Як правильно?
- Правильно буде так, що я – "переношу" іскри Татанії у нове тіло, а іскри Татанії – "переходять" у нове тіло. Зрозумів?
- Не зовсім. Чому тоді іскри Татанії не "переносяться" у нове тіло?
- У цьому місці ти повинен був не сперечатися, а сказати: "Зрозумів" і дивитися на процес переходу. Зрозумів?
- Зрозумів.
- От і добре. Думаю ось цей плід нас влаштує.
Від глиняного схилу з голосним хлопком, залишивши після себе велику яму, відділилася велика, десь півтора метра в діаметрі, вкрита шматками глини, кам'яна куля і полетіла в нашому напрямку. Десь на середині річки куля занурилася до половини у воду і почала крутитися. Глина змилася з неї, ненадовго пофарбувавши воду на бистрині у рудий колір. Куля поблискуючи мокрими гладенькими боками, знову злетіла над водою і рушила до нас. На пісчаному березі, не долітаючи до трави, куля спустилася на землю. Евеліна розкрила долоню. Там вже лежав кристал переходу. Здійнявшись з руки, кристал полетів до кулі, на мить завмер на самому її вершечку, і розчинився в ній, як до цього зникав в руці у Евеліни.
Далі нічого не відбувалося. Скосивши очі, я подивився на Евеліну. Вона сиділа у напруженій позі і з занепокоєним поглядом. Було видно, що дуже вболіває за кінцевий результат. Вперше. Свого роду екзамен. Я терпляче сидів і мовчав, не бажаючи щось зіпсувати.
Від кулі, переборюючи звук водяного потоку, почувся хрускіт. Мене чомусь лякають такі звуки. Коли кам'яна брила відколюється від скального масиву, лунає саме такий звук. І гучний, і глухий, і одночасно глибинний. Розриваються зв'язки, що міцно трималися багато тисяч років. По поверхні кулі пішли глибокі тріщини. Після найгучнішого тріску, шматки кам'яної кулі, неначе шкаралупа від горіху, розлетілися на декілька метрів в різні боки. На місці кулі на мить око встигло зловити завислу водяну кулю, в середині якої було видно людську постать в формі ембріона. Лишившись без підтримки каменю, водяна маса з гучним "плюсь", розплескалася по пісчаному березі річки. Тіло безвільною масою човпнулося на пісок. Майже півхвилини тіло не подавало ознак життя. Евеліна продовжувала напружено спостерігати за ним. Я також вирішив, поки що не подавати ознак життя, бо якщо експеримент закінчився невдачею, я ризикував не на довго пережити цю подію.
Нарешті мокре тіло на березі заворушилося і підвелося на карачки. Це було тіло молодої дівчини, з білим волоссям, що мокрими патьоками висли на голові. Тіло здригнулося в блювотному позиві, і на пісок вилився товстий струмінь води. Ривком дівчина підвелася на коліна і голосно втягла в легені повітря. Зразу вона зайшлася глибоким кашлем, випльовуючи залишки води на пісок. Відкашлявшись, вона посиділа трохи. Розчепіривши замацані піском пальці на руках, вона з подивом оглянула їх. Оглянула всю себе і хитаючись підвелася на ноги. Озирнувшись, помітила нас з Евеліною. Упізнала. Помахала рукою.
З Евеліни наче випустили повітря. Поглянувши на неї, побачив, що вона радісно посміхається. На очах у неї бринять сльози. Ну все, значить можна трохи розслабитися. Але довго спостерігати за дріадою було нецікаво, вважаючи на те, що недалеко знаходилася оголена ельфійка.
Татанія відвернулася від нас і пішла до води. Підійшовши до лінії прибою, ельфійка невисоко злетіла в повітря. Розвівши руки і ноги в сторони, вона завмерла, створивши в повітрі "зірочку". Від річки до неї повітрям потягнулися струмені води. Вкривши все тіло, кінцівки і голову, вода спінилася як шампанське, і стекла на берег. Натомість навколо тіла Татанії почав швидко крутитися туман. Побачивши, як розвівається біле волосся, я зрозумів, що то не туман, а гаряче повітря. Такий собі фен для просушки.
Далі взагалі почався майстер клас для публіки, з умінь багаторазового майстра. Татанія вже у розслабленій позі, розвернулася в повітрі і дуже повільно почала летіти в нашу сторону. Тим часом на одній з шкаралупок кам'яної кулі утворився круглий чорний отвір підпросторової кишені. З води вилетіла доволі велика рибина, десь на півкіло. Сіпнувшись, вона повисла в повітрі, підозрюю вже трупом, з зламаним хребтом. Потім, по дузі, вона залетіла до чорного отвору і вилетіла звідти. За нею рівною колоною почали вилітати такі самі мертві рибини. Коли їх було вже за десяток, вони раптом злетілися разом і утворили сіро-червону кулю м'ясного фаршу, що перемішуючись втрачав у розмірах і змінював колір до темно-коричневого. Тим часом одна з шкарлупок кам'яної кулі здійнялася в повітря, і почала кришитися, ламатися, втрачати форму. З неї на землю сипався дрібний пил. Коли від багатокілограмової кам'яної шкаралупки залишився невеличкий, з фалангу пальця, сріблястий м'ячик, він повторив шлях рибини і десяток темно сріблястих м'ячиків утворили ще одну кулю металевого забарвлення. Від найближчих кущів до ельфійки підлетіла гілляка з листям, до неї додалося небагато води, рослинність втратила форму. Перемішавшись з водою і помножившись, вона утворила кулю з якоїсь багнюки.
Всі ці дії закрутилися навколо ельфійки одночасно, і я ледь встигав поглядом відслідковувати що за чим відбувається. Коли було сформовано всі три кулі, вони наблизилися до оголеного тіла ельфійки і втративши форму, одночасно обліпили все її тіло. Кольори і речовини змішалися. Декілька секунд абракадабри і все зупинилося. Широкий пояс, браслети і чобітки з чорної шкіри з сріблястими металевими вставками. Чорні облягаючі штани. Біла сорочка з довгим загостреним комірцем, оторочками і чорними вставками. Чорний плащ з великим капюшоном і сріблястою застібкою на грудях, відкинутий за спину. Загалом три кольори, чорний, срібний і білий. Недбало розтріпане, молочно біле, коротке волосся, лише доповнювало цю гармонію.
Перелетівши межу берегового піску, на траву Татанія стала вже повністю одягненою. Ми з Евеліною підвелися на зустріч.
- Вітаю тебе, майстер Евеліна. – Татанія простягла руку для рукостискання.
- Моє вітання майстер. – Евеліна потисла протягнену руку. Після ручкання на долоні у Татанії лишився новий кристал переходу, який вона сховала до кишені на своєму поясі. – Як твоє ім'я?
- Нехай лишається Татанія. Мені до вподоби як воно звучить. – ельфійка повернулася в мою сторону і простягла до мене руку, — Ваарон, дозволиш?
Думаючи, що ельфійка хоче також зі мною привітатися з нагоди перевтілення у нове тіло, я схилився і церемонно поцілував протягнену руку. Не знаю, що мене підбило на такий вчинок. За минуле життя я може пару разів виконував таке привітання, і звички так вітатися виникнути не повинно було. Але зараз я зробив це чисто автоматично. Піднявши голову, я побачив на обличчі Татанії підняту праву брову і саркастичну посмішку.
- Ну від своїх слів я не відмовляюся, тіло в тебе дійсно цікаве, і на контрасті міг би бути цікавий досвід, — ельфійка неспішно зробила крок до мене і обличчям схилилася до моєї шиї, немов би бажаючи поцілувати. Повела носом коло вуха і відійшла назад. – Але, нажаль ні. Запах все псує. Проте я все ж хотіла б отримати назад свої речі.
Зрозумівши свою помилку, я похапцем підібрав лук і ятаган Татанії, що клав коло себе на траві і віддав їй до рук. Коли Татанія взяла свої речі, їхнє оздоблення змінило колір з зеленого на чорний з сріблом. Евеліна фиркнула.
- Пф… . Татанія, не бери в голову, у Ваарона в голові каша, він і сам не розуміє що робить. Зараз Аїд вивчає його іскри.
- Евеліна, ти хочеш сказати, що я в новому тілі така страшна, що не можу сподобатися молодому дріаді? – ельфійка махнула перед собою зігнутою рукою. Перед нею з'явилася хмарка туману, що згустившись стала водною гладдю, розміщеною вертикально, перед обличчям Татанії. Вона подивилася в таке імпровізоване люстро і здивувалася, — Овва! А ваш Аїд таки дійсно робить свою справу на вищому рівні. Я думала, що ще з півроку у нового тіла міміка буде підлаштовуватися до моїх іскр, а він мені зробив персональне тіло молодої Татанії!
Я вирішив хоч якось реабілітуватися і виступив на захист Евеліни: — Аїд не міг вам зробити таке тіло, бо він вас не бачив, а якщо і бачив то давно, і забув ваші характеристики. Цей подарунок для вас зробила Евеліна. І повинен зізнатися зробила відмінно. І якщо я щось не так роблю, то прошу вибачити, бо я взагалі в цьому світі, немов у казці. Дивлюся на все, відкривши рота, і не можу повірити.
Татанія продовжувала дивитися на своє відображення. За цей час її зачіска трохи змінилася. На скронях від волосся залишився короткий їжачок, решта зализалася назад. Ельфійка стала виглядати трошки по хижому.
- Евеліна, тобі окрема подяка. Однак, вимушена помітити, що бути просто у молодому сильному тілі, це одне, і зовсім інше бути у тому ж молодому і сильному тілі, маючи гору досвіду і спогади, про сухе і слабе тіло старої карги. Чи можу я на подяку, запропонувати тобі Евеліно, посидіти десь і потеревенити про наші жіночі справи?
- Вітаю, Татаніє. Радий вочевидь зустрітися з тобою. Звісно Евеліна заслужила на відпочинок, оскільки якісно зробила свою роботу. Але навіть відмінна робота, не дає їй право лишати після себе гармидер. – Аїд, зненацька з'явившись коло нас, з гідністю схилив голову у вітанні до Татанії.
- "Зрозумів, пентюх, як вітатися треба."
- "Зрозумів. Добре що не треба горланити на весь ліс, що бажаєш всім швидкої стріли і зеленого листя, чи ще чогось екзотичного."
Евеліна присоромлено зробила крок до берега і терміново зайнялася переносом решток кам'яної кулі на лівий берег і трансформацією їх в пісок. Татанія розвіяла люстро і також кивком голови привіталася з Аїдом.
- Вітаю ас. У вас чудова учениця. У тілі, яке вона створила стільки енергії, що я навіть, після тисяч років почала, задивлятися на молодих дріад, що відрізняються своєю статурою.
Аїд посміхнувся, — Татанія, ви майстер робити компліменти. Постава Ваарона це не наша заслуга.