:
– Я чекаю від тебе відповіді. Ти ж усе бачила, що тут відбувалося до моєї появи, і знаєш, як сама тут опинилася. Відповідай на мої запитання.
Кадр ■
На гучні запитання іграшка мовчала, і Сашко почав розуміти, що всі спроби почути відповідь марні, це марнування сил та нервів. Він замовк та почав задумливо дивитися на вогонь.
Кадр ■
Саша подивився на дівчат, а вони вже знову повернулися на те саме місце, з якого годину тому почали шукати вихід, сказав:
– Я ж казав, що нічого хорошого в цьому немає, а тільки гірше буде.
Кадр ■
Дівчата ходили вперед, назад, поглядаючи на всі боки, як в цей момент знову з'явився той образ людини, що йде в лісі. Дівчата побачили та завмерли на місці. Злякано почали на нього дивитися. Людина вдалині дуже швидко зникла, так само, як з'явилася.
Кадр ■
Наташа подивилася на годинник:
– Уже минув день.
Юля:
– Як минув день? Як?
Наташа:
– Я не знаю, але час пролетів дуже швидко. Може тут через відсутність ночі прохідність часу відрізняється від нормального, і ми не помітили, як минуло стільки годин.
Кадр ■
Саша подивився на годинник, і подумав, а потім сказав:
– Час минув швидко, і вже минула ніч і день, як дівчата не можуть заспокоїтися та все далі продовжують шукати вихід із лісу.
Кадр ■
Дівчата, не розуміючи всього, що відбувається, і за відсутність почуття часу почали ще швидше ходити лісом. Минає багато часу і вони вже налякані, починають кричати, бігати та не ходити, як добу тому. Всі спроби марні, і щоразу вони повертаються на те саме місце, а безхатченко вже почав з них голосно сміятися.
Бездомний голосно сказав:
– Дівчата. Досить витрачати даремно час. Повертайтеся назад до багаття. Це усе марно.
Кадр ■
Дівчата зі сльозами на очах повільним кроком повернулися до багаття та сідають біля Саші.
Кадр ■
Саша подивився на дівчат, і сказав поглядаючи на іграшку:
– Ось бачиш, із цього місця немає виходу, – і додав, – а може ти знаєш, як знайти вихід із лісу.
Кадр ■
Дівчата з подивом подивилися на Сашу і налякано відсунулися від нього, розуміючи, що з ним щось відбувається.