Від нецікавих питань Евеліна відхрещувалася, переносячи відповіді на них, на той час, коли я отримаю огляд від аса. Мовляв, якщо все буде нормально, то навчишся користуватися кристалом переходу і всі відповіді сам знайдеш. Вона розповіла мені про Ніконіну. Після сніданку, коли ми вийшли у двір, Ніка отримала від Евеліни свій кристал переходу. Хто б сумнівався, але це була малюсінька зелена кришталева паличка. Ну ні до чого, виявляється, Дісней, сам не міг додуматися, все скопіював з Зеї. А може все не так? Може це я у минулому житті на Зеї бачив берегинь квітів, і у своїх вигаданих спогадах про Землю, всім діснеєвським феєчкам дав у руки чарівні палички? Отримавши кристал, Ніка, взнавши, що дерево життя знаходиться не в тому боці, куди їй треба було летіти, швиденько попрощалася з нами і полетіла додому. По всьому було видно, що дорога на неї чекала довга, але хвилювання з цього приводу ні у неї, ні у дріади не було, тому я попрощавшись, викинув це з голови. А коли фургон рушив, вирішив більше розпитати дріаду про берегинь.
Берегині квітів були окремим видом жителів Зеї. Було невідомо, чи були вони корінними жителями, що населяли Зею разом з єнотовидними зейцями до появи людей і дріад, чи їх створили під час експериментів внаслідок генних мутацій. Ареалом їхнього існування був лише один острів, коло південного побережжя великого океану, і їхні інтереси практично не перетиналися з інтересами жителів материка. Спогади про берегинь можна знайти у найдавніших архівах пам'яті поколінь. Цікаво те, що берегині мали всі три іскри: життя, розуму і досвіду, і були дотичними до ремесла. Але за навчання ремеслу бралися лише одиниці. Лише одна з берегинь, на ім'я Феанора, дуже давно отримала ранг майстра ремесла у спеціалізації життя, і з того часу інших майстрів у берегинь не було. Тому багато наступних життів Феанора знаходилася на острові, де живе і зараз, підтримуючи свій народ у скрутні часи.
Тримати вдома світляків, це нова мода. Виникла вона відностно недавно, років з п'ятдесят тому. На острові сталася якась катастрофа і більша половина острова стала тимчасово непридатна для життя берегинь. Тоді вони попросили допомоги у зейців. Для зейців, у освітлюванні кімнат немає ніякої потреби, бо існує багато варіантів без живого світла. Просто у тяжкі часи зейці взяли собі на виховання світляків, личинки берегинь. Годувати їх потрібно раз в день. А для того, щоб не забувати це робити, зейці використовували світляків для освітлення приміщень. Коли світляк хоче їсти, його світло тьмяніє. Тому він сам нагадує про необхідність погодувати себе. Період недієздатності у берегинь чотири роки. Перші два роки, берегині самі виховують личинок, тоді ж личинки набувають вміння говорити, але наступні два роки у стані лялечки берегині не можуть говорити і потребують догляду. Років за чотири наслідки катастрофи на острові звели нанівець, але допомагати берегиням серед зейців стало модою. Серед берегинь стало модньо віддавати своїх лялечок до зейців. Берегині, що колись побули у приймах, почали вважати, що перебування у інших місцях дуже добре загартовує майбутніх берегинь, надає їм нових знань. До того ж невідомо, куди попаде світляк, тому для берегинь це стало випробуванням на зрілість з ефектом лотереї.
- Але світляками торгують.
- То й що? Яка різниця як проходить час світляків? Багато недотичних до ремесла знайшли собі спосіб заробити. Раз на рік, на побережжі, такі торговці приймають у берегинь багато лялечок на виховання на два роки. А далі на торжищах продають іх бажаючим допомогти берегиням. Коли берегиня переходить у п'ятий рік життя і отримує крила, вона летить додому. Напрям вона добре знає. А вдома така берегиня потім пишається, що дорога у неї була довга, і навчання вона проходила бозна як далеко від дому.
- Евеліна, скажи, а у берегинь багато наступних? Як взагалі регулюється кількість населення на Зеї, якщо переселяючись з тіла в тіло можна жити вічно, але тут не видно перенаселення. Багато населення я бачив лише на торжищі. І то у порівнянні з моїми спогадами, на торжищі було народу не більше ніж на сільському базарі.
- Ти на сніданку чудово розповів про "переселення" у наступе тіло. Ніякого переселення не відбувається. Новій живій істоті з чистою пам'яттю записують твої спогади. Тому ніякого вічного життя. Хоча існує багато випадків, коли у різних групах, різних видів зейців, виникає вірування, що начебто померлі переселяються до наступного тіла за допомогою дріад. Нічого гарного у таких випадках, адептів такого вчення не чекає. Регулювання кількості наступних, могло б відбуватися за допомогою ліквідації, але зараз їх настільки мало, що на першонароджених вони ніяк не впливають. Тому регулювати їхню кількість немає ніякої потреби. Все інше про надання наступних тіл взнаєш з пам'яті поколінь.
- Тоді скажи, що відбувається з іскрою життя у зейця, який вмирає?
- Нічого. Вона просто згасає. Коли від старості, коли внаслідок інших причин. Разом з нею згасають і іскри розуму і досвіду. Ось цей кристал, — на долоні у дріади знову виріс зелений кристал переходу. – Знімає лише копії іскр розуму і досвіду. Останній сеанс передачі інформації від зейця до кристалу відбувається під час останнього контакту шкіри зейця з кристалом.
- Це тому гноми носять його на ланцюжку на шиї?
- Ні, постійний контакт кристала з шкірою необхідний для зейців, що часто користуються пам'яттю поколінь.
- Вони геймери?
- Що?
- Ну ти казала про кришталозалежних, яких ви лікуєте. Це тому, що вони весь час знаходяться в пам'яті поколінь?
- Знову ні. Можливість виникнення фанатичної залежності від пам'яті поколінь, не залежить від часу, який зейці проводять у контакті. Це питання скоріш до іскри життя. Або зейц схильний до цього захворювання, або ні.
- А можна, скажімо, відібравши у зейця кристал переходу, записати на багато тіл одні і ті ж самі іскри розуму і досвіду, зробивши багато однакових зейців?
- Зразу скажу, що не можна, але… навіщо це могло б тобі знадобитися?
- Ну, наприклад потрібно багато робітників, для виконання якоїсь роботи, або багато воїнів, або скажімо, знає зейць, якусь інформацію, але казати її не хоче. Але асу, наприклад, вона конче необхідна. Візьме, він кристал, зробить копію зейця, і взнає у нього необхідне.
- Маячня. Твій мозок що попало понакручував з інформацією твого минулого життя. Все працює зовсім по іншому. Пояснювати не буду. Довго і нудно. Давай іншу тему.
- Але ж ти обіцяла Міхону копію моїх спогадів.
- Це лише у випадку твоєї ліквідації. Інакше він зможе дістатися до твоїх спогадів лише через тебе. Все, досить, давай інші питання.
- Тоді поясни, чому дорога по якій ми їдемо така рівна?
- А якою вона має бути? Що ти маєш на увазі?
- Ну дорога під нами грунтова, покриття вона не має. Трава по коліях вибита до землі, отже тут їздять часто. А тут ні горбиків ні ямок. Ні корінчик із землі не стирчить, ні хробак ямку ніяку не викопав. Рівно, неначе люстро під колесами. А коли серед кущів їхали, то неначе у величезному тонелі. Стіни рівненько підстрижені, дорога гладенька, немов ці ящики на яких ми сидимо.
- Зрозуміла. Дійсно, а я вже почала забувати, що дорога може бути у вибоїнах. Чуєш, Геле?! Ми з тобою довго живемо. Я вже настільки стара, що не пам'ятаю ті побиті гірські дороги, якими ми подорожували у підгір'ї Громової гори, коли розважалися з твоїми братами.
- Перестань вдавати з себе бабцю. – Гел напіврозвернувся у сідлі. – Я тебе старший на двадцять сім років. Тоді з мене взагалі порох сиплеться. Треба буде якось вже з сім'єю вибратися у подорож, а то все у пам'яті поколінь картинки дивимося. Треба і реальним життям пожити. Загалом, натяк я зрозумів, як виберемося, з мене запрошення.
- Тоді вважай, що я вже зараз погодилася. – Евеліна пояснила, — Рівна дорога, це заслуга Гелікоклеса, та інших майстрів трансформації, що живуть неподалік. Якщо зейць досягає звання майстра, і хоче вчитися далі, освоюючи нові види впливу на реальність, то він, для підняття свого рівня знань повинен мати високу репутацію. Найпростіше підняти рівень репутації займаючись суспільно корисною справою. Для майстрів трансформації, частіше за все, це дороги. Ми тому так повільно їдемо, що Гел дуже добре виконує свою роботу. Дорога загалом нормальна. Видно, що майстер проїжджав тут не дуже давно. Але Гелікоклес все одно доводить її до найкращого рівня.
- Як він її доводить? – я не бачив суттєвих змін на дорозі.
- На протязі всієї зони обзору Гелікоклеса з дорогою відбуваються зміни. Ми їдемо по доглянутій дорозі, тому зміни не помітні. Де гілка росте в бік дороги, там вона або відрізається, або загинається. Мало землі до оптимального рівня – ґрунт переноситься з обочини. Сміття на дорозі – його переносить на обочину. Цікаво спостерігати, коли є необхідність в новій дорозі, і Гел звертаючи на бездоріжжя, робить нову дорогу, зразу найвищого рівня. Весь світ дибки стає. Я бачила одного разу.
- А ти ж також майстер. Ти можеш так робити дорогу?
- Я майстер лікар. Я можу робити на такому ж рівні, як робить Гел, але не з матерією, а з тканинами живого організму. Звісно я не тільки лікарській справі вчилася, і зараз продовжую вчитися у різних напрямках, і трансформації я вчуся. Можу зробити собі стежку в лісовій хащі, але настільки професіонально як Гел…, мені до нього ще далеко. Те, що ти бачиш зараз, це ніщо. Рівень Гелікоклеса, це приблизно з такою ж швидкістю робити печеру такого ж розміру, як цей зелений коридор, по якому ми зараз їдемо, але в суцільній горі!
Я здивовано присвиснув, — Так, навіть уявити такого горновидобувного комбайна не можу.