Ноги ступали по ній, неначе по м'якенькому моху. Ми з дріадою неспішно, насолоджуючись відчуттями рухалися у бік річки. За деревами чувся шум води. Неголосно, немов звертаючись до мене, дріада сказала в простр: — Аїде, ми прибули.
Серед дерев, з того боку, куди ми йшли, з'явилася постать. Вона рухалася в наш бік, ширяючи в одному лікті над землею. Кущі росли доволі рідко, тому дріада, а це був саме дріада, інфінітиву я поки що не вигадав, летів з швидкістю бігуна спрінтера, ледь змінюючи напрям, без крутих поворотів. На підльоті, метрів за три від нас, Аїд знизився, його ноги торкнулися трави. Далі він рухався пішки. Зеленошкірий, одягнений був так само як і Евеліна, у пухкий зелений комбінезон з природного зеленого поролону, який виділявся через пори його тіла. Волосся було зеленим і кучерявим. Коротко підстрижене, воно відкривало на огляд подовжені вуха. Очі великі салатові, але якісь беземоційні. На зріст вони з Евеліною були однакові. Як на мене води були дуже схожі. Немов брат і сестра. Різнилися лише очі. У Евеліни в очах можна було прочитати емоції, а у Аїда… , якщо трохи добавити романтики, то можна було сказати, що у Аїда через його салатові очі на мене дивилася темрява великої порожнечі. Аж мурашня по спині побігла.
- Вітаю. – сказала Евеліна. Аїд підняв долоню, Евеліна ляснула по ній і пройшла далі, неначе зустрілися двоє нерозлучних друзів. Я не ризикнув повторити вітання дріади.
- Вітаю. – зміг видавити з себе я. Ми з Аїдом зупинилися на відстані витягнутої руки і почали розглядати одне одного. Але був нюанс. Я на нього дивився, як студент першокурсник, що прогулявши всі лекції і прийшовши вперше на кафедру, опинився на екзамені. Аїд же, не мигаючи, споглядав мене, наче я був експонатом кунсткамери.
- Дійсно, цікаво. – раптом Аїд почухав потилицю. Цей простий рух був таким … справжнім, і так не відповідав його образу ідеального створіння, котре економно і цілеспрямовано використовує кожен рух і кожен подих, що я поневолі посміхнувся. Напруга враз зникла, і хоча очі аса ні на йоту не змінилися, я полегшено видихнув.
Евеліна, неначе згадавши щось, підняла вгору вказвний палець: — Там гноми просили… .
- Я пам'ятаю. – Аїд протягнув мені руку для вітання. – Вітаю, Ваарон.
Я потиснув йому руку.
- "Звичайний худорлявий зелений хлопець. Рукостискання не дуже міцне. І чого мене спершу так пройняло?"
- "А от мене зацікавило дещо інше. Чого це ти раптом так розслабився? Якщо достовірною є хоча б десята частина всієї інформації, що ти про нього чув, то перед тобою істота, для якої ти, повністю прочитана книга. Може він і потилицю почухав лише для того, щоб ти не нервував так і розслабився?"
- "Все може бути. Але, ось я тисну йому руку, і я ще живий, отже підбери соплі. Все буде Україна!"
Між нашими долонями з'явилося щось тверде. Воно різко почало збільшуватися. Я відняв руку від долоні Аїда. Там залишився кристал переходу. Піднявши кристал до рівня своїх очей, Аїд покрутив його в пальцях і показав Евеліні. – Я ще не вирішив. Треба трохи подумати. – Дріада відштовхнувся однією ногою від землі і завис у повітрі у напівлежачій позі. Було схоже, ніби він усівся у невидиме крісло стоматолога. Взявши кристал в обидві руки, він розмістив його перед очима і завмер, втративши інтерес до всього, що його оточувало.
Евеліна ворухнула плечима, — А мені що робити?
Не відволікаючись від кристалу Аїд пробубнів: — Сходи до дерева життя. Попрацюй. До речі, зроби перехід для Татанії.
- Я?!!! – Евеліна виглядала зляканою.
- А хто? Я її минулу ніколи не бачив. Від мене вона отримає стандартне тіло. А ти з нею нещодавно розмовляла. Зробиш наступній персональну форму. А то у мене руки до неї лише завтра дійдуть.
- То вона і хотіла завтра зранку.
- Не … , не зли мене! Теж мені, учні називається, повсідалися на шию і ноги позвішували. – Аїд продовжував не відриваючись дивитися на кристал, а з Евеліною розмовляв так, неначе відганяв набридливу мошкару.
- Але ж це у мене вперше!
Аїд втомлено зітхнув, — Все колись буває вперше і все обов'язково колись буде востаннє. Добре, я проконтролюю… . Але ти на мене не надійся! Я зайнятий, контроль у мене зараз слабкий. Просто роби все правильно. До речі, Ваарон, йди за нею, тобі буде корисно подивитися.
- "Ти чув? "…тобі буде корисно…". Отже "буде"! У тебе Валєрон-Ваарон ще щось "БУДЕ!!!" А… ліквідують тебе можливо пізніше."
Евеліна була дуже схвильована. Я ж навпаки, відчував себе наново народженим. І все навкруги для мене будо просто чудово. Ми йшли поряд по м'якенькій травичці у бік річки.
- Евеліна, не нервуй. Тобі вісімдесят п'ять, а виглядаєш, наче школярка на першому екзамені.
- Ваарон, а не пішов би ти ящеру під хвіст! У мене такий стан, що ще трохи і я для того щоб заспокоїтися, буду процес переносу спочатку на тобі тренувати! До речі, гарна ідея!
Мого гарного настрою не могло порушити ніщо, тягло трохи подуріти, — Пробі! Рятуйте! У наступного останнє тіло відбирають! – Евеліна спинилася і всім корпусом повернулася до мене. Кулачки стиснуті, руки вздовж тулуба, ніздрі роздуті, дихає важко, дивиться з під лоба так, неначе в приціл снайперської гвинтівки взяла.
- Все! Зрозумів! Усвідомив! Ваше звинувачення повністю справедливе! Я більше так не буду!
Дріада повернулася до річки і пішла далі, але її поза не стала менш напруженою.
- Евеліна, я що хотів сказати. В такому емоційному стані не можна займатися серйозними справами. Тим не менш, завдання ти отримала і треба його виконувати.
- То ти мене підмінити хочеш?!
- Боже збав. Зовсім не хочу. Але я знаю як тобі зняти емоційну напругу.
- От іще від кого я порад не слухала!
- Розумієш, у тому вигаданому світі, який в моїй пам'яті, я майже все життя займався вивченням психіки людей. І знаю багато способів виходу з емоційного клінчу.
- Ти хочеш на мені випробувати знання психології людей?
- Та ні… , просто… .
- То що б робили люди у такій ситуації?
- Ну … так, ось, є у мене пару варіантів. Можна було б просто обійнятися… , — оптичний приціл снайперської гвинтівки знову повернувся у мій бік. – Але це дуже … ем-м … по людськи! Напевне для дріад це не підходить. Ні, зовсім не підходить!
- Це все?
- Є ще варіант. Треба змінити вектор прикладення зусиль. Треба зосередитися на чомусь іншому. Наприклад, мене Аїд з тобою послав подивитися на перенос. Я нічого про це не знаю. Можна уявити, що я твій учень і тобі, як учителю потрібно провести для мене ознайомчу демонстрацію дерева життя. А під кінець показати приклад процесу переходу. Зосередившись на тому, щоб твоєму тупому учню дійшло те, про що ти розповідаєш, ти не будеш так перейматися через відповідальну роботу. А я в свою чергу можу бути дуже тупим учнем.
Зупинившись, дріада постояла і подумала. Потім струснула головою. – Так дійсно, методика проста і загальновідома. Зняття надмірного контролю з відповідальної справи, шляхом поділу відповідальності на два завдання. Але для того, щоб її застосувати, потрібно, щоб під час стану нервового напруження, хтось тебе спинив і порадив отямитися. Евеліна подивилася на мене вже більш нормальним поглядом. – Дякую. Пішли покажу тобі дерево життя. – взявши мене під руку, дріада повела мене до річки. – Тільки не бачу необхідності витрачати ціле твоє минуле життя на вивчення такого простого способу впливу на психіку. Як на мене, достатньо було б одного заняття.
Ми опинилися на правому березі річки. Річка була доволі широка, але мілка. Дуже нагадувала мені велику гірську річку. Великі камені тут і там стирчать з води. Швидка течія, буруни, вири і хвилі. Ширина річки метрів тридцять, сорок. Далі починається насип з рудої глини, що стрімко здіймається від лівого берега, аж до самих прямовислих скель. Ніби колись давно, гігантська річка з глини вдарила глиняною хвилею у скелю і завмерла. Струмки води з гори розбили у рудій глині рівчаки, поволі вимиваючи з під глини великі темні камені, і стікаючи в річку. Ми вийшли на берег і посідали на м'яку траву, що зеленим килимом доходила від лісу майже до самої води.
- Ось і дерево життя.
- Де?
- Перед тобою.
- Вода дійсно вважається символом життя. Але дерева немає.
- Ти дуже спостережливий. Дерева дійсно не видно. Але якщо дерева не видно, це не значить, що його немає.
- Воно невидиме?
- Наївна простота. Вірить в любі побрехеньки.
- Перестань! Поясни де дерево? Чому дерево є, але його нема?!
- Деревом життя називають ось цей глиняний схил на протилежному березі річки. З глини з певним інтервалом видавлюються кам'яні кулі різних діаметрів. Ці кулі називаються плодами дерева життя. Зрозумів?
Я придивився пильніше. В річці більшість каменів була неправильної форми. Але ближче до протилежного берега, придивившись, можна було помітити, що камені, які іноді течією з гупанням переносило вперед, колись мали форму кулі. Протилежний рудий глинистий берег, що підмивався стрімкою водою, був рясно вкритий камінням, що було заглиблено в грунт. Але гарно придивившись, можна було зрозуміти, що всі ці камені мали форму ідеальної кулі, і лише те, що вони були вкриті глиною, не давало спостерігачу це зрозуміти. Зрозумівши всю картину, вже добре розгледів, що вся поверхня глиняного схилу, була немов газована вода з бульбашками. Всюди з під глини виглядали вершечки каменів, і готовий битися об заклад, і найменші, і найбільші з них, мали форму ідеальної кулі.
- Зрозумів. І що?
- І те, що я зараз тобі покажу, як відбувається процес переносу.
- До речі, хотів спитати, чому кажуть або перенос, або перехід.