Іноді навіть виникає таке питання: чому саме бокс? Чому зупинився на ньому? І відповідь надходила дуже швидко: він був у нього закоханий і не бачив свого життя в жодному іншому виді спорту.
Навколо була лише тиша.
Далеко через дерева було видно світлі, наче лампочки, вогники квартир. Усередині горіло світло, люди ще не спали. А він у цей час перебував у лісі зі своїми думками й нікуди не поспішав.
У небі з'являвся жовтий туман. Він розпливався по темній матерії вечора, збирався в одному місці, перетворюючись на густе молоко білого кольору. Олег, бачачи цей феномен, нічого не міг пояснити, чому так відбувається, коли він залишався сам у лісі. У такі моменти появи феномена він починав дивитися далеко на горизонт і ні про що не думав, не розуміючи того, що відбувається в небі. Коли вечором Олег йшов лісом, то через деякий час знову повертався на те саме місце і продовжував сам із собою розмовляти, ставив собі запитання. Іноді ходив по кілька разів і не чув від себе відповіді.
Олег думав: "Якби бокс не був моїм видом спорту, то всі перешкоди, що зустрічаються на шляху, вже давним-давно зупинили мене і я б уже не продовжував боксувати, не думав про вихід на великий ринг. І не хотів навчитися чогось нового і стати кращим. Але всередині завжди самотність. Можливо, це найкращий момент у моєму житті. Моя самотність мені подобається настільки, наскільки я самотній. І так я ще більше розумію світ навколо себе".
Олег усміхався й далі продовжував думати: "У мене з'явиться можливість виходити на великий ринг. Там мені будуть платити за кожен бій якусь суму грошей, і мені вже буде набагато легше жити, оскільки зараз я нічого не заробляю. Або по можливості я буду працювати тренером в боксерському залі й так само буду отримувати хоч якісь кошти за свою роботу. Але краще виходити на великий ринг і там вже заробляти гроші, перемагаючи інших боксерів. На жаль, батьки не в змозі мені допомагати грошима. Добре, що весь цей час я безкоштовно займався в боксерському залі, нічого не платив за тренування. Зараз я став непоганим боксером у місті та інших містах. Далі у мене свої плани. Я хочу стати професійним боксером і боксувати на великому рингу".
Олег подивився далеко-далеко за обрій. Минуло вже дві години, як він прийшов до лісу.
Час минає дуже швидко. Так швидко, що навіть неможливо помітити, як минають роки, як минають дні й ночі. Все навколо змінюється, а Олег продовжував займатися спортом і йти до своєї мети. Більше у житті він нічім не займався, і життя стало зовсім іншим. Він побачив, що від початку до кінця потрібно ніколи не здаватися, і насамперед перед тими труднощами, які будуть виникати. А їх буде багато. Одному буде нелегко вирішувати всі питання, але це найправильніше рішення. Знав, скільки ще доведеться страждати, терпіти біль, радіти перемогам, миритися з поразками. Але це справжнісінький бокс, і по-іншому ніяк не може бути. Після поразки необхідно відновлювати сили й знову виходити на ринг і боксувати. Битися зі своїм внутрішнім світом, перемагати своїх демонів, а інколи зазнавати від них поразок. Знав, що час від часу він захоче покинути бокс. Але в такі періоди завжди потрібно триматися обраного шляху і йти далі. Він не хотів програвати життю і всім обставинам. Олег вирішив самостійно ухвалювати рішення і вирішувати всі питання – іншого виходу в нього не було.
Він просидів на одному місці більше двох годин. Цей час минув дуже швидко. Думки, які виникали раніше, почали змінювати сприйняття часу. Ці думки були приємними. Він нікуди не хотів іти, але завжди потрібно повертатися додому. Прийти до свого дому, роздягнутися, лягти на ліжко й заплющити очі, чекаючи наступного дня. Прокинутися рано вранці й почати свій новий день з пробіжки, одягнувши спортивний одяг і вийшовши на стадіон, знову почати ранкове тренування в той час, як усі спатимуть. А він далі готуватиметься до чергового чемпіонату. Люди тим часом тільки почнуть прокидатися, йти на кухню і робити ранкову каву. Попереду в них буде робота. А в Олега буде праця в боксерському залі, він відпрацьовуватиме удари, там зустрінеться з Гришею, своїм найкращим другом, і цьому буде радий.
Олег подумав: "Як приємно перебувати в темряві, коли поруч нікого немає. Приємне відчуття спокою, що надихає йти вперед і не зупинятися. Це почуття, яке мене надихає, я почуваюся набагато краще, коли знаходжуся в темному лісі. Всі свої сльози залишаються зі мною і їх ніхто й ніколи не побачить, окрім темного лісу і зоряного неба. Це моя слабкість. Її нелегко терпіти, терпіти біль, але ніхто й ніколи не побачить моїх сліз, ніхто ніколи не зрозуміє мого болю. У світі немає друзів, їх ніколи не було. Моя слабкість – це завжди перевага для іншого. У цьому світі я завжди був сам і завжди буду сам. Я залишаюся сам, коли мені важко, коли я не знаю відповіді на свої запитання, коли мені доводиться страждати, плакати, коли на очах з'являються сльози, цього ніхто ніколи не бачить і не побачить. Я завжди плачу сам. А навіщо комусь бачити мої сльози? Кожен хоче побачити тільки посмішку. А мої сльози для кожного – це їхня перемога, а моя поразка. Кожен всередині слабкий, але я слабкіший за всіх, коли я так багато працюю. За таких навантажень мій світ і я страждають більше, ніж будь-хто з людей, адже я так себе руйную, створюючи з себе чемпіона. Для кожного моя слабкість – це момент для удару. А в слабкі хвилини невеликий удар може бути нокаутом, і краще в такі часи бути одному. Мені важко, мені боляче, але, як колись казав тренер, завжди треба посміхатися, як би не було тяжко, бо завдяки моїй посмішці ніхто не бачить мого болю і сліз душі. Весь біль перетворюється на посмішку, і так має бути завжди. І так змінюється життя, і так я стаю зовсім іншою людиною. Можливо, найкращий вибір у моєму житті – це бути самому, завжди посміхатися, і ніхто ніколи не дізнається моїх сліз і мого пройденого шляху. Я завжди самостійно думатиму й ухвалюватиму рішення, і це буде мій вибір, за нього я сам нестиму відповідальність. Я все життя шукав підтримку й ніколи не бачив її, тому найкращим буде сподіватися тільки на самого себе, бути самому собі підтримкою. На рингу, крім мене, ніхто не допоможе перемогти суперника. Я сам виходжу на ринг, я сам боксую і сам як перемагаю, так і програю, і більше ніхто за мене не може перемогти чи програти. Я, і тільки я на рингу, і мій суперник. І найкраща порада – це порада самому собі. Кожен боксер, який став чемпіоном, ніколи не розповість, як йому було важко, він подивиться, посміхнеться і скаже: "Усе гаразд", – і далі піде своїм шляхом. Ніхто ніколи нічого не скаже, як кому було боляче, скільки сліз було на його обличчі і болю в душі. Я звичайний хлопець, який виходить на ринг, чує гонг, йде на середину і терпить жахливий біль, про який ніхто ніколи не дізнається. Усі тільки дивляться, як я боксую, ніхто не бачить мого внутрішнього світу та сліз від кожного пропущеного удару. Я розумію кожного свого суперника, який також пройшов нелегкий шлях заради виходу на ринг. Йому так само було не легко, але він ніколи цього не скаже, а весь біль, як і я, буде тримати всередині себе й посміхатиметься на кожен удар, як це роблю я. Усі хочуть бачити посмішку, але не мої сльози. І тільки найкращі боксери посміхаються, як би їм не було боляче й важко. На їхніх обличчях завжди буде посмішка, а що всередині них, ніхто ніколи не дізнається. Я хочу дійти до кінця і побачити себе на великому рингу з піднятими вгору руками".
Олег повільним кроком вийшов з лісу й попрямував до свого будинку, що знаходився за кілька кілометрів від лісу. На вулиці нікого не було, усі люди вже відпочивали. Він нікуди не поспішав, адже знав, що потрібно насолоджуватися моментом, коли нікуди не потрібно поспішати.
Рівно за годину він зайшов у під'їзд, піднявся сходами на свій поверх і зайшов до квартири. Батьки вже відпочивали. Олег пройшов до своєї кімнати, роздягнувся, завів будильник і ліг у ліжко. Очі повільно заплющились, і він заснув.
Початок 21.01.2022
Кінець 14.06.2022