Бо воно ж так незатишно
у пробірці...
***
І чи тримати, чи нести
чи крізь сніги, чи крізь юрбу
чи каменюки, чи хрести
чи на душі, чи на горбу...
...Аж золота порветься нить...
А на душі зійде печать —
чи все те серце, що болить?
чи всі ті очі, що блищать?
Чи всі ті спини, що горби?
Ридай надривно у рукав.
Ну, себто, видимість роби,
що власну долю налякав.
***
Не йди, на небесах не стрінемось, мала!
Тому що в мене інші будуть там діла.
***
у мене не було жодного знайомого з лісу
тому коли брехали собаки я згадував
що в домі у мене золото і жінка
але почерк тієї записки із немовлям
здався мені занадто знайомим
і тоді я вловив упиря що здіймав
на ґвалт моїх собак але відпустив його
бо його обличчя було знайомим нестерпно
***
Так сумно вбивати метеликів.
Вони залітають опівночі.
Вони налітають на лампочку,
весь світ затуляючи крилами.
Не нам їх судити, пухнастеньких.
Розплющивши очі, побачимо:
щось дивне з цією планетою,
щось коїться з нашими віршами.