Це ознака культури. Ми ж не гобліни якісь, руками їсти.
Тим часом Гелікоклес щось розповідав Евеліні. Подивившись на мене, він співчутливо покивав головою.
- Що ж, не поталанило тобі, хлопче. Якщо ми зможемо чимось допомогти, звертайся. Я чув про такі випадки втрати пам'яті, але самому бачити не доводилося. А серед дріад таке взагалі дуже рідко трапляється. Але Евеліні, напевно і не такі випадки зустрічалися. Вона найкращий цілитель. Все тобі вилікує, дай лишень трохи часу. Скоро будеш пам'ятати все своє минуле життя, навіть те, що раніше не пам'ятав. Будеш розповідати якого кольору були пелюшки, які ти бруднив у дитинстві! Мраченосе, — Гел звернувся до гнома, що сидів навпроти мене. – Ось тобі і відповідь на те питання, що ти мені зранку задавав.
Мраченос, з видимим задоволенням, покивав головою.
- Гел, мені звісно приємна твоя безмежна віра в мене, але повинна визнати, що з такими випадками я не зустрічалася. Можна ще додати, що це випадок для спеціаліста по досвіду. Тому я попрохала допомоги у Аїда.
- Ого, хлопче! – Гном, що сидів праворуч від мене, добряче луснув мене по плечу.
- "Це, напевне він тебе так, по дружньому, по гном'ячи вдарив. Підтримує так."
- "З такою підтримкою я без кінцівки можу лишитися. Руку до самого плеча не відчуваю. "
- Навіть не знаю, заздрити тобі чи співчувати. Про Аїда я лише чув, але того, що я чув, мені хватає, щоб остерігатися потрапляти до його рук. – Ось, бачиш?! — Гном, добре відомим землянам жестом, ткнув мені під носа відставлений від кулака безіменний палець.
- "Здається мені, нас зараз кудись послали…"
- "Ну, я б з тобою погодився, якби це був не безіменний, а середній палець. І до того ж, думаю, невербальна система спілкування тут трохи відрізняється від земної. Хоча, здається, трохи потролити нас він не проти."
- "Так, очі у нього хитрі. Але стільки рослинності на обличчі заважає нормально прочитати міміку. До речі, при наявності тут живих тролів, вираз "потролити" також набуває нового значення. Хоч рота не відкривай!"
- Бачу, — смиренно відповів я, трохи відхиливши голову назад.
- Цей палець у мене трохи кривий. – Гном, насупивши свої кущисті брови, та склавши губи трубочкою, заходився роздивлятися свій, з виду повністю нормальний, безіменний палець. – Це коли я ще був молодий і дурний, як ковадло, ми з учителем ходили у сліпі печери, що під тригір'ям Гаракам. Там мені на палець Гмирх камінь впустив. Тобто, зламався палець. А оскільки дріад там немає, то вчитель наклав мені з боків металеві пластини і туго замотав. А коли через чотири дні ми вийшли назад, під склепіння міста, до дріади мені звертатися було вже ліньки. Так цей палець у мене і заріс кривим. Зараз іноді болить! Ось! А ще, дідо мій каже, що якщо прокинешся ти з ранку, а в тебе не болить зовсім нічого, значить ти помер і починаєш у наступного переселятися. Так от, вилікує тебе Аїд, а він ас, він тебе добре вилікує. Зовсім, зовсім вилікує. Прокинешся ти наступного ранку … .
Вибух сміху не дав гному закінчити жарт.
- Давай, Міхон, подивлюсь твій палець після сніданку. – посміюючись запропонувала дріада.
- Не дам! – гном злякано сховав праву руку за спиною. – Що я потім своїм онукам показувати буду?! Рівний палець?! Хто потім мені повірить, що я у сліпих печерах був і палець там зламав?
Я взяв до рук одну з соломинок і пильно оглянув її. Товстостінна, товста трубочка. Майже прозора. Схоже на пластик. Спробував її зігнути. Трубочка пружинила, гнулася, але ламатися не хотіла, навіть коли я доклав значних зусиль.
- Вона зі скла? – спитав я у Евеліни.
- Так, ти швидко вчишся.
Під кінець сніданку Мраченос кудись відійшов ненадовго і повернувся з невеличким пакунком. Помітивши це, Евеліна скривилася.
- Гел, що знову? Ну навіщо ці політеси?
- Не переймайся, це не тобі. — Гел подав знак, і Мраченос через стіл посунув пакунок до мене.
Я, навчений настановами дріади, не бажаючи зараз своїми діями вчинити якийсь зашквар, з німим питанням подивився на неї.
- Бери вже. – Дріада махнула рукою. – Це подарунок. Сім'я Турнак дуже полюбляє старі звичаї. Раніше, можливо ще до апокаліпсису, за різні послуги необхідно було відповідати іншими послугами, або якимись коштовностями. Зараз цей звичай лишився лише в народах, недотичних до ремесла. Там використовують монети. Для будь якого учня ремесла, помножити монети, це просто дитяча забавка. При спілкуванні ремеслознавців з недотичними, існують певні закони, згідно оплати монетами за послугу, але сьогодні це вже умовності. А от сім'я Турнак відноситься до історії Зеї з дуже великим пієтетом. І вважає, що нагорода за послугу повинна бути матеріальною.
- Саме так, — підтвердив Гелікоклес. – Однак, зараз це не нагорода за послугу Евеліни. Це просто наш подарунок тобі. Бо невідомо коли ти повернеш свої знання ремесла, а до того часу тобі належить якось жити. А тобі навіть захиститися немає чим. А ця річ справжня. Коли згадаєш ремесло, буде тобі цінна річ.
Я розгорнув пакунок. На шматку м'якої тканини лежав широкий пояс з масивним ножем у піхвах.
- "Хочу, хочу, хочу!"
- "О, то ти у мене не альтер еґо, а жадібний хомка?"
- "Я одночасно ще й жаба, що поночі може задавити. Не візьмеш таку "прєлєсть", прокляну."
- "Нащо воно тобі?"
- "Забув свою дитячу мрію мати мисливського ножа?"
- "Звичайно візьму. Ніж дійсно гарний."
- Щиро дякую. – Я підвівся і почав одягати пояс. Він був трохи малуватий. Гел, помітивши це, скептично подивився на Мраченоса. Той засоромлено зобразив жест "Рука-лице". Я зразу відчув, що пояс прямо у мене в руках подовжується. Відчувши, що він досяг необхідної довжини, я сказав: — Відмінно! – і застібнув його. Те, що пояс пройшов через трансформацію, помітила також і Евеліна.
- Просто подарунок Ваарону? Мого розміру?
Гел насупився і мовчки показав пальцем на Мраченоса, переводячи знущання Евеліни на нову адресу. Мраченос додав до свого жесту другу руку. Прикривши двома руками очі і лоба, Мраченос зі своєї схованки захищався.
- Евеліна, ти найкращий лікар! Я просто в захваті від того, як швидко ти вилікувала мене! Просто хотів таким чином подякувати!
Дріада не втримавши серйозну міну, розсміялася.
- Я вас також люблю, хлопці. Дякую і я вам, за такий подарунок Ваарону. Хоча, якби ви спитали, то я б вам розповіла, що у Ваарона ще сьогодні огляд у Аїда.
- Та то пусте! – пожвавішав Гелікоклес, — Я думав дійсно щось серйозне. Ваарон вже наступний, отже він вже заслуговує на життя. А Аїд найкращий ас, якого я знаю. І якщо Ваарон не заподіяв нікому шкоди, то у Аїда немає ніякого сенсу ліквідувати наступного.
- Все так. Але Ваарон втратив пам'ять, нагадую. Отже ніхто поки що не знає що саме скоїв цей наступний. Чого саме він не пам'ятає, і через який шок у Ваарона відбулася втрата пам'яті. І якщо в даному стані я вважаю Ваарона непоганим дріадою, то невідомо якою особистістю стане він після повернення пам'яті. І у випадку ліквідації, мені треба буде щось робити з вашим подарунком, а ви знаєте, як мені це не подобається.
Під час цієї дискусії я ганяв соломинкою по тарілці останні краплі жули. Відчувши, що після останніх слів дріади всі погляди за столом звернулися до мене, я витягнув соломинку з рота і вирішив хоч якось відреагувати.
- Я в порядку, якщо вам цікаво.
- Питання від гномства, — Міхон, висловив загальни запит. – Ти що, не боїшся ліквідації?
- "Що ж вони такі наївні? Ану згадай свої практики і дай їм зрозуміти, що Ваарон зі смертю на "ти"!"
- А ви не боїтесь кожного вечора лягати спати? – Я з тугою подивився на свою пусту тарілку, потім оглянув майже повні тарілки оточуючих. Моє новеньке тіло починало освоюватися у цьому світі і хотіло ще трохи підкріпитися. – А добавку можна?
- Можна, — дріада підсунула мені свою тарілку, до якої вона ледь торкнулася. – Що ти маєш на увазі?
Я підсунув тарілку до себе і занурив туди соломинку. В паузах між всмоктуванням жули я почав пояснювати: — Ви живете нормальним життям. Коло вас літають берегині, у вас є сім'я, діти ростуть, дорослі старшають. Всі знають, що колись смерть неодмінно настане. Всі хочуть відтягти цей час якомога далі. Але поки до нього далеко, про такі дрібниці ніхто старається не думати. Уявімо ненадовго, що у вас з'являються нові умови життя. Все як і раніше, за винятком одного "але". Кожного вечора як і раніше, ви лягаєте спати, але як тільки ви засинаєте, ваше тіло уві сні вмирає. До вашого ліжка приходить таємна бригада майстрів, на чолі з асом, забирає ваше тіло і закопує в землю, а на його місце, кладе нове тіло, яке є точною копією вашого старого тіла, лише виглядає старшим на один день. Зовсім непомітні зміни. І у нову голову нового тіла записують всі ваші спогади, з усіх ваших минулих одноденних життів. Настає ранок, нове тіло з вашими спогадами прокидається, і вважає, що воно, не тільки що перший раз відкрило очі, а прожило все ваше багатоденне життя, яке воно добре пам'ятає, що воно і є єдине ваше тіло. Що воно і є ви. Уявімо, що всі ваші спогади, і ви самі, зараз в такому тілі – одноднівці. Увечері вам захочеться спати, вночі ви вмрете, а назавтра нове тіло з вашими спогадами буде жити завтрашній день. Весь сенс у тому, що завтра у завтрашньому тілі будете вже не ви. То буде хтось другий. Просто у нього в голові будуть записані ваші спогади. А саме ви… . Ви. Ви вмрете сьогодні увечері. Все ваше життя, не залежно від ваших спогадів, становить лише сьогоднішній день з того моменту, коли ви відкрили очі і до цього часу.