Загалом я голився ввечері, але не тому, що у мене була жінка, а тому, що саме увечері мені хотілося поголитися, щоб зранку не морочитися.
Але я зрозумів, що роздуми про гоління були зайві, тому що я не тільки не пам'ятав останнього гоління, я взагалі отримав нове тіло, тому питання гоління відпадало само по собі. Натомість до питання "Де я знаходжуся?", долучалося питання "Коли я знаходжуся?". Також наближався той час, коли мені потрібно було зробити вибір: впадати в істерику зараз, чи ще трохи протриматися. З гордістю відчув, що маю сили, щоб ще трохи протриматися.
За дверима почулися кроки. Хтось босоніж чимчикував до моєї кімнати. Все таки цікаво як відчиняються овальні двері? Відповідь виявилася доволі прозаїчною. Двері, як в купе потягу від'їхали в стіну. На порозі, закутавшись у таку саму ковдру, якою був обмотаний я, стояла … дріада з мого сну.
25 *** Колись. Невідомо де.
Примітивні ми все таки створіння. Людська свідомість не може просто так прийняти незрозумілі факти. Або це потрібно терміново пояснити і зробити дотичним до відомих речей, або це викличе панічний страх, слідом за яким приходять два можливі види реакцій, або агресія, або скорення і поклоніння. Голі інстинкти. Підкорити, або підкорятися. Або ти, або тебе. Вибачте, звісно, зараз іде мова про середні показники людського організму, про біомасу. Звісно, ваша реакція буде іншою, бо ви не такі, як усі, ви – особливі.
Помічали, що адреналінщикам дуже подобаються фокуси. Свідомість зразу попереджають, що зараз будуть відбуватися фокуси (якісь реальні дії, які за рахунок розфокусованості людської уваги, можуть здатися нереальними), і людина завмирає у передчутті чогось, що не зможе пояснити. В момент демонстрації фокусу, у людини, не зважаючи на те що її попередили, все одно виникає невеличкий імпульс незрозумілого страху, що провокує викид маленької порції адреналіну. А потім приходить відчуття радості, від того, що страх був переможений. Якщо ж людина достеменно знає сутність фокусу і спосіб його виконання, то їй зразу стає нудно дивитися на зрозумілі речі. Бо немає страху, а отже немає і адреналіну, і задоволення.
Від споглядання в реальності дріади з мого сну, я заробив ступор. Я просто вимкнувся на той час, поки мозок намагався запропонувати якусь логічну версію того, що відбувається. Вимальовувалися два можливі варіанти. Перший, що я все таки ще сплю. Цей варіант мені дуже не подобався, бо я вже звик до ейфорії володіння новим тілом, до того, що у мене нічого не болить, до відчуття сили у м'язах, до бажання пробігтися без остраху за те, що заболять ноги.
Другий варіант був шитий білими нитками, але все ж, хоч якось пояснював мені, що відбувається. Отже, я не пам'ятаю, де я шлявся останні декілька днів. Десь на протязі цього часу я познайомився з цією примітною у всіх відношеннях дівчиною. Ну і що, що шкіра зелена, очі великі і пальці на ногах довгі? Після того, як на ютубі я побачив шокуючі для звичайного европейського чоловіка подробиці перевтілення старої китайської гримзи жіночої статі у молоденьку великооку красуню китаянку, що неначе зійшла з аніме, до факту реальності зовнішнього вигляду жінок, я відносився з великою недовірою. А пальці? Ну що ж, існують люди з рудиментарними хвостами, чому не може бути людини з пальцями на ногах, що трохи довші за норму? Оскільки я не пам'ятаю знайомства з дівчиною, то підсвідомість підкинула мені її образ уві сні, саме тому мене так непокоїть жива копія моєї дріади.
Був іще факт Ніконіни, який зовсім нікуди не стикувався. Його мій мозок вирішив відкинути зовсім, як несуттєвий. Клони відновленого племені Піксі, генна інженерія Уолта Діснея, продукт діяльності невідомого Франкенштейна. Ну не можу я все знати. І я зовсім не можу знати того, чого і раніше не знав, тому просто байдуже.
Набагато більше мене цікавило молоде тіло. І тут, як додаток до другого варіанту, вимальовувалася зовсім хардкорна для мене версія. Мені приснилися всі мої останні тридцять років життя. Мені до цих пір двадцять п'ять, а від отриманого уві сні великого масиву інформації у мене шоковий стан, і певна дезорієнтація в просторі. Тоді зараз кінець восьмидесятих, початок дев'яностих. Знову мазнув поглядом по оточенні. Ні, при совку таких речей бути не може. І до того ж від такого трешу зовсім близько варіант того, що мені приснилося все моє життя, а зараз я в якійсь шостій, або шістдесят шостій палаті, поряд з палатами Наполеона Бонапарта та Іоана Грозного, а на порозі стоїть очкарик санітар, що приніс мені купу нових пігулок, які знову відправлять мене у королівство Морфея.
- Вітаю, жителі ночі! Увесь будинок підняли своїми криками. – дріада пройшовши через кімнату сіла поряд зі мною на ліжко. – Ну що, великий воїн, прийшов до тями? Давай, твою руку подивимось.
- "Такий самий голос як і уві сні. І мова … мелодійна, співуча, неповторна і карколомна. Хочеться слухати і слухати."
- Вона прийшла! Вона прийшла! – запищала Ніка, злетіла у повітря і почала кружляти навколо дріади. – Я вмію літати! Подивися! А ти мені зробиш огляд?! А ти скажеш гномам, що мені вже можна додому?! А мені вже можна додому?!
Зеленошкіра зробила невдоволену міну і педагогічним тоном сказала: — Шановна панночко, не треба мені миготіти. Де твоє виховання? Нумо, лети до світильника і дай світла, щоб я могла оглянути пацієнта. Свої почуття будеш демонструвати пізніше. Розповіси також чому ти ще тут, ти вже повинна бути на півдорозі додому.
Ніка ще спробувала щось пискнути з приводу своїх здібностей до польоту, але зеленошкіра підняла вгору вказівний палець і суворо подивилася на неї. Ніконіна засоромлено шмигнула у свою скляну годівницю, розправила крила, надаючи максимальну потужність світлу.
- Давай, — дівчина протягла з під ковдри до мене руку.
Я, зрозумівши, що вона має на увазі фіксуючу рукавицю на моїй правій руці, поклав свою руку у пов'язці на її долоню. Свою другу руку зеленоока поклала зверху на мою і на хвильку завмерла: — Ну що ж, все добре, пора знімати.
Раптом пухнаста рукавиця, що раніше текстурою нагадувала монтажну піну, пофарбовану зеленкою, потепліла, потім стала м'якою, а потім раптом стала живою. Від несподіванки я трохи сіпнув рукою, але дівчина втримала мене і заспокоїла: — Зараз, зачекай трохи.
Те, що було рукавицею, заворушило тисячами маленьких ніжок, затим зеленою кашею сповзло на руку до дівчини, далі, оточивши руку на манер товстого браслету, поповзло вгору, далі вище ліктя, і сховалося під ковдрою.
- Що це?
- Ох, ха-ха! — Дівчина розсміялася. Її милозвучний сміх вмить розвіяв всі страхи. – Це треба бачити! У тебе від здивування очі стали круглі і великі, немов луска дракона! Ой, ну все, все, не дивися на мене так. Питай що тобі цікаво, все розповім.
- "Тобі все цікаво. Але чомусь мені здається, що не варто кричати зразу, що в тебе пуста макітра і тобі нічим думати, а всі спогади на вакації поїхали. Тож думай, що кажеш. І напевно, давай з нею знову знайомитися, чи що?"
Зібравши разом всі думки, що я встиг наловити у своїй голові, я доволі офіційно, але не доволі складно, звернувся до своєї співрозмовниці:
- Мені дуже не зручно перед вами, прошу вибачити мені мою повільну реакцію, але я вимушений зізнатися вам, що маю проблеми з пам'яттю. Я не зовсім пам'ятаю, та що там, я зовсім не пам'ятаю, як вас кличуть, де і коли ми познайомилися, коли ви мені одягли оту рукавицю …, загалом, я, здається, нічого не пам'ятаю… . Вас, здається, я бачив уві сні, на торжищі, але лише уві сні, і не пам'ятаю вашого імені. Більш за все мене бентежить, що я не пам'ятаю як я сюди потрапив, як довго я спав, хто мене роздягнув і де мій одяг. Виходить у мене амнезія. Останнє, що я добре пам'ятаю, це новорічний вечір суботи, перше число. А далі все якось змазалося, і я якось не дуже розумію що я тут роблю і скільки часу пройшло?
- Беручи до уваги твій переляканий вигляд, маю думати, що ти дійсно ніколи раніше не бачив дріаду. І це мене дуже бентежить. Де це дріаді можна прожити все життя, отримати нове тіло, і не бачити інших дріад. Це я до того зараз кажу, що ти також дріада, судячи з того, що я бучу, і хоча я ще першонароджена, і я не знаю, що таке суботи і амнезія, але діагностику проводити я вже вмію добре. У тебе все в порядку, хоча я не розумію, чому твій вибір, чи вибір твого куратора впав саме на це тіло, але воно в тебе здорове. Навряд чи ти втратив пам'ять. Так, об шеса приклався з усього духу, і твоя рука ледве зв'язку не втратила, але повинно попустити. А це свідчить, що ти шеса також ніколи не бачив. Що я можу сказати? Дуже дивно! Може, якщо будеш мати бажання, поясниш мені з якої печери тебе випустили. Але решту я тобі можу пояснити дуже просто. Імені мого ти не можеш знати, бо ми з тобою не встигли познайомитися на торжищі. Певно, ти не все звідти пам'ятаєш, і тобі здається, що то було уві сні, але це можуть бути лише наслідки удару об шеса. Там нічого серйозного. За все своє життя, я не пам'ятаю, щоб енергія шеса когось убила, або покалічила. Так, захисна реакція, не більше. Але я також не пам'ятаю, щоб хтось на шеса так кидався. І добре, що я була поряд, бо днів зо два ти вимушений був би прохворіти без моєї допомоги. Далі ти нічого не пам'ятаєш, бо втратив свідомість, коли від шеса здачі отримав. Ми тебе під вечір сюди на підводі привезли. Одяг твій он, за узголів'ям на стільці склали. Ніяких надій можеш не плекати, бо я тебе не роздягала.
- "Ой, можна подумати! І не дуже треба було!"
- Я Гела попросила, і вони з сім'єю тебе сюди відправили. Кликати мене марно, хоч на весь ліс кричи. Простіше мене через лісовика шукати. Він мій помічник. Він зі мною швиденько зв'яжеться. Якщо хочеш сам мене кликати, давай сюди свій кристал переходу, оформимо з тобою знайомство. Моє ім'я Евеліна. Ну як, я задовольнила твою цікавість?
Мозок відмовлявся працювати.