Без скальпів вони вже нам нічого не зроблять.
– Так, треба взяти їх зненацька, – схвалив цю думку Святославич Слизький Їжак, колупаючи у вусі цибухом люльки. – Причаїтися в засідці за вкриттям, а коли вони підійдуть – гоп…
– Ну яке отут укриття? Яка отут засідка? Степ та степ кругом. Ані тобі горбка, ані тобі кущика. Нікуди сховатися. Вони нас здалеку побачать, і не буде ніякого "зненацька", – забуркотів індіанець Мойсеїч Мінлива Хмарність.
– Ти, Мойсеїчу, замість щоб гарчати, придумав би, як зварганити це вкриття, – накинувся на нього Васильїч Влучний Глист, якого Борисич таки розповив, залишивши забинтованою тільки голову. – Ти в нас чаклун, фахівець із погоди, от і… Створи, наприклад, густий туман. У тумані вони нас не побачать.
– У тумані й ми їх не побачимо. А як напасти на ворога, якщо його не видно, – заперечив Мойсеїч і висякав із ніздрі довгого земляного хробака (він полюбляв шокувати одноплемінників такими от чаклунськими витівками).
– А давайте побудуємо на їхньому шляху вкриття, яку-небудь стіну, наприклад. – запропонував індіанець Євгеньїч, тобто по-нашому Сизокрилий Кріт. – Ми за нею сховаємося, і вони нас не будуть бачити, а коли вони до неї наблизяться, ми з-за неї зненацька вискочимо…
– Вони не ідіоти, і відразу второпають, що недарма хтось посередині прерії зварганив стінку, – відмахнувся Стріляний Горобець, – зміркують, що отут якийсь підступ, насторожаться й... Не вийде ніякої раптовості.
– А давайте прикинемося тваринами, начепимо шкіри й будемо переміщатися рачки, – придумав Геннадьїч Вістря Коржа. – Вони, прийнявши нас за звірів, не звернуть уваги, а ми підкрадемося й – хрясь, хрясь!
– На звірів полюють, – покачав негативно пір'ям Ілліч Лапчастий Гусак. – Побачивши нас у звірячому вигляді, вони можуть відкрити пальбу, мовляв, от дичина, настріляємо та з'їмо.
– Я не люблю, коли мене їдять, – зіщулився індіанець Адольфич, тобто Хижий Заєць.
– Придумав! – заволав індіанець Борисич Цілюща П'явка, старий чаклун. – Треба прикинутися не тваринами, а наслідком їхньої життєдіяльності!
– Висловлюйся по-людськи, Борисичу, – набурмосився індіанець Вадимич – Великий Мікроб, – давай по-простому, без таких от мудрованих словосполучень.
– Ну, по-простому висловлюючись, давайте придуримося лайном, – пояснив старий чаклун. – Тобто гноєм. Вийдемо назустріч ворогам і, обліпившись бізонячими какашками, заляжемо в них на шляху. Вони приймуть нас за купи гною й не стануть стріляти, тому що ніхто не стріляє в гівно. Та просто не звернуть уваги, чи мало в прерії гною валяється. От отут но ми їх і захопимо зненацька. Це буде для них повна несподіванка. Вони отетеріють: чого-чого, а нападу гною вони аж ніяк не очікують.
– Нарешті я почув мудру думку! – вимовив вождь Едуардич Велика Шишка. – Іди, Борисичу, я тебе поцілую просто в ліву брову! Цьом! Чого-чого, а бізонячих какашек навколо вистачає. Часу ще багато, до приходу ворогів встигнемо вдосталь запастися скотинячим гівном. Так, це геніальний план, простий, але дуже несподіваний. Ніякий ворог нічого не запідозрить. Браво, Борисичу!
Стріляний Горобець і Лапчастий Гусак переглянулися: бач, що Борисич вичудив. Старий, старий, а таке зміркував, до чого й сотня молодих не доміркується. Та за такий винахід йому можна вибачити й "мийте руки перед їдою", і "зуби треба чистити" та інші дивацтва.
– Отже, вирішено: будемо готуватися стати лайном! – проголосив вождь. – На цьому двадцять шостий племюм оголошую закритим.
Над північноамериканською прерією, наче білі какашки блакитною водою, пливли небом хмари. Бізони мирно паслися, перетворюючи травною системою даремну траву на корисний засіб маскування. Тривав ясний і екологічно чистий день індіанського племені магикачів, а може апачарів, а може делашонів…
1990, 2011 р.