Коли вчуваються пісні
В пелюстці кожній про зачаття!
Достоту відтворити їх —
Невдячна справа на весіллі,
Де світ ув'язнений для втіх,
А квіт, мов зілля серед зілля.
Але півні на рушниках
Нагадують родинні перлаі...
Я потягнувсь до словника,
Мов спраглий птаха до джерела.
О, краю муз, не осуди
За безпорадність несвідому!
О, як болять мені сліди,
Що простяглися гень від дому...
Спокута серце обвива,
І я молюся рушникові,
Печуть не згадані слова,
Сумує тиха колискова.
Тюльпани мріють на столі —
Німа зґвалтована окраса,
Десь там зачаття у землі,
І кров тече в байдужу вазу...
25.04.1976 ХЗВІ
ПОВЕРНЕННЯ
Немов лящить пацан в мені ще,
І як хотілося тоді
Свою складати казку віщу
Із непокірливих складів!
Перо напружено виводе
Труднющий шлях від А до Я.
Ура! Вже словом нагороди
Бринить баталія моя.
Я знов лечу сюди на крилах
Моїх розбурханих думок
І раптом... Мов дрімуча брила
Чорніє на дверях замок...
Байдужий напис очі коле
І душу до крові шкребе,
Що тут тепер уже не школа —
Якесь консервне АТП.
А там, всередині, на парті
Буквар розкритий, а над ним
Той, хто не знає, що це бартер,
Й не пахне бізнесом нудним.
...А хмари ордами налазять,
Калина погляд обпіка.
Замок холодний не пуска...
12.11.2000 р. Стара Рябина
НА ЗЕМЛІ
Небувале!
В сум'ятті синоптики:
Січень в руку й весняна теплінь..
Вивіряють —
коли ще було таке?
Ні, не зна ні одне з поколінь.
Прикидаєм,
віщуємо,
важимо...
І гадаєм —
добро це чи зло?
Може, й справді сучаснику нашому
Внечерговій весні повезло.
А чи здатний усе передбачити
Наш стрімкий науковий прогрес
І, чи зможе Земля нам пробачити
Божевільний, розгнузданий стрес?
Чи зима серед літа не скоїться
Вид хитких, ексцентричних ідей?
А зірки задивилися з космосу,
На земних невгамовних дітей...
1995 ХЗВІ
ЮВІЛЕЙНЕ
Бува і так, що в круглі дати
Завертить голову дурман,
І може відданість і зрада
Купити душу задарма.
Он щось нашкрябує начальство,
У відділ кадрів посила
І створює наказ повчальний,
І кличе в залі до стола...
І підіймаються фужери,
І ти уже вознісся в рай,
Немов небесні акушери,
Тебе переродили вкрай.
І звідусіль одні єлеї
Спливають маслом по душі,
Чого й не маєш навіть, клеють
І недруги, й товариші.
Не сердься, мій читачу-брате,
А недруг — не дери свій ніс!
Мені і знову круглу дату
20.08.І995
ОПТИМІСТИЧНА ПІСНЯ
Вже стільки зарікався, тільки ні —
І знов у вічність падають пісні...
Чи соловей їх щиро пом'яне,
Чи чорний крук хвалитиме мене?..
Попробуй спромогтися на прогноз,
Там, де змішались квіти і мороз,
Де жре державу дика саранча,
Де ні за що ніхто не одвіча!
Де стільки розвелось партійних орд,
Що вже зовсім затуркали народ!
Попробуй докумекай, хто вони —
Праві і справедливі брехуни!
Я співчуваю вічному Йому
І вірю — переживемо зиму.
Яке то щастя мати, розум свій
І не встрявати у жорстокий бій!
Я стільки зарікався, тільки ні —
І знов у вічність падають пісні...
Чи соловей їх щиро пом'яне,
Чи чорний крук хвалитиме мене?..
І9.04.І997 ХЗВІ
ІДУ ДО ВАС
Живі шановні Ветерани!
І ті, що не прийшли з війни...
Я також бачив не з екранів,
Як не верталися вони...
Вже стільки літ минуло поспіль,
Ще й нині, як в болючім сні:
Вдова і трудодні в колгоспі,
І напівсироти при ній...
Ніхто тягар отой не скине.
Волік снопи до кіп і я,
А папірець лежав у скрині,
Що батько згинув у боях...
Така платня, така покупка
На все життя далась мені.
І ми страждали з Вами вкупі,
Бо на війні, як на війні!
Але для кого? Задля чого?
За правду шепіт навіть змовк:
Щоб не повісили самого,
На рота вішали замок.
Я також зі свого народу
Або іще з народних мас
І не цураюсь свого роду,
Іще живим іду до Вас...
16.01.1996 ХЗВІ
СЛОВО
В напрузі відчуттів сувій
Мій мозок ловить,
Щоб злити хмари грозові
У стисле слово.
Щоб завиднілося в серцях:
Хто — за, хто — проти...
Боротись буде до кінця
За міць народу.
Щоб він і сіяв, і орав,
Сміявсь розкуто,
І задубілі розірвав
Душевні пута.
07.10.1996
ІНТИМНА РОЗМОВА
Погасли хмари в небесах,
Замурували сонця втечу,
І мимоволі сам на сам
Ми стрілися з тобою, вечір.
Давно вже скошені жита
І у сльоті згоріли клени.
Я все одно тебе не ждав,
А ти дістався сам до мене.
Прийшов і тихо поєднав
У темряві ясне і сіре...
Чи в тебе до святого дня
Нема ніякої довіри?
Не потурай земному злу,
Коли тобі дають у звіті
Хто незаслужену хвалу,
Хто незаслужену обиду.
Хоч краплю настрою позич,
Ще ж буде сонце, хоч — не хочеш!
А ти насупився, мов сич,
Що тільки й зна — чекає ночі...
І9.О2.2ООІ ХЗВІ
ВЕСЕЛИЙ СОН
Чи це так, чи просто сниться —
Все у мене, як в раю.
Боже, дай повеселитись
Біля прірви на краю!
Хай мене здивує ворог
І розчулять онуча?
Утоплю я горе в морі
Й не залишиться печаль.
Чи це так, чи просто сниться —
Все у мене, як в раю.
Боже, дай повеселиться
Біля прірви на краю!
08.12.1996
ГЕНЕТИЧНА
НОСТАЛЬГІЯ
ПІСНЯ ПІВНЯ
Гумореска
Громадяни пташника, кури всіх порід,
Я пшоном засиплю ваш виснажений рот!
І клянусь печінками, всім своїм нутром,
Що з небес посипеться зоряне добро.
І ніколи, пташеньки, я не мав гріха,
І ніде нікому ще й зроду не брехав.
А яскраве пір'ячко і мої пісні
Квочка — разом з генами зачала в мені.
Я вам буду відданим до самих кісток,
Насокорим, куроньки, писклявих діток.
Світ старий зруйнуємо зверху до основ,
Розгребемо лапами знавісніле зло.
А натомість курячій побудуєм хлів,
Щоб павич уквітчаний від заздрощів млів.
Нам же видно, куроньки, із найвищіх віт —
Лиш громада куряча порятує світ.
Тільки, як внизу отут ще й кролями тхне...
На найвище сідало оберіть мене!
Й буду майоріти я аж найвище всіх,
Мною замилується весь — усенький світ.
А якщо обіцянки ткну під хвіст сірку, —
Все одно співатиму вам "ку-ку-рі-ку-!"
Раз червоним полум'ям грає гребінець,
Ви й самі наносите золотих яєць!
Тільки як внизу отут вже й послідом тхне...
На найвище сідало оберіть мене!
07.08.2001 ХЗВІ
ПУП ЗЕМЛІ
Ні!
Він зовсім, звичайно, не з ледарів,
В кріслі б'ється цілісінький день.
Лиш біда в бутафорному злетові
Наперед нереальних ідей.
Промовляє натхненно, напудрено,
Не шкодує ні спів, ні пера,
Корчить з себе наставника мудрого
І оглух
до тверезих порад.
Спробуй тільки йому заперечити!
Не гніви — будь розумним хоч ти —
Недотепою будеш охрещений,
Ще й з посади ураз полетиш.
Так зате —
тут єдина позиція
Й сперечатися з нею —
Дарма,
Раз начальник поліз
у амбіції,
Розумніших за нього —
нема!
1998 ХЗВІ
ПОХВАЛЬБА
На купинах — весільний шабаш:
Музквакіт про смердюче дно.
І прославляє жаба жабу,
Поки не висохло воно.
А там — під стійлом на огризках
При повній темряві, на дні
У пацюків хвальба до писку
У нечистотах з-під свині.
Вони ж по-своєму не хворі,
Хоч ми й знедужаєм від них.
І що нам до чужого горя
При власних нечистях рясних!
У кожного своя натура,
Усіх свята земля трима.
Тому й закінченого дурня
Дебіли хвалять не дарма.
Ну й що ж, бува.
Та мозок сушить
При цій невстояній добі,
Щоб Бога не хапав за душу
Якийсь захвалений дебіл.
1997 ХЗВІ
МІЗЕРНИЙ СВІТ
Щось прикидає, щось плека...
В розмови?
А ні-ні встрявати!
Куди там душу розливати —
Вона у нього й так мілка...
На вус мотає і пасе,
Хто що сказав і проти кого.
Возрадується на дорогу
І до начальства віднесе.
Іще й додасть з свого нутра
Смердючий бруд до компромату,
Що довго будеш відмивати...
Ну, а йому —
Ізнов пора!
Потре долоньками живіт,
Щасливенький, безмежно радий.
Що ж буде, коли в нього вкрадуть
Отой його мізерний світ?!
03.04.І997 ХЗВІ
СОВА
Я бачив, як складає крила
Дзьобастий беркут на сові —
Вони лиш тільки помирились
На цій галяві лісовій.
І вже тепер ніяким лихом
Їй не обернеться війна —
Зів'яло в пазурях затихла
В останнім подиху вона...
05.07.1982 ХЗВІ
СКОРПІОН
Наткнувся на річку
В спекотний сезон
Весь у милі-поті
Чорний скорпіон.
Мотався даремно
І туди й сюди —
Як же на той берег
Річку перейти?
Гульк — аж черепаха
Спить поміж лози.
Розбудив і просить:
— Ну перевези,
До зарізу треба.
А вона в отвіт:
— Ти ж мене ужалиш,
Про це зна весь світ,
— Ні! — дітьми клянеться,
Аж довів до сліз,
Ублагав нарешті
І на спину зліз.
Тільки догреблася
До тії коси —
Скорпіон зіскочив,
Миттю укусив.
— Вибачай, невдахо,
Спочивай в багні,
Бо куди ж отруту
Скажи, діть мені?
1990 ХЗВІ
ТВАРИННИЙ СВІТ
І. СВІЙСЬКИЙ
Вік машин. І прудконогі коні...
Вони просто в ньому незаконні.
Варто нагадати про корову,
Як товстухи враз насуплять брови.
А нахаби — хрюкотливі свині
В некультурності людській повинні,
Не говорячи уже про вівців,
Зовсім зайвих при "розумнім" віці.
Кажуть, кози бездоганні? — Дзузьки!
Капризнющі, мекають по-людськи.
Може, до душі були б індики,
Так у них завжди надута пиха.
До вподоби гуси б, мабуть стали,
Що від краху Рим урятували?
Але ж нині чують навіть стелі,
То ж навіщо їх безладний легіт?
А курьми сам Бог велів гордиться,
Тільки б вони вміли не гребтися.
І були б на висоті вутята,
Так не можна ж їх нагодувати.
Із собаками стосунки звісні,
Вони, пак, співають довгу пісню...
У котах бува така потреба!
Тільки ж, кляті, лазять, де не треба.
І осли, і їжаки й верблюди
Чимось теж не до вподоби людям —
Довговухі, тягучкі, слиняві...
Взагалі про них недобра слава.
І куди не кинь: все вади, вади...
Доки ж людям їх передавати?
А понюхаєш — яка гидота!
Прибирай ще їхні нечистоти!
А ще ж треба їм надбати корму,
Будувати повітки, комори...
Як мочити сухарі до смерті,
Краще зразу з голоду померти!
26.09.1999 ХЗВІ
2.