З другої спроби ти таки вибрав один з двох можливих варіантів. Взагалі я просто в захваті, наскільки швидко вона все розрахувала! Але вона не взяла до уваги геніальний розум твого друга. Я свого часу дивився серіал "Кості". З точки зору медицини, повна маячня. Але я взяв на озброєння прийом з диктофоном, на який коронери записували хід розтину. Завів собі такий. Досить зручно, маю сказати. І так вийшло, що нашу з нею розмову я повністю записав. І тут же здав її поліції, яка ще й поїхати не встигла. Ти уявити не можеш наскільки ти мені дорого обійшовся! Я не погодився зразу продати нашу дружбу за ту мізерну суму, яку вона мені пропонувала! Я торгувався, як бог! І погодився я тебе продати за суму майже вдвічі більшу від заявленої! Уявляєш?!
- Молодець! Зразу видно, господар! Все в сім'ю! Навіть старий пройдоха Локі тобі позаздрив би! Думаю, якщо ти добре попросиш, я можу сьогодні тобі і третю цигарку виділити! Що не зробиш для друга?!
- Яка третя цигарка?! Поліція мій диктофон як доказ забрала. Я без нього як без рук!
- І не надійся! Диктофона у мене немає. Третя цигарка, це все, на що ти сьогодні можеш розраховувати.
- Так завжди. Ніякої допомоги в лиху годину. І хоча у мене запасний диктофон є, але варто було спробувати. – третю цигарку патологоанатом засунув за друге вухо. – Однак, друже у мене є для тебе іще новини.
- Більше цигарок не дам. У тебе вуха скінчились.
- Не будь таким жадібним! Не все в нашому світі робиться за цигарки. Сьогодні я тобі розповім цікаві новини безкоштовно.
- Ну, якщо на дармовщину, тоді насипай.
- Я людина обов'язкова. Пообіцяв дружині Колєчки відкрити Колєчку, і виконав обіцянку, тобто відкрив Колєчку. Коли я відкрив Колєчці грудину, я зрозумів, що його діагноз не просто гострий інфаркт міокарда, і навіть не отой розрив серця. Його діагноз вибух серця.
- Ти тверезий?
- Як гірський кришталь! Уяви собі: беремо серце, уявляємо собі, що воно ще б'ється, кладемо його, обережненько так, на ковадло. Потім беремо кувалду, зама-а-ахуємось, і з усієї сили хріначимо по серцю! Потім збираємо у жменьку той фарш, що від нього лишився і пхаємо його у Колєчку! Саме таку картину я побачив всередині цього кацапа. І тоді мені наче терапевт на вухо тихенько так зашепотів: "Перевір всіх померлих за останні два дні… ." І що ти думаєш? Всі! Всі вісім трупів мають котлету замість серця!
- Хм… . А я тільки хотів тобі розповісти, що у всіх випадках сусіди по палаті розповідали, що незадовго до смерті кандидати у покійники дозволяли собі погані вислови відносно українців, мови, та України, або вели себе так, як наш Колєчка з дружиною.
- Як кацапи?
- Все вірно кажете, друже!
- А хочеш подивитися вибух серця?!
- Питаєш?! Звісно хочу!
- А пішли покажу?!
- А пішли!
Медики вибралися з альтанки і по доріжці, мимо садового гномика, попрямували до покійницької… .
27 *** Колись. Невідомо де.
Ну і що в таких випадках робити? Ніхто з людей, напевно в таких ситуаціях не був. В одну мить у тебе зникає все. Весь твій світ. Мозок швиденько перебравши всі можливі варіанти, у пошуках логічного пояснення тому, що відбувається, щоразу натикається на порожнечу і від страху починає зсихатися у маленьку зморщену кульку у черепній коробці. Випавши з голови через один з отворів, подарованих нам природою, мозок падає у бездонний колодязь і до тебе все тихше долітають його сполошені думки: "Де я?", "Що мені робити?", "Навіщо мені щось робити?...".
- Ваарон, що з тобою?!
- "Це голос Евеліни. Чому вона така стурбована? Дивно, її голос попадає мені у вухо, летить через пусту голову, б'ється об протилежну стіну, відлітає назад, знову б'ється, знову відлітає…, знову …, розхитує голову … ."
- "Оу! Гей! Не позбався глузду там!"
- "А тепер альтер еґо прокинулось. Давно не розмовляли."
- "Тримайся, не хватало мені мати божевільного сусіда! А то ще брязнешся непритомним, неначе красна дівиця!"
- "Не дочекаєшся!"
- "Між іншим, поки ми тут розмовляємо, ти стоїш, наче опудало і не реагуєш на подразники."
- "Якщо ти про Евеліну, що смикає мене за руку і про Ніку, що намагається відірвати мені голову, вчепившись за вухо, то я їх наче і чую і відчуваю, але… . Може мені це все ввижається?... А може мені привидівся мій старий світ?... Якщо так, то все навколо не має сенсу… . Якщо той світ був нереальним, то немає ніякої гарантії, що цей світ, хоч трохи реальніший ніж той… . Якщо один раз я перенісся у цей світ і на три десятки років назад. Немає ніякої гарантії, що через якийсь час, я не перенесусь у якийсь інший світ, то чи є сенс щось робити в цьому? Чи є сенс взагалі якось діяти?... Жити?... Навіщо жити, якщо все навкруги зникне?"
- "Розсопливився, неначе шестирічка перед кабінетом у стоматолога. Знаєш, хоч у нас з тобою макітра одна на двох, але у мене з нею все в порядку, а твоя, взагалі, дірява якась. Ти все життя чванився, що займаєшся психологічними практиками, контролем, сновидіннями, а зараз рознюнявся, коли до рук потрапило щось дійсно цікаве? До речі, у мене з'явилася ідея, відносно того, що відбувається. Ти вмер! Точно! Все збігається, всі пазли складаються в одну картину. Ти, врешті решт здох, і потрапив у той світ, а вірніше "на" той світ, який сам собі будував стільки років! І ось тобі ще одна ідея. Пам'ятаєш, всі завжди казали "на" той світ. Чи не походить це від старослов'янського "Іду на ви!"? Кацапи все життя хочуть підкорити Україну, і тому навіть просто їдучи у гості, кажуть "на" Україну. Чи не означають слова "на" той світ, що тобі прийдеться не тільки створити для себе власний рай, а і завоювати його?"
- "Ну, … відверто кажучи, асоціація з кацапами так собі. Не хочеш же ти сказати, що мені необхідно зараз вбити і згвалтувати Евеліну, повідривати крильця Ніконіні, і піти мочити гномів, як зробив би кацап? А потім осідлати ящера і з криками "Тут всьо ісконно майо!", поїхати до свого лісу на заготівлю м'яса з кентаврів? Але у слові "на", все таки відчувається якийсь сенс. Скоріше за все, мається на увазі, що прибувши до раю, ти не прийдеш на все готове. Тобі потрібно буде вжитися у свій рай. Асимілюватися, якщо так можна сказати. А загалом, здається ти правий. Чи то пак "я" правий. Здається я все таки здох, як не крути, бо інших варіантів нема. Не зрозуміло коли саме я вмер і перенісся сюди, бо спочатку це було сновидіння, це точно. Коли саме відбувся перехід?"
- "Повір розумній людині, питання про те, коли саме відбувся перехід, і чи не вбили тебе під час сну, це саме несвоєчасне питання на даний момент. Давай, повертайся до свого аналізу. Чим ти зараз зайнятий?"
- "Чим?"
- "Ти прямим курсом ідеш в себе?"
- "Себто?"
- "Пам'ятаєш? "Пішов у себе і забув повернутися." Захисна функція організму. Як ведуть себе повні дауни пам'ятаєш? Вони, можливо, живуть повноцінним і реальним життям, але десь глибоко всередині себе. Себто твоя ж теорія, що всередині своєї підсвідомости вони створили свій всесвіт і там живуть по своїм законам, Весь світ вони запхали у сірникову коробочку і живуть там, а тим часом, їхнє тіло, лишившись без хазяїна, пускає слину, бездумно кліпає очима, і часом здригається, коли сигнали з зовнішнього світу пробивають захисний контур його світу. Ось і ти зараз, ухопився за той світ, до якого ти відношення уже не маєш, і крім того, старого світу, для тебе більше нічого не існує. Ось відірве тобі зараз Ніконіна вухо, і прийдеться довге волосся відпускати, щоб людям, чи то пак гномам не було помітно. І не знаю як тобі, а мені цікаво, чи дійсно тут є мій ліс, моя хатинка в тому лісі з гарною погодою і пледом? Невже тобі не цікаво?"
- "Добре, зібрався. Але зачекай, у своєму аналізі, я все таки буду відштовхуватися від досвіду старого світу, бо іншого досвіду, я поки що не маю. Отже спочатку мій стан … здоров'я. Мене зараз клинить і причиною є страх."
- "Як завжди. І в чому саме зараз причина? З яким страхом мені потрібно розібратися?"
- "Ну, якщо прикинути все…, то виходить, що я опинився в невідомому місці. Саме це невідоме місце страху не викликає, отже я боюсь не цього. Є! Я не розумію як сюди потрапив, отже я не розумію, як мені потрапити назад. Тобто я боюся, що мене відрізало від усього того, що я вважав за реальний світ, і я не зможу повернутися. Коли в тебе забирають все, все реальне, ти … ти помираєш? Це банальний страх смерті?!"
- "Так, доволі просто. Страх смерті. Але зараз я вже вирішив, що помер. Потрібно з цим змиритися. А можна ще і додати інтересу. Себто, додамо теорію першовідкривача. Уявімо, що я дослідник, який з великим опором вибив собі фінансування на експедицію, на …, скажімо…, втрачений острів, як у Беатрікса Маннеля. Там різні невідомі звірі і невідомі цивілізації. Фінансування є, ця подорож для мене, це мрія всього мого життя. Я вже розмірковую, як буду набивати рюкзаки зразками флори і фауни, щоб отримати вдома Нобелевську премію. Але раптом БУМЦ! І мене, наприклад, ураганом, як Дороті з "Чарівника країни ОЗ" Френка Баума, переносить на той острів. Тобто, я опинився зразу у місці, що було ціллю моєї подорожі, але у мене з собою немає ні моєї команди, ні спорядження, ні запасів їжі. Чи стану я волати: "Ні,ні,ні! Поверніть мене назад! Я не встиг приготуватися! Це не чесно!"?"
- "Звісно, не стану, оскільки я вже дістався до цілі моєї майбутньої подорожі. Варто все подивитися. Ми не цінуємо того, що маємо! Дріади, гноми, феєчки, що сяють неначе прожектора, личинки скляних мух! Є іще одне доволі важливе питання, якщо я тут дріада, то чи є тут люди взагалі? Отже, варто, хоча б спробувати вжитися у той рай, що сам же собі і приготував.