Думки розбіглися, кожна у свою шпаринку, а звідтіля тикали одна одній дулі. Навіювання, гіпноз, психотропні препарати, фантазії на всю голову відбитого мозку. Безліч варіантів. Я готовий був визнати себе несповна розуму. І той факт, що я себе не відчував душевно хворим, міг якраз підтвердити цю версію, бо всі, хто зістрибнув з глузду, вважали себе здоровими. Найгіршою була думка, що згідно такій маячні, годі і мріяти, що молоде тіло залишиться мені в реальності. Але хоч я і божевільний, все таки не хотілося втрачати останній розум, підскакувати з ліжка і з криками бігати по кімнаті. Хоча, чесно кажучи, здається, до такого я був вже майже готовий.
- "Куди я вляпався? Схоже я злякався."
- "І чого ж ти злякався?."
- "Чого? Звісно чого! Я не знаю де я знаходжуся!"
- "А яка різниця де? Загрози для життя не спостерігається. Сидиш собі у ліжечку. Тепло тобі сухо і комфортно. Дівчина оно, за тобою яка екзотична доглядає. Те що вона зелена і бинти у неї живі, це … побічний ефект. Чи може ти від Евеліни відчуваєш загрозу твоєму життю?"
- "Ні, дріаду я не боюся. Можливо страх виникає від невідомості майбутнього?"
- "Те що ти врешті називаєш дріаду дріадою, це добре. Ми зразу перескакуємо до фази прийняття. А з приводу страху перед майбутнім, згадай, ніколи і ніхто не знав майбутнє. Пророки брешуть. Ти можеш планувати майбутнє, але якщо ти не маєш ніяких фактів, це означає, що ти просто не можеш планувати майбутнє за браком інформації і все! А якщо ти не можеш планувати майбутнє, то цього немає сенсу боятися. Все! Перелаштовуйся швиденько на стресовий режим життя. Під час стресу людина, для збереження здорового глузду, починає жити одним днем, або навіть однією миттю. Частіше повторюй собі, що ти ще живий, а значить ще не все втрачено. Все нормально значить."
- "Ага, випав якось чоловік з тринадцятого поверху і пролітаючи між шостим і п'ятим поверхами подумав, що поки що все нормально і нічого страшного… ."
- "Не пересмикуй! Ти живий, здоровий, тобі он руку вилікували, місце лежаче для сну надали."
- "Який к бісу здоровий?! Те що дах у мене протік, а всю черепицю розкидало, це здоровий?! Те, що я, курва, голий, сиджу невідомо де, подумки сам з собою розмовляю і нічогісінько не пам'ятаю, це здоровий?!"
- "Ти чого кричиш? Не можна подумки кричати, бо альтер еґо лопне і всіх лайном закидає. Ну розмовляєш ти зам з собою – спілкуєшся з розумною людиною. У разі потреби є до кого за порадою звернутися. Правда у цьому випадку не можна сказати, що одна голова добре, а дві краще, бо у тебе голова все ще одна, та і та не повна … . Не переживай. Слабка форма шизофренії завше схвалювалася, як спосіб самоконтролю. А що голий, це взагалі не проблема. Оглянься. Тобі ж показали де твій одяг лежить. І взагалі, кінчай істерику."
- "Добре… . Зібралися … .Ведемо себе адекватно і вирішуємо проблеми по черзі. Спочатку захист від хтивих поглядів протилежної статі."
- "Безсоромник, тобі ж сказали, що тобі тут нічого не відламнеться, і жіноча увага тобі не світить."
- "А мені і не потрібно світла. Я можу і в темряві одягтися. Отже, спочатку одяг, потім наведення контактів з місцевими, потім треба розібратися з часом. Дійсно, давно треба було спитати яке зараз число. Може вихідні скінчилися і я повинен зараз бути на роботі. Також треба визначити вектор руху додому. І чи є у мене з собою гроші? Чи як в дитинстві, зайцем на автобусі?"
- Скажіть, будь ласка, Евеліна, А чому тут немає вікон?
Я запахнувся ковдрою, взяв весь одяг гамузом і повернувся на ліжко. В руках у мене був … одяг з мого сну.
- "Все! Для збереження здорового глузду, не буду заморочуватися. Беремо, що дають."
- "І чому це ти собі уві сні білизни і грошей не вигадав?"
- "Якби мій одяг визначався тим, що я собі вигадав уві сні, то зараз був би також сон, а оскільки зараз я не уві сні, то … ."
- "Досить! Сон, несон, пронесон, досить! Одягнутися!"
- "Йо-о-огурт без дати! Взуття немає. Зима надворі … ."
- "Добре, не будь таким нудним. Мусиш побиратися. Люди тебе ночувати взяли, може і на ноги тобі щось знайдуть."
- Ми в гостях у першонароджених сім'ї Турнак у Скляних пагорбах. – Евеліна потроху вводила мене в курс справи, але зрозуміліше не ставало, — Мене сюди Гел запросив. Його брат, Мраченос, трохи прихворів, але Гелікоклес вирішив не ризикувати і запросив мене. Сім'я Турнак – хазяйновиті гноми. Гелікоклес з братами для саморозвитку обрали обробку скла. Переїхали з тригір'я Гаракам, та поселилися тут. Тоді пагорби Скляними ніхто не називав. Це Гел з братами засадили велику ділянку скляними деревами і пагорби стали "Скляними". Тут Гелікоклес собі дружину знайшов. Барбена – гарна гномка, весела життєрадісна. Дитинка у них славна. Хлопчик, Тримхарон звати. У цій печері живуть Гелікоклес з сім'єю, його брати близнюки Мраченос і Мрачагос, і їхня сестра Мараванна. Вона тут ненадовго, у неї вже є наречений, скоро вони одружаться і Мараванна поїде до нього. Ми з Гелом познайомилися, коли вони з Барбеною тільки одружилися. Гел з братами тоді у Хмільному лісі, недалеко від мого дому, копали саджанці, і личинка скляної мухи вхопила Гела своїм щупальцем за ногу і намагалася затягти його до себе в дупло на обід.
Евеліна розповідала всю цю маячню дуже емоційно, з палаючими від захвату очима, неначе мисливець або рибалка розповідають свої самі козирні байки.
- Ну ти звичайно ж розумієш, що обідати збиралася личинка, а Гел у неї був у ролі десерту. Для гнома личинка скляної мухи не супротивник. Вона дуже маленька, ледве йому до коліна дістане. Але сама личинка у розмірах своєї цілі не дуже розуміється, і кидається на все, що рухається. Гноми після гір, перший раз потрапили до лісу і розглядаючи навколишню красу, забули навіть про ментальний бар'єр. А Гел перелазив через товстий стовбур поваленого дерева. Заліз він на цю валежину, осідлав її, і схопившись за гілку, не маючи повного обзору, однією ногою навпомацки шукав точку опору, щоб злізти з другого боку. Штани задралися мало не до коліна, і личинка з свого дупла, що знаходилося навпроти ноги гнома, обхопила Гелікоклеса своїм мацаком за голу литку. Її присоски добряче пристали до голої шкіри. Це зовсім не боляче, просто слизько і дуже гидко. Кожен мисливець знає, що варто нагрівачем доторкнутися до личинки, як вона відпускає все, що тримала і зморщується у себе в дуплі. Але Гел і його брати раніше жили в горах, і там скляних мух і їхніх личинок в очі не бачили. Вивчили декілька саджанців скляного дерева і відважно поїхали до лісу за своєю першою здобиччю. Не бачачи, що його вхопило за ногу, Гел перелякався так, що забувся всі знання з свого початкового на той час рівня ремесла, і скоріш за все подумав, що прийшов його смертний час. Певно, після того випадку у нього і з'явилася перша сивина. Я у той час ішла від дерева досвіду додому. Я туди ходила за інформацією, просиділа там цілий день, і мені дуже хотілося їсти. Коли я почула крик Гела, я подумала, що то реве смарагдовий дракон з сусіднього материка, який прилетів у гості до ельфійської принцеси Левіріллітуель і таким громоподібним ревом сповіщає про своє прибуття. Ти ж розумієш, що події такого рівня в нашому дитсадку відбуваються раз на декілька років, тому я, відкинувши думки про вечерю, миттю помчала на той рев. Прилітаю я туди, а там брати Гела, не на жарт перелякавшись за життя родича, розколупали своїми тесаками трухляве повалене дерево під Гелікоклесом, витягли звідти личинку мухи і порубали її в фарш! Потім з лайкою, та не дивлячись на протести Гела, практично з шкірою, і навіть місцями з м'ясом відірвали шупальце від ноги і також в фарш! Ні, не ногу – щупальце в фарш! Так ось, прилітаю я туди і бачу двох гномів з тесаками в руках, по вуха перемазаних у крові і у нутрощах личинки! І третього з пошматованою ногою, який всівся на стовбурі дерева і реве, як дракон з похмілля! Кров струменить рікою! М'ясо – шматками!
Евеліна розходилася не на жарт. Почала розмахувати руками, з палаючими від збудження очима, в ролях показувала дії гномів. Між тим, на порозі кімнати, двері якої Евеліна так і не зачинила за собою, намалювався приземистий, тумбоподібний бородатий чоловік, одягнений у махровий халат і також босоніж. Тепер зрозуміло, чому дверний отвір виконано в формі овалу. В прямокутник таке тіло просто не пролізе. На мій подив, приємним баритоном незнайомець звернувся до Евеліни.
- Евеліна, що це ви тут серед ночі робите? Щось сталося? Може допомога потрібна?
- Ой, Барбена, вибач, будь ласка! Я забула зачинити двері! Напевно всіх перебудила!
Евеліна збентежено затулила щоки руками. Їй богу, як дитя.
- Та не переживай, пусте. Цих сонь тараном не піднімеш.
- "Барбена … ? Жінка… ?"
- "І не просто жінка, а дружина Гелікоклеса."
- "Тобто ось так виглядають гномки?"
- "Ну на смак та колір всі пиріжки різні. На себе не приміряй."
- "Упаси боже на себе таке приміряти. Злагоди їм, любові, та успіхів у сімейному житті."
- А твій родич, як я бачу вже здоровий?
Барбена посміхаючись у бороду спостерігала, як я під ковдрою намагався одягнути штани.
- "Ти дивись, ця гномка на мене дивиться."
- "Її очі, куди хоче, туди й повертає. І чи не ти, до недавнього часу, притримувався радикальних поглядів, що гноми бувають лише в книгах?"
- "Добре, ця схожа на тумбу, чоловікоподібна, бородата карлиця з цирку "Шапіто", вимовляючи слово "родич", підозріло повертає очі у мій бік. Чий це цікаво я родич?"
- "Грубіян ти, не можна так про жінку. Краще нехай буде гномка. А родичем, швидше за все, ти доводишся Евеліні.