Навіщо воно надягло кривавий головний убір? Він будить у мені апетитні спогади. Кров, м'ясо, тепле, солонувате, ще тремтяче. Кривавий… Кривавий… Колір вогню, яким мене обпалили в селі! Птахи, заберіть мене туди, де тепло й ситно!
Шлунку, ще трохи і я тебе наповню. Бачиш, я вже вийшов на стежку. Шлунку, потерпи! Не бурррчи так тужливо. Чуєш, я, намагаючись не дивитися в довірливі очі істоти, запитую, куди воно йде. Шлунок! Ах, голод-голод!.. Бабуся. Це, напевно, ситно… Пиріжки? Теж зійде. Де живе ця (Уррр!) бабуся? Тихіше, шлунку. Потерррпи. Бабуся порівняно недалеко. А істота нехай співає поки. Постукати. Постукаю! Постукаю, і апетитна калорійна тепла бабуся не поспішаючи відкриє двері…
Будь здорова, істото в кривавому уборі. Будь здорова поки. Бо я віддаю перевагу здоровій їжі.
Птахи летять туди, де тепло. Я біжу туди, де бабуся. Шлунку, не підкошуй мої ноги! Ах, голод-голод!
Том четвертий
Джентльмени, не дозволяйте йому бити стару!
В. Шекспір, "Віндзорські пустунки".
Стук, стук, стук!
– Хто там?
– Це я, бабусю, твоя внучка.
– А що в тебе з голосом?
– Змерзнула. Холод. Птахи на південь летять. Листя летить на мерзлий ґрунт.
– Там, дитинко, на двері мотузочка. Смикни, як звичайно, дв… А?!!!
– А! Ррр.
– Ой! Ааааааа!
Хррр. Гм… Гм… Гм… Усе! Як швидко відбулося. Голод. Навіть не встигнув укусити, розжувати. Цілком, живцем. Що це хрумтить на зубах? Скельця. А тут тепло. Дрова горять. Ненавиджу вогонь! Але тепло. І простирадло ще тепле. Ковдра. Зуби-зуби. Не стукайте. Зараз зігріюся… А за вікном – холод, вогкість, осінь, птахи на пі…
Хррр… Хррр… Хррр…
Що таке? Здається, задрімав. Хто стукає?
– Бабусю, це я, Головний Убір Кольору Крові!
Ой, чепчик. Тут не дуже світло, воно не розгледіть.
– Агов, дитинко, ти там смикни за цю, як її… Ну, загалом, смикай! Вони і відкриються!
Птахи на південь, а мені тут тепло, як улітку. Благодать!
Том п'ятий
Господи боже! Навою, що це з тобою скоїлося? Ти перемінився.
В. Шекспір, "Сон літньої ночі".
Ссавець! У постелі бабусі! Він її з'їв!!!
Запитує, що принесла. Сам знає, що пиріжки, а запитує. Чепчик надяг. Вирішив прикинутися бабусею! Знайшов дурепу!
А чому це в тебе, "бабусю", такі великі слухові органи? Думає, я дурна. Бабусю від звіра не відрізню. Ех ти, ссавець! А чому це в "бабусі" (що він відповість?) такі великі органи зору? Знову "щоби краще…" Старе облізле м'ясоїдне! Ну, от зараз я тебе й викрию так, що тобі соромно стане. Зуби! Зуби-от хижака.
Ну, от, хижак і є. Ситий по горло бабусею, а однаково й мене ковтає. Що значить звірячий апетит. І після цього він продовжить стверджувати, що він бабуся? Ні, звірятко, тепер ти повністю викрите!
У лісі жовто й холодно, птахи на південь летять, а тут темно, гаряче й волого. Це і є шлунок? А хто це копошиться? Бабуся?! От ми знову разом! Яке щастя!
Том шостий
Стій! Не підеш! Попавсь, товстий шахрай.
В. Шекспір, "Віндзорські пустунки".
Бог свідок, не праг я їсти маленьку співучу істоту: і без того ситий. Але вона сама полізла в рот дивитися, які в мене зуби. Спрацював ковтальний рефлекс.
Тепер мені важко буде переміщатися. У мені більше центнера. Почекати, поки перевариться й вийде? Але це довго. А раптом хто загляне в цю будку бабусі, а отут я такий безпомічний від переїдання. Ні, буду, від гріха подалі, потихеньку відповзати до лісу… Там, звичайно, холодно й сиро, але…
Ой, пузо…
Ой, не можу терпіти…
Оооо...
– Ех ти, ссавець!!!
– Ну що за манери – ковтати живих людей.
– Хто тебе, звірятко, виховував?
– Воно просто проголодалося.
– От тобі, звірятко, пиріжки з м'ясом.
– Не поспішай, ссавцю, а то подавишся.
– Славно, бабусю, що при тобі завжди аптечка! І славно, що в аптечці було проносне!
– І тим паче славно, що в моїй садибі є лазня. Цей запах…
Осінь… Птахи на…
1985 р.
____________________
Не горобці
Говорізми
Слово не горобець, вилетить – не піймаєш.
Прислів'я.
– Нехай першим кине в мене своїм каменем той ювелір, хто сам без гріха. Будь-яким каменем: хоч рубіном, хоч сапфіром, хоч смарагдом, хоч…
* * *
– Він безсрібник: відчуває байдужість до срібла. Інша справа – золото. Беззлотником, якщо так можна виразитися, він не є.
* * *
– Я мав гадку, що це сміття із клозету, а виявилося – твір сучасного мистецтва: абстрактний живопис коричневою субстанцією на туалетному папері.
* * *
– Ви геть за собою не слідкуєте.
– Нічого подібного! Я не тільки за собою слідкую, але навіть доношу в правоохоронні органи про результати цього слідкування.
* * *
– Кажуть: кашу маслом не зіпсуєш. Але, у крайньому випадку, каша може бути й без масла. Тому пропоную інше формулювання: кашу крупою не зіпсуєш. Якщо крупа якісна й добре зварена, звичайно. Бо не певен, що кашу, у якій є масло, але немає крупи, можна вважати кашею.
* * *
– Я винайшов і створив живу людину.
– Ай, не треба брехати. Ніяких живих людей не може бути. Це чиста фантастика, – відповів роботові Васі робот Коля.
* * *
– Чи має людина право бути абсолютно безправною?
* * *
– Гамлете Гамлетовичу, не морочте череп бідному Йорику!
* * *
– Ми не знаємо, про що думає вовк, перегризаючи горло баранчикові. Може, він думає по-своєму, по-вовчі: "Вибач мені, грішникові, Господи, бо ж Ти сам мене таким створив. Амінь".
* * *
– Говорять: дурням щастить. Виходить, якщо тобі не щастить, можеш себе утішати, мовляв, отже я не дурень.
* * *
– Людина створена для щастя, як ми – птахи – для польоту, – повідомив страус пінгвінові.
* * *
– Я бачу, ти зовсім не вмієш сумувати. Давай, навчу.
– Ай!!! Боляче ж!
– Не ображайся. Просто для смутку повинен бути привід.
* * *
– Бувають труби водостічні, а бувають труби словостічні, іменовані телефонами.
* * *
– Милостиво прошу вас, пане, ну дозвольте мені дати вам по морді. Ну хоч разочок. Не відмовте у такій люб'язності, Христом-Богом благаю!
* * *
– Кожний собака знає, що гав гав ррр гав ууу гав ррр.
* * *
– Наскільки я пам'ятаю уроки історії, першим обматюкав Київ князь Віщий Олег: сказав, мовляв, Київ – мать-перемать городів руських.
* * *
– Це був не хто інший, як невідомо хто. Так, саме він – невідомо хто, власною персоною. Я відразу зрозумів, що це невідомо хто, оскільки саме так його собі й уявляв. По-моєму, усі невідомо хто саме так і виглядають.
* * *
– Кожна людина – коваль свого щастя.
– Але, схоже, не в кожного є молот і ковадло.
* * *
– Він послав студента до якоїсь матері. До якої? До альма-матері.
* * *
– По-моєму, ти правий.
– Який-такий Правий? Ні, я не якийсь Правий, а Петро Пупченко.
* * *
– Він настільки сильно любить гроші, що навіть вступив із ними в інтимний зв'язок.
* * *
– Мила дівчина. Але чому в неї груди позаду?
– Це не груди, а крила, тому що вона справжній ангел.
* * *
– Тьху на вас, шановний! – сказав Петро.
– Самі ви шановний! – огризнувся Іван.
* * *
– Він, взагалі-то, міг би бути хорошим. Але в цьому випадку його б хвалили навколишні. А він настільки скромний, що не може чути похвальних слів на свою адресу. Тому, із природної скромності, він не дозволяє собі бути хорошим. Тому й лупить навколишніх по мордах. Скромник, що ж отут поробиш.
* * *
– Знайшов гайку! Залишилося пригвинтити до неї автомобіль, і буде на чому їздити… Знайшов ґудзик! Залишилося пришити до нього шубу, і буде у що взимку одягтися… Знайшов черепицю! Залишилося підкласти під неї будинок, і буде дах над головою. Добре!
* * *
– Ти шляхетний?
– Так.
– Чесний?
– Так.
– Скромний?
– Так.
– Давай розберемося. Скромний не став би хвастатися, що він чесний і шляхетний. Сказав би: нехай про це судять інші. Виходить, визнавши себе шляхетним і чесним, ти вчинив нескромно. У такому випадку твердження, що ти скромний, є брехнею. А раз ти вдався до брехні, значить ти не чесний. А раз не чесний, значить не шляхетний. Логіка.
* * *
– Вампіри забирають чужу кров, а донори віддають іншим людям свою. Тому можна сказати, що донори – це вампіри навпаки, а вампіри, відповідно, – це донори навпаки.
* * *
– Я люблю всіляких живих істот, – визнавалася вона, – тому мрію завести акваріумних рибок, хом'ячка, чоловіка, кішку, черепашку й папужку.
* * *
– Я тобі в морду дам!
– Ні, не даси. Хоча б тому, що в мене немає морди. Тільки обличчя.
– От в обличчя й дам!
– Ні, в обличчя я принципово не приймаю.
* * *
– Говорять, від сміху з'являються на обличчі зморшки. А ще говорять, що сміх подовжує життя. Так що треба вибирати: або сміятися й жити довго, але зі зморшками; або не сміятися й жити без зморшок, але недовго.
* * *
– Між почуттям гумору й почуттям голоду я б вибрав перше.
* * *
– Александр Македонський займався окупацією чужих земель, упокоренням волелюбних народів, знищенням друзів і соратників, а також, можливо, колупанням у носі й іншими "грандіозними" справами, за що людство прозвало цього мерзотника Великим.
* * *
– У прозі надмірна художність іноді виглядає дурним прикрашенням, наче мережива на гімнастерці.
* * *
– Дивися, у небі літають НЛОнавты верхи на своїх НЛО! Причому НЛО як дві краплі води схожі на мітли.
* * *
– На рахунку письменника Нестора Редищенка є детективна повість із круто закрученим сюжетом. А на рахунку слюсаря Петра Семенчука є болт із круто закрученою гайкою. Не тільки письменники вміють круто закручувати.
* * *
– Я от усе думаю: де ж мені краще зустріти це свято – у колі родини, або ж...
– А які ще варіанти?
– В овалі родини, у прямокутнику родини, у ромбі родини, або, наприклад, у трапеції родини.
* * *
– А тепер, діти, давайте згадаємо, як жили за двісті років після нас наші нащадки. Згадуйте, згадуйте. Ми проходили це на уроках з історії майбутнього.
* * *
– Він уважає слово "херувим" образливим, виходячи з "непристойності" першого складу.
* * *
– Дослідження показали, що всякий, хто народився, або вже вмер, або приречений вмерти в майбутньому. Тому фахівці рекомендують: щоб уникнути смерті, не народжуйтеся.
* * *
– Я так з ранку до вечора зайнятий відпочинком, що на роботу в мене не залишається ніякого часу.
* * *
– Народна мудрість говорить: "Зробив діло – гуляй сміливо". Мудрість вона, звичайно, мудрість, але тут би не зашкодило уточнення: яке саме діло.