А жити вам лишилося лише до вечора. Отож я запитую, чи не страшно вам лягати спати увечері? Мені не страшно. І до можливої ліквідації я відношуся так само. А от жула у Мараванни дійсно вийшла дуже вдала. І, як би це зараз не звучало, я вперше в житті таку скуштував. Дякую.
За столом повисла незручна пауза.
- Непогана інтерпретація одного з початкових інструктажів по освоєнню кристала переходу, — вперше подала голос Барбена. – Евеліна, мені здається, що Ваарон не всю пам'ять втратив.
- У Ваарона цікавий випадок, — заходилася пояснювати Евеліна. – У пам'яті поколінь, не дуже заглиблюючись, я знайшла випадки, коли втрачалася пам'ять на невеликі проміжки часу. Декілька періодів, або навіть років. Тоді, замість втраченої пам'яті, лишається просто пусте місце. У Ваарона втрачена повністю вся пам'ять. Якби замість втраченого лишилося пусте місце, то Ваарон і розмовляти з нами не зміг би. Очевидно, мозок Ваарона увімкнув якусь захисну реакцію і повністю переписав всі спогади, але перекрутивши всі факти так, що вигадав собі нове минуле життя, і згідно його розповіді, він собі вигадав не лише минуле життя, а і інший світ, у якому він ніби жив. Тому я і думаю, що травма, яка викликала таку трансформацію пам'яті, повинна бути дуже суттєва.
- А мені сподобалося, — вступив у бесіду і другий гном, що був дуже схожий на Мраченоса. Здається дріада згадувала про Мрачагоса, що був братом близнюком Мраченоса. – Мені подобається коли картина всесвіту подається у новому світлі. Розумієш, Ваарон, коли ми починаємо долучатися до пам'яті поколінь і отримуємо кристал переходу, — Мрачагос показав свій напівпрозорий зелений кристал, витягши його на ланцюжку з під сорочки. Він носив його на шиї. – Нам розповідають і про принципи отримання наступного життя. У наступне тіло заноситься копія іскри розуму і іскри досвіду, зейця, котрий вмирає. Але іскру життя скопіювати неможливо, бо вона прив'язана до фізичного тіла, тому у померлого іскра життя згасає, а наступне тіло отримує нову іскру життя від природи. Тобто все так, як ти і розповів, лише розмір життя ти зменшив до одного дня. І от це зменшення розміру, я вважаю дуже цікавим. З'являється багато цікавих думок. Що ще у своїй пам'яті ти можеш видобути з цього приводу?
- У моїх спогадах… . У тому, вигаданому світі, який я пам'ятаю, подібні розповіді застосовували для того, щоб у лю… , у зейців виникало бажання більше цінувати час у своєму житті, і щоб надихати на працю.
Раптом я отримав ще одного "дружнього" стусана від Міхона. Прийдеться, видно звертатися до Евеліни, щоб знову лікувала мою праву руку, від таких дружніх проявів гнома.
- А ти дуже цінний зейц! – Міхон був дуже збуджений. – Я часто подорожую по пам'яті поколінь. Ми там з друзями знайшли один новий світ для подорожей. Я тобі потім образ передам. Це просто зашквар, як цікаво. Там у місцевих немає дерев життя, іще там катаклізми, і взагалі їм там не цукром посипано. То ми з друзями проводимо там терраформування земель на ще не освоєних територіях і будуємо там міста. Але я не про те. Якщо ти вигадав новий світ, і він досить цікавий, можливо його можна долучити до плеяди світів для подорожей. Тоді, ти навіть можеш не повертати свою пам'ять. За один такий світ, твоя репутація сягне такої висоти, що наступні життя тобі забезпечені. Як мінімум одне. Евеліна, хочу тебе просити від всіх любителів пам'яті поколінь. Зроби дублікат іскри досвіду Ваарона перед тим, як відводити його до Аїда. Мені цікавий той світ, що видумав Ваарон, і у мене є знайомий майстер досвіду. Він зможе вмонтувати світ Ваарона у плеяду світів для подорожей. Дев'яносто відсотків репутації зобов'язуюся повернути Ваарону. Десять… ну ти розумієш, і майстра треба зацікавити, і собі відсоточок лишити.
- Міхон, ти претендуєш на горде звання афериста. Давай знайомство, — Евеліна простягнула через мене праву руку Міхону. Той у відповідь простягнув ліву.
- Міхон, прибери ліву руку! Мені так не зручно. Не буду я лікувати твого історичного пальця. – Міхон засоромившись, забрав ліву, та простягнув правицю, і вони потисли одне одному руки, прямо переді мною.
- Зроблю. Але віддам тобі лише, якщо Ваарона ліквідують. Тоді, звісно, ніякої репутації нікому повертати не потрібно буде. Але як я впевнилася, світ у Ваарона продуманий дуже детально. До дрібниць. Не те лайно, яке творці світів створюють. Об'ємом інформації потягне на ціле життя. Але мені не цікаво займатися перегонкою інформації до дерева досвіду. Нудно і одноманітно. Набагато цікавіше було б побувати у світі Ваарона. Буде жаль втратити таке творіння для пам'яті поколінь. Якщо отримаєш кристал, з тебе образ світу, щоб я довго не шукала. Але якщо Ваарон повернеться, то домовлятися будеш вже з ним. Зараз він тобі знайомство дати не зможе, у нього ще, навіть, кристала переходу немає. Зустрітися зможете через мене. Але і для тебе копію я зараз робити не буду, ти першонароджений, у випадку чого, з тебе як з ящірки вода, а огрібати від ображеного на мене наступного, мені не дуже подобається. Уяви, якщо у минулому, Ваарон був асом?
- "Агов! Альтер еґо, а ось і шанс повернутися на Землю."
- "Сумніваюся. Здається, пам'ять поколінь, це місцевий аналог інтернету. А світи для подорожей, це віртуальні ігри, де такі аферисти, як Міхон проводять час. Але, які тут щирі люди, чи то пак, зейці! При живому мені, укладають якісь угоди, на випадок моєї смерті. І наче нічого не відбувається, а замість мене тут швабра сидить."
- "Складається враження, що тобі варто радіти вже тому, що у тебе до огляду у Аїда є хоча б статус живої істоти. Тебе он, з-за столу не вигнали, нагодували, однак, для них ти майже мрець."
- "Все ж, мене більше непокоїть дивне відчуття. А що, якщо Землі дійсно не існує? Що, якщо я прожив дріадою тут все своє перше життя, а отримуючи наступне тіло, втратив пам'ять? Наприклад те, що мені видали неправильне тіло, послугувало втраті пам'яті, і мій мозок дійсно навигадував всілякої маячні, якої насправді бути не може? Земля, дитинство в СиСиРи, сіре життя в комуністичному кріпацтві, навчання, робота, безпросвітна рутина… . Дійсно, ворогу такої долі не побажаєш."
- "Зваж іще і на те, що не пам'ятаючи минулого тут, і вже не сприймаючи реальності свого минулого у спогадах, я взагалі втрачаю відчуття реальності. Зникає відчуття опори. Ти починаєш реагувати на все, неначе тебе у гру закинуло. Твою улюблену ММО РПГ. Немає ні минулого, ні майбутнього. Є гра, і я просто реагую, неначе втратив контроль уві сні, не маючи повної картини подій. І відношення до смерті у мене, як у грі. Ліквідує мене Аїд, і полечу я до кібеліска на переродження. Ніяких душевних переживань. Навіть не цікаво перерожуся я біля кибеліска чи ні."
- "Взагалі, у мене знову змінилося розуміння смерті. Для того, хто вмирає, поняття драматизму смерті можна відкинути зовсім. Смерть даної особи має якесь відлуння, лише у оточуючих його живих особах. Ось гноми з дріадою, бачать мене вперше, маючи високий рівень суспільного життя, де кожному можна розраховувати на допомогу і кожний отримує моральне задоволення, допомагаючи оточуючим, вилікували, прихистили, нагодували, але не чіпляти ж мене собі на шию. Або я і далі їм цікавий, і вони пропонують мені якісь подальше спілкування, за ту цікавинку, що можуть від мене отримати, або йди куди хочеш, або взагалі ліквідують, щоб не плутався під ногами. Були б це знайомі, або рідні на Землі, в залежності від цинічності родичів, я міг би розраховувати деякий час на пансіон, але далі, я повинен був би стати корисним, або багатим. В любому випадку, смерть слугувала б для рідні приводом влаштувати собі свято поховання, де і поїсти можна, і кості покійному перемити. Сум за покійником можливий лише у кровників. Але і це також залежить від тих земель де ти жив. Он у кацапських андрофагів – людожерів, в кращому випадку, якщо небіжчик встиг померти самостійно, тіло поховали б, в гіршому, добили б, не чекаючи смерті, щоб можна було з'їсти. Все в сім'ю, все в шлунок. Для самого ж помираючого, смерть не має значення… . Моя смерть, для мене, не має значення… . Цікаве безглуздя сьогодні завітало до мене у голову."
*** Ессе.
Тепер я розумію, чому Господь з часом видаляє наші спогади. Все через невимовну тугу одноманітної буденності. Він наділяє нас жагою пошуку, а ми заклякаємо у болоті рутини. Для таких спогади зберігаються недовго. Дні, можливо місяці. За тими ж, хто вирішив присвятити себе творчому пошуку, Він на м'якеньких лапках йде поодаль, і лише здаля підтирає, зачищає, знищує сліди, щоб добре забуте, втрачене з часом старе, оберталося п'янким усвідомленням нового. А все тому, що варто нам підмітити декілька співпадінь і структурувати їх у закономірності, ми вважаємо, ніби знаємо достатньо, і зразу перетворюємося на великорозумних старців, котрі з мудрим виразом на обличчі, стають дуже схожими на іграшки китайських бовдурів, що весь час кивають головами. Нас потрібно весь час будити. Смикати, трусити, немов ляльок на мотузках, щоб ми не засинали під час життя. Вхопивши декілька крапель неповторних фарб життя, ми відкриваємо рота і неначе пташенята в гнізді починаємо вимагати, щоб водопад продовжувався, вважаючи, що і так зробили забагато. Нам мало раю! Нам потрібні Великі Потопи, Содоми і Гоморри… . Завжди дивуюся терпінню Всевишнього, як довго можна з нами няньчитися?... .
28 *** Колись. Невідомо де.
Фургон неспішно їхав по лісовій дорозі. Гелікоклес, як і обіцяв дріаді, віз нас до дерева життя. Гел сидів в передньому сідлі ящера і спостерігав за дорогою, а ми з дріадою вмостилися на фургоні, прямо на ящиках, котрі були виготовлені з дерева, як і більшість виробів гномів, які я до цього бачив. Я продовжував діставати дріаду питаннями. На цей раз я отримував відповіді не на всі питання, бо починав залазити у життєві дрібниці, про які дріаді було нудно розповідати.