Вона ж тобі казала, що ти дріада. До речі, як буде називатись самець дріади? Дріад?"
- "З чого б це я родич? Я що позеленіти встиг? З приводу дріади, давай обійдемося без інфінітивів. Мене і дріада повністю влаштовує. Ваароном мене тут вже охрестили, дріадою обізвали, Мені байдуже, нехай хоч грибом назвуть, аби дали в що взутися і додому відпустили."
Я вирішив бути ввічливим.
- Вітаю, Барбена. Я відмінно виспався. Мені Евеліна розповідала, як вона з вашим чоловіком, та його братами познайомилася.
- "Ой, а чого це Евеліна так засоромилася?"
- Що, Евеліночка, знову розповідаєш родичу плітки місцеві? Ви, шановний, її не дуже слухайте. А якщо слухаєте, то діліть мінімум на десяток. Евеліна дівчина гарна, але дуже вже любить для нетутешніх трохи перебільшити. Зате, як лікарю, Евеліні ціни немає. За її допомогу ми всі їй дуже вдячні. Мраченоса вчора за хвилину вилікувала. Бачу і вас вона швидко на ноги поставила. Може треба що, то ви кажіть, не соромтеся. Родичі Евеліни в нашому домі завжди бажані гості. Скоро світати буде, всі до сніданку зійдуться, там з усією сім'єю познайомитеся.
- Скажіть Барбена, а чому ви мене назвали родичем Евеліни?
- А про те мені Гелік сказав. Чесно кажучи, коли я вас вперше побачила, то спочатку засумнівалася. Дуже ви блідий для дріади. І, тільки ви не ображайтесь, по всьому видно, харчуєтесь ви не дуже добре. Такий худий, що можна подумати, голодуєте. Але як тільки ви заговорили, зразу стало зрозуміло, що ви з лісового народу. Он як складно кажете, все достеменно зрозуміло.
- Ви розумієте мову дріад?
- Ну звичайно ні. Зате я добре розумію мову гномів. – Барбена посміхнулася. – Що ж, добре. Якщо вже встала, лягати не буду. Піду робочі тіла кормити. А ви, якщо хочете, досипайте. Як світає, буду кликати на сніданок.
Барбена вийшла і зачинила за собою двері. Я вже встиг надіти штани та сорочку. Я здивовано подивився на дріаду.
- Поясни чому родич?
- Ти цікавий випадок. Ти говориш мовою дріад. Тому коли ти від шеса втратив свідомість, я Гелу сказала, що ти мій родич. Але чим далі на тебе дивлюся, тим більше бачу дивних ознак того, що ти маєш опосередковане відношення до дріад. Тіло тобі куратор підібрав дивне. Це тіло точно не у нас робили. Я багато знаю кураторів з різних дерев життя. У нас дуже не люблять відходити від стандартів. Але твій куратор спеціаліст гарний. Весь функціонал дріад, окрім анатомічних, тобі залишили. Мені тільки дуже цікаво, звідки він такий стандарт тіла взяв. Я таких не бачила. Напевно щось з законсервованих архівів. Активність твоєї аури постійно підвищена. Ти неначе знаходишся в агресивному оточенні. Напевно, прототип твого тіла застосовувався у активних дієвих місіях. Мені було б дуже цікаво послухати і твою історію. Ти навіть не сказав мені як твоє ім'я?
- А я знаю! А я знаю! Його ім'я Ваарон! – подала голос Ніконіна.
- "Та називайте як хочете! Ну що, шановний альтер еґо, ти здається обіцяв пораду від розумної людини? Тут якийсь дурдом "Сонечко" на виїзді. Всі оперують даними з мого сну. Маю тіло, одяг зі сну. Персонажі нестандартні, знову таки, що підходять більше до мого сну. Що робити будемо? Якщо я беру участь, у якомусь реаліті шоу "Задури голову ідіоту", то звідкіля у них інформація про мій сон? Якщо я попав у якусь розробку, де під наркотою вже декілька разів устиг все розповісти про свій сон, і тепер мене розводять на … . Немає їм на що мене розводити, бо я – ніхто, і звати мене ніяк. Ні грошей ні статусу у суспільстві. Не маю навіть власної квартири. Служби ніколи не будуть витрачати стільки ресурсів на підготовку до обробки сірої людини."
- "Так, багато нестиковок. Між іншим, вікон тут немає, бо ми в печері. Ціла сім'я в печері живе. Це якісь катакомби під містом? Де тебе зберігають? А ще чув, вона робила тобі діагностику і вона бачить твою ауру. Значить видавати свою інформацію потрібно відверто, бо підозрюю, брехню вона також буде відчувати. Чув десь, що коли людина бреше, у неї колір аури змінюється. Хоча яка може бути брехня? Якщо вони мене сюди запхнули, то всю мою історію вони вже знають вздовж і поперек. Просто перевіряти можуть на брехню. Єдиний вихід, який вважаю правильним, грати в повну відвертість. Всі інші шляхи тобі перекрили."
- Ну ось, Ніка мене відрекомендувала.
- Ні! Ти що?! Почекай! – Ніконіна злетіла мені на плече, — Не так же треба. Зараз…, — Ніка знову прийняла позу "Ленін на броньовику", — Ось, слухай! Вельмишановна помічниця природи! Осяяна мудрістю лісів, лікарка Евеліна! Ти можеш бачити перед собою першого близького друга, учениці п'ятого року навчання, головного тримача божественного пилку, вічноквітучої долини мальв, на південному березі Сяючого острова Ніконіни! Перед тобою великий поліглот, що володіє мовами дріад, берегинь квітів і навіть гномів, Ваарон!
- Ну? – Ніка не змінюючи позу, гордо підняла підборіддя та зверхньо кинула на мене погляд під назвою "Знай наших!"
- Гідно! – я також скривив вираз обличчя, під назвою "Я в тобі не сумнівався", і пару разів значуще кивнув головою.
- "Ну що ж, божевільним також треба колись розважатися."
- "Не відволікайся, повертайся назад до наших баранів, чи що тут у них … , заготовок скляних мух. І треба починати задавати правильні питання, бо я тут до всесвітнього потопу не розберусь."
- Дівчата, досить політесів. Евеліна, не дивлячись на те, що і я, і моя аура виглядаємо здоровими, з деякими подіями я не можу розібратися. Думаю, це все таки пов'язано з втратою мною деяких спогадів. Давай почнемо спочатку. Мені п'ятдесят чотири роки. Я знімаю кімнату на четвертому поверсі, шостого дому у Парниковому кварталі. Це я до того, що взяти з мене нічого, і мені зовсім не зрозуміло навіщо я вам знадобився. Я ні сном ні духом не знаю, яким чином я опинився серед якихось пагорбів і як далеко це від міста. Тебе, до того моменту, як ти зайшла в цю кімнату, я бачив лише уві сні. З моїх знайомих ніхто настільки не захоплюється книгами фентезі, щоб фарбувати себе в зелений колір, або відрощувати бороду. Все, що я тут бачу і чую, я сприймаю як маячню сивої кобили. Саме тому я постійно збуджений і постійно трохи наляканий. Хоча, яке к бісу "трохи"? Я до мокрих штанів боюся, що мій дах від'їхав далі ніж знаходяться ваші Скляні пагорби і ніколи вже не повернеться.
Евеліна мовчки здивовано на мене дивилася.
- Ну ось, один – один. Тепер у тебе очі великі і круглі, як ця, як її, луска дракона. Евеліна…, – я помахав рукою перед її обличчям. – Ти хоть щось зрозуміла з того, що я тут наговорив.
- Так, — дріада виглядала збентеженою. – Я зрозуміла, що ти поки що не знайшов собі місця для життя, і подорожуєш у пошуках свого даху. І ще я зрозуміла, що я тобі наснилася. – Евеліна характерним жіночим рухом крутонула свої зелені кучері на пальчик, а потім заклала їх за гостре вухо, і зовсім ненадовго опустила очі долу.
- " … Немає слів. І не скажеш, що блондинка… . Та он і гномка як її розхвалювала."
- "Та ні, не дура вона. Просто, можливо, чоловіка поряд немає."
- "Так, все, досить жартів. Пора покидати це гостинне місце."
- Євеліна, зрозумій мене правильно, ти звичайно дуже гарна…
- "Ти що робиш? Зовсім мозку немає? Вона тебе вже якось не так зрозуміла, і надумала собі щось, а ти її ще більше заплутаєш. Та і "гарна" … . Ну очі гарні, ну фігурка. Але ж вона зелена! Чув вираз про те, що діти зеленими будуть? То це сюди стовідсотково підходить!"
- "Сам дурак… ."
- … але я зараз не про це. Скажи, чи можу я зараз звідси піти?
- Ну звичайно ж ні! – Евеліна подивилася на мене так, неначе я дурненьке дитинча і нічого не розумію.
- "Замуровали, демони. Що я тобі казав? Там за дверима двоє санітарів з гамівними сорочками. Нікуди ти звідси вже не підеш."
- Своїм вчинком ти дуже образиш гномів. Це буде найвищою зневагою до господарів дому. Та і куди ти поночі? У тебе в дорогу нічого немає. Чи може ти хочеш сказати, що начебто згадав, що у минулому житті став майстром ремесла, можеш створювати підпросторові кишені без додаткових засобів, та творити портали? – дріада відверто глузувала.
- "Що ж, відмовка приймається. Зневага до господарів, то великий гріх. Але і наше спіднє не гнилими нитками правлене. Партизани не здаються. Головне тримати себе в руках і без істерик."
- Ні, що ти, хоч я і відчуваю себе трохи не в своїй тарілці, але ображати гостинність гномів, це вже занадто. Тут я з тобою повністю згоден. Я зовсім не це мав на увазі. Просто я хочу вийти надвір і подивитися вночі на Скляні пагорби. Я ніколи тут не був.
- А що на них дивитись?
- Назва багатообіцяюча, повинно бути дуже гарно.
- А чому б не зачекати до ранку?
- Ну … зранку зірок не буде. Давай разом підем? На зірки подивимось, на Місяць. Я тобі сузір'я покажу. Я колись астрономією захоплювався. Моє улюблене сузір'я Стожари, а твоє? Зараз Місяць у повній фазі, картина буде – во! Романтика!
- "Телепень, ти не знаєш яке сьогодні число і на Місяць останній раз дивився у минулому році. Яка повна фаза? Вона ж зараз твою брехню розкриє."
Евеліна примружила одне око, та підозріло на мене подивилася. Але раптом я отримав підтримку з неочікуваної сторони.
- Евеліночка, я також хочу на вулицю. Я вже два роки зірок не бачила. – Ніка літала навколо дріади і сипала проханнями як горохом.
Евеліна відчула підозру, але цікавість взяла гору.
Ну якщо ви так хочете, пішли погуляємо. Скоро світанок, це дійсно може бути гарно. Однак, я піду так, ми ж ненадовго? – Евеліна щільніше закуталася в ковдру.
- Ні, що ти! Ми швидко, як метеори! Лиш вийдемо і зразу назад!
- Ведіть себе тихо.