Але, здається, не все так просто з вживанням у роль. Все таки свій старий досвід нікуди не дінеш, а він мені дещо підказує."
- "І що саме?"
- "Якби до мене живого, у старому світі, звернувся якийсь незрозумілий тип з підозрою на амнезію, і сказав, що ніякої амнезії у нього немає, це просто спогади з його минулого світу, а у мій світ він прибув як в ад на відбуття покарання (бо раєм мій світ ніяк назвати не вийде), після своєї смерті у своєму минулому, грішному житті, що би мені тоді належало зробити?"
- "Так…, санітари і божевільня… . Але брехати не можна. Евеліна медик, і її можливості тобі невідомі. Здається мені, для неї розпізнати брехню, як семку злускати. А якщо я при такому діагнозі ще й брехати почну, то результат буде таким самим. Цікаво, а чи є тут божевільня і санітари? Коли я створював собі рай, то якось про це не подумав. Що робити?"
- "Є ідея! Насправді, все не так вже і погано. Достатньо було знайти хоч якесь логічне пояснення подіям, що відбуваються, і я почав приходити до норми. Ось і ідеї почали приходити. І хоча пояснювати все тим, що я помер, це не зовсім логічно, але така вже видно у мене логіка."
- "Досить себе хвалити. Яка ідея?"
- "Я все таки гарно створив цей світ. Тут всі розмовляють українською, хоч і трохи дивно, але головне, що зрозуміло, а діалектам я навчуся швидко. Місточком від мене до цього світу буде Евеліна. Вона лікар, тому має мене зрозуміти, і мій план повинен спрацювати. Спочатку треба навести з нею мости взаєморозуміння."
- "Ага давай, наводь, мости. Але пам'ятай про зелених дітей і таке інше."
- "Іди к бісу! Не відволікай. Отже, мінус на мінус дає плюс. Будемо брехати про брехню і отримаємо правду. Тобто зараз я буду вдавати з себе такого дурного, що аж розумного. Головне бути достобіса адекватним!"
- "Ой, щось не впевнений я, що тобі стало легше…, але робити нічого, діємо!"
- А! Що! Чого ви мене смикаєте?!
- А чого ти заснув стоячи! – Ніка відпустила моє вухо і знову всілася на плечі.
- Дійсно, став стовпом і завмер. Думала зараз ловити тебе буду, знову непритомним впадеш. – Евеліна поправляла ковдру, щоб та зовсім з неї не впала.
- Так той …, задивився он…, на небо. Гарно ж. – Я знову подивився на небо. Зірки холодно підмигували мені, рівним килимом встилаючи небо.
- "Дійсно, чухня якась. Це взагалі зірки?"
Позаду почувся скрип. Ми всі втрьох повернулися в той бік. Відчинилася одна стулка воріт великого входу. У смужці світла з'явилася постать бородатої Барбени.
- А я думаю, хто тут галасує? Могла б і так здогадатися. Чого вам в хаті не сидиться?
Я вирішив виправдатися: — Ми на зірки вийшли подивитися. Сьогодні небо гарне.
- І чого на них дивитися? Зірки, як зірки, — бурмочучи собі щось під носа, на кшталт, "Ходють тут всілякі…", Барбена знову заховалася за воротами.
- Евеліна, тут дещо відбулося… . У мене є до тебе серйозна розмова. Давайте повернемося в печеру.
- Пішли.
Отримавши жагу до нової інформації, та виправдавши перед собою, своє місцезнаходження, по дорозі до своєї кімнати, я більш уважно розглядав житло гномів. Все в дереві. Меблі масивні з плавними лініями. Всюди відчувалася охайність і порядок. На полицях по обидва боки коридорів було багато дрібниць для краси. Можливо, то були речі і не для краси, просто я не знаючи, для чого вони можуть знадобитися, так подумав. Коридори були дуже широкі і велика кількість меблів, більшість з яких була вбудована в стіни, не заважала вільно рухатися. Стелі були склепінчастими і через певні проміжки там висіли скляні годівнички, від яких ішло світло. Розгледів, що світяться пухнасті хробаки, яких я вже бачив на торжищі. Світляки.
- "Отже на торжищі я вже був у цьому світі. Отже тут є і ельфи, і орки, і гобліни, і ящери, і кентаври, і ці, як їх, зейці".
Вдень світляки були рудого кольору. У мене з'явилася версія, що Ніконіна вилізла з такого хробака, неначе метелик з лялечки. Але питати я поки що посоромився. Коли ми з Евеліною всілися у мене на ліжку, а Ніконіна злетіла до себе в кришталеву хатку під склепінням стелі, я почав розповідати свою легенду. Подав я її Евеліні так: я зрозумів, що все таки втратив пам'ять. Всього, що відбувається навколо я не пам'ятаю і не розумію. Але натомість, я пам'ятаю зовсім інший світ, де багато чудернацького, примітивного і абсурдного. Там не існує ні дріад ні гномів, і я дуже здивований, і бачу їх вперше в житті. Отже я як свідомий шизофренік, розумію, що до моєї голови якимось чином була записана вигадана інформація, але потрібна інформація була звідти стерта. І я виявився повністю безпорадним, тому прошу у Евеліни допомоги, як у представника лікарів. Бо таку втрату пам'яті можна вважати хворобою.
Евеліна, вислухавши мою доволі довгу сповідь, на деякий час замислилася.
- Тобто ти хочеш сказати, що втративши пам'ять, ти міг навигадувати собі різної інформації, і заповнити порожні місця у своїй голові? Але ти ж розумієш, що сидячи у звичайній гномівській печері, на звичайній гномівському ліжку, розповідати мені про апарати з заліза і будинки з каменю, а тим більше про людей, це відверта маячня? – Евеліна подивилася на мене з надією.
- "Швиденько погоджуйся! Це ключовий момент. Якщо зараз хоч трохи неадекватності, то тобі забронюють тепленьке місце у шостій палаті. І буде у тебе два друга, Наполеон і Бонапарт."
- "Наполеон Бонапарт, це одна людина."
- "У цьому світі їх може бути двоє. І той факт, що ти вважаєш його одним чоловіком, буде останнім цвяхом для твого діагнозу."
- Ну, звісно ж, розумію! Я ж бачу тебе перед собою. І Ніконіну бачу. І хоча для мене це, як казка, але я розумію, що це реальність. Отже все те, що я пам'ятаю, не може бути реальністю. Якось так. А що людей тут зовсім немає?
- Ну ти ж бачиш… . Ні … , якщо ти, будучи дріадою, вважаєш себе людиною, то, мабуть, ти не бачиш… . Людей немає. Це міф … . Зовсім, зовсім нічого?
Я здвигнув плечима і покрутив головою. – А чого я не бачу?
- Того, що і гноми і берегині квітів тебе розуміють.
- Так і я їх також розумію. Тут нічого дивного. Вони розмовляють діалектами української мови. Я намагаюсь послуговуватися літературною, однак діалекти зрозуміти дуже легко. Ти також розмовляєш діалектом. Такої мови як у вас я ніколи не чув. Твоя особливо мелодійна. Якщо чесно, то я думаю, що не зможу повторити жодного слова. Але все зрозуміло. Мови майже не відрізняються.
- Ні, — дріада задумливо дивилася на мене.
- Що, ні?
- Майже все, що ти тільки що сказав, ні. Скажи, а ти літати вмієш?
Я здивовано здійняв брови: — Літати? Як Ніконіна?
- Ні, ось так, — Евеліна, майже не змінюючи пози, так як і була, закутана у ковдру, здійнялася у повітря, потім плавно описала по кімнаті коло і знову приземлилася на ліжко.
- … … … !!! – я як риба на березі відкривав і закривав рота.
Ніконіна радісно застрибала у своїй кришталевій хатці: — Майже як я! Майже як я! Евеліна, тобі ще трохи потренуватися, і можеш наздогнати мене!
- Не вмієш, — констатувала Евеліна. І продовжила задумливо мене розглядати. – А скажи ще, ти знаєш що це таке? – дріада простягла до мене руку долонею догори. Прямо з долоні, прямо крізь шкіру виріс, сформувався і застиг, поблискуючи гранями, напівпрозорий, зелений кристал, майже з куряче яйце розміром.
- Здорово! – нарешті видавив з себе слово я. – Коли я йшов по степовій дорозі і ви з Гелікоклесом на ящері проїжджали мимо, я бачив цей кристал.
- А раніше?
Я знову покрутив головою.
- Зрозуміло. – Евеліна знову задумалась.
Я терпеливо чекав вердикту.
Нарешті дріада, надумавши собі щось, автоматично стисла долоню, в якій зник кристал, і видала резюме: — Мене дуже зацікавив твій випадок. Я б дуже хотіла їм зайнятися. Але зараз у мене є лише титул майстра ремесла у лікуванні. У тебе проблема з досвідом. Я запропонувала тебе оглянути моєму вчителю. Його спеціалізація якраз досвід. Але він ас ремесла, тобто він може все.
- А що значить все?
- Це значить, що він може все, що можуть різні майстри ремесла. Лишилося, лише спитати дозволу у тебе.
- Зачекай, тобто ти можеш лише лікувати, літати і робити кристал на руці, а він може все?
- Політ, це вміння майстра переміщення. Лікувати я вмію досконало. Достеменно. Ну, як майстер. У мене вищий рівень вміння лікувати. Я – лікар.
- Зрозуміло. А політ?
- Коли дитина починає вчитися ремеслу, вона вчиться всьому, чому хоче до того часу, поки не зрозуміє, чим їй насправді цікаво займатися. І майже всі діти спочатку вчаться літати. Це саме популярне вміння. Я перевіряла тебе на вміння літати, тому що хотіла зрозуміти, наскільки повністю ти замінив собі пам'ять. Думала мозок згадає таке елементарне вміння. Бачу, що в тебе підчищено все. Але давай з запитаннями пізніше. Краще скажи, ти дозволяєш, щоб тебе оглянув ас ремесла?
Я відчув недобре. – А що значить дозволяєш? Звісно мені було б цікаво проконсультуватися у такого спеціаліста. Подумати тільки, ас. Якщо те, що робила ти, це лише звання майстра, то звання ас, для мене звучить, як звання Бог.
- Ні, Бог, це зовсім інша істота. До Бога у мене доступу немає. Твій дозвіл, це дуже важливо. Я по відношенню до тебе постійно знаходжуся у стані когнітивного диссонансу. Я даю тобі формулювання, і постійно забуваю, що ти можеш не розуміти їх суті. Давай спробую тобі пояснити на пальцях. Я лікар. Якщо тебе огляну я, то я можу лише констатувати стан твого здоров'я, або вилікувати, якщо будуть скарги, або я сама виявлю якісь недоліки у розвитку твого тіла.